Історична доля української книги

Історія книги захоплює його понад усе життя, тому що він – бібліофіл і з насолодою полює за таємницями творчості видатних майстрів української графіки – як широко знаних, так і невідомих та забутих. Втім Петро Володимирович Нестеренко, член Національної спілки художників України та президент Українського екслібрис-клубу, кандидат мистецтвознавства, митець і просто людина, знана у світі українського мистецтва, десятиріччями збирає у свій історичний архів унікальні свідоцтва про розвиток вітчизняної книжкової графіки ще за часів сивої давнини і до сьогодення. Книга, на думку Петра Нестеренка, це пам'ятка культури певного часу, квінтесенція образотворчого мистецтва, яка здійснена засобами поліграфії. В українському мистецтвознавстві успішно працювало чимало дослідників-книгознавців, але поза їх увагою залишалися багато мистецьких та дизайнерських елементів, що становлять архітектурну естетику книги. За комплексне вивчення цих аспектів узявся Петро Нестеренко, який виклав свої роздуми щодо розвитку української книжкової графіки у монографії «Художній образ української книги ХХ-ХХІ століть», виданої нещодавно.

Сучасна молодь вважає, що все необхідне можна знайти в електронних носіях. Дійсно, якщо потрібно терміново отримати коротку інформацію, то це спрацьовує, але ж це не йде ні в яке порівняння з тією насолодою, коли береш в руки необхідну й цікаву книжку. У ній колектив талановитих митців доносить до читача засобами сучасної високоякісної поліграфії справжнє мистецьке диво. Тому й виникає якийсь оптимізм, відчуття щастя та бажання жити і творити. І щастя це надає сучасна графіка, якою займається ціла плеяда талановитих ілюстраторів, що допомагають нам розкрити творчі задуми прозаїків та поетів.

ШЛЯХАМИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КНИЖКОВОЇ ГРАФІКИ

В Україні книжкова графіка завжди була на високому рівні: починаючи з часів бароко, коли працювали видатні графіки – Леонтій і Олександр Тарасевичі, Іван Щирський та інші майстри, а українська книжкова гравюра досягла високомистецького рівня, й до сьогодення, коли оформлені нашими граверами видання отримують престижні міжнародні нагороди. Геніальні творчі знахідки ілюстраторів початку ХХ століття – Олени Кульчицької, Георгія Нарбута, Василя Кричевського та багатьох інших заклали високий стандарт національної книжкової графіки, сміливо поєднуючи світові тенденції, академічну освіту та відголоски народної орнаментики. Самобутніми були і експерименти школи Михайла Бойчука, яка зробила вагомий внесок у розвиток книжкової графіки. Митці потужно втілювали в ній засади свого нового погляду на завдання образотворчого мистецтва як такого, чиє коріння сягає візантійських і західноєвропейських традицій, поєднаних з українською народною творчістю.

Взагалі, графіка ХХ століття – це величезна і багатюща галузь вітчизняної художньої культури. Вона успішно развивалася в усіх сферах, зокрема, в станковій авторській та естампній графіці, журнальній та книжковій, ужитковій графіці, плакаті, екслібрисі тощо. Одним із новаторів української книжкової графіки другої половини ХХ століття справедливо визнано Георгія Якутовича. Саме з нього можна починати «відлигу» у сфері книжкової графіки. Твори Сергія Адамовича та Анатолія Базилевича, Георгія Малакова і Василя Чебанника, Олександра Данченка та Михайла Дерегуса, Василя Лопати, Сергія Якутовича та багатьох інших асоціюються з творами світової та української літературної класики. За останні роки активізувався випуск і творів сучасних українських літераторів. Відповідно, розвивається й книжкова графіка, яка породила чимало нових імен ілюстраторів. Книжкова графіка доповнюється новими комп'ютерними технологіями, та все ж, не зрозумівши і не осмисливши надбання минулого, важко створити щось вартісне у майбутньому. 

Українська книжкова графіка і на сьогодні має видатні здобутки, що пов'язані з попитом на ринку саме на українські видання, зниженням попиту на книжки російських видавництв, впливом масштабних літературних армарків, таких як Книжковий Арсенал у Києві чи Форум видавців у Львові. Все більше на ринку з'являється видань, ілюстрованих високопрофесійними українськими митцями, які стежать за світовими тенденціями та експериментують. Традиційно сильною в Україні залишається класична книжкова графіка, але митці відкриті й до експерименту. Майстри, прагнучи до новаторських рішень, що допомагають розкрити зміст сучасних оригінальних творів, приділяють належну увагу всім компонентам книжкового оформлення: титулові, шмуцтитулам, форзацам, фронтиспісам, обкладинці, суперобкладинці, композиції сторінок, розташуванню ілюстрацій. Про все це можна говорити як про майстерне єднання традицій і новаторства в оформленні сучасної української книги. 

КНИГА ЯК ОСОБЛИВИЙ МИСТЕЦЬКИЙ ПРОДУКТ

Книга – це об'ємний носій інформації, який є синтезом роботи письменника, редактора, митця, поліграфіста, що беруть участь у її творенні. Кожне друковане видання має відповідати вимогам свого часу. Тримаючи в руках книгу, людина сприймає її як твір мистецтва, а підвищення культури видавничої справи в Україні передбачає постійне вдосконалення всіх ланок процесу її створення. Отже, важливого значення набуває рівень підготовки та кваліфікації фахівців, які беруть участь у цьому процесі. Підвищення культури видання, важливими елементами якого є суперобкладинка, форзац, вимагає вдосконалення рівня видавничого та поліграфічного виробництва. 

Одним з найважливіших елементів зовнішнього оформлення книги є суперобкладинка, яка, крім функції її захисту від пошкодження, несе ще й додаткову інформацію у вигляді текста і зображення. При цьому інформаційні та естетичні завдання суперобкладинки переважають. Вона огортає основну обкладинку, приклеєну до книжкового блока. Відносна самостійність суперобкладинок щодо книжкового блока дозволяє інформативно наповнити її більше, ніж обкладинку, зокрема інформацією про саму книжку, про серію книжок, видавництво та його діяльність, про автора, тобто вона виконує ще й рекламну функцію. Композиція суперобкладинки тісно пов'язана з оформленням оправи, та все ж має свої особливості. Навантажена декоративними й зображувальними елементами, суперобкладинка часто розглядається лише як площинне зображувальне поле, як аркуш паперу, що огортає книгу. 

Важливу роль відіграє футляр як важливий елемент зовнішнього оформлення, який виконує захисну та естетичну функції книги. Йому на сторінках спеціалізованих видань фактично не приділяється уваги, але футляр книги, головним чином, картонна коробка, виконує функцію захисту особливо цінних видань від пошкоджень їх при транспортуванні. А ще він може бути додатковим декоративно-графічним засобом оформлення книги або елементом, який об'єднує групу видань, виконуючи при цьому рекламну та естетичну функції, особливо для видань поліпшеного оформлення. Оформлюючи футляр, художники використовують широкий спектр художньо-зображальних можливостей. 

Петро Нестеренко наводить чимало прикладів художнього оформлення книги, посилаючись на видання минулих років, зокрема книги Бориса Валуєнко «Ахітектура книги», яка вийшла друком у видавництві «Мистецтво» 1976 року. Зазвичай у футлярах друкували ювілейні видання, зокрема багатоілюстроване видання «Київський університет. 1834-1984», яке побачило світ 1984 року у київському видавництві «Либідь». Слід ще згадати комплект з трьох книжок «Музы Михаила Булгакова. Татьяна. Любовь. Елена», виданий 2018 року видавництвом АДЕФ-Україна до 130-ї річниці від дня народження Михайла Булгакова. Це свідчення того, що його творчість не залишає байдужим як дослідників, так і читачів. Адже роман «Майстер і Маргарита» включений до шкільної програми з літератури. 

Проте мистецтво оформлення ювілейних видань багатогранне, йому притаманні пафос та урочистість. Причому одним з важливих його складників є обкладинка, виготовлена зазвичай з картону. До її творення нерідко залучаються й скульптори; особливо це стосується медальєрного оформлення книг. Відомі ювілейні видання творів Тараса Шевченка (у п'яти томах) 1939 року, із барельєфними портретами у вигляді медальйонів на обкладинках з бібліотеки Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури та з фондової колекції Музею книги і друкарства України. Протягом 40-х та 50-х років минулого століття виходили окремим друком багатотомні видання творів Івана Франка та Лесі Українки із барельєфними портретами. У середині 50-х років настала переломна доба в розвитку ілюстрування та оформлення книги. Це був час, коли художники звернулися до пошуків у напрямку запозичення технічних прийомів народного мистецтва. Приділялася особлива увага найрізноманітнішим за своїм рисунком шрифтам, які почали виконувати не лише інформативні функції, а й суто декоративні. 

ІСТОРИЧНА ДРАМА УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ

Українська книга, як і мова, має багатовікову й драматичну історію. Розуміння того, що літературний шедевр повинен мати належне зовнішнє оформлення, усвідомлювали ще в глибоку давнину, а в добу Раннього середньовіччя почали виготовляти в Європі розкішні оклади для богослужбових книг. До найдавніших зразків належить Мстиславове Євангеліє, переписане в Києві у 1103-117 роках на замовлення новгородського князя Мстислава, старшого сина Володимира Мономаха. Окрасою багатьох музейних зібрань є книги, надруковані у Львові, Києві, Чернігові, Почаєві та інших центрах друкарства. З часом, наприкінці ХVІІ століття, розпочалася в Україні публікація рукописних книг, яка триває до сьогодення. В Державному музеї книги і друкарства експонуються факсимільні видання пам'яток давньоруської писемності: «Остромирове Євангеліє», «Ізборник Святослава» (1073), «Повість временних літ» літописця Нестора (початок ХІІ ст.), «Псалтир Київський» (1397) та «Пересопницьке Євангеліє» (1560-ті роки), на оригіналі якого Президенти України присягали Конституції України. 

Однак небагато в історії цивілізації випадків, коли заборона вживання рідної мови, як в Україні, зазнавала таких неймовірних утисків. І розпочалося це вже після підписання Богданом Хмельницьким у Переяславі договору з московським царем. Відтоді розпочалася неоголошена війна Московщини з Україною: спочатку шляхом підпорядкування Київської митрополії Московській патріархії 1686 року, а потім пішов наступ і на українську культуру. За правління Петра І видано серію указів, одним з яких (1720) повністю заборонено друкування книг українською мовою. Розуміючи роль і вагу освіти, царизм, позбавивши український народ власної книги, циркуляром 1784 заборонив у Києво-Могилянській академії викладання українською мовою. Усе, що впливало на розвиток української мови (книгодрукування, освіта, художня література, театр, преса), постійно перебувало «під опікою» царського уряду. В одного з найчисленніших народів Російської імперії до ХІХ століття не було перекладу Святого Письма рідною мовою. Царський уряд неодноразово підтверджував заборону української мови зі своїми циркулярами (указ Валуєва 1863-го, Емський указ 1876-го). Це боляче вразило й українську літературу, яка до Тараса Шевченка вважалася «літературою другого ґатунку». 

Проте в роки Незалежності, починаючи з 2000-х років, спостерігається поступове піднесення книговидавництва. Демократичні зміни у нашому суспільстві активізували мистецьке життя, внаслідок чого пожвавилася й виставкова робота. Передова інтелігенція стала на захист свого історичного і культурного минулого. Активно друкуються дитячі книжки, випускаються чисельні переклади зарубіжної класичної і сучасної літератури. Українські майстри, прагнучи до новаторських рішень, приділяють належну увагу всім компонентам книжкового оформлення, що допомагають їм розкрити зміст сучасних оригінальних творів української літератури. 

Володимир СКРИНЧЕНКО