Будинок Сікорського: ганьба чи слава України?
Volentem ducunt fata (лат., того, хто йде, доля веде)
Напевно, вас здивує ось такий жалюгідний вигляд цього будинку у дворі за адресою Ярославів Вал, 15б, який звично називають «будинком Сікорського». Чимало він може розповісти нам про своїх мешканців, зокрема про те, що була там колись садиба доктора Івана Сікорського, батька Ігоря Івановича Сікорського, видатного авіаконструктора, який на початку ХХ століття став піонером вітчизняної авіації. Ігор Сікорський не був винахідником літака або ж вертольота, але він став найкращим авіаконструктором багатомоторних літаків, а потім і найкращих вертольотів свого часу. Поряд з іменами Едісона, братів Райт, Енріко Фермі і Луї Пастера величезний його внесок в авіабудування вшанований численними міжнародними винагородами.
Трагічні революційні події змусили його перебратися до США, де заснував він власну вертольотобудівну компанію Sikorsky Aircraft (його й називали містер Гелікоптер), брав участь у культурному житті емігрантської громади, опублікував чимало релігійно-філософських творів, залишив по собі добру пам'ять серед своїх співвітчизників. Останнім часом навколо будинку Сікорського розпалилися справжні пристрасті щодо його врятування як культурно-історичної пам'ятки України, яка гідна музейної експозиції про життя легендарного киянина.
РОДИННЕ ГНІЗДО СІКОРСЬКИХ
Велика садиба по вул. Великій Підвальній (нині – вул. Ярославів Вал), 15 належала професору Київського університету святого Володимира Іванові Олексійовичу Сікорському. Тогочасна забудова майже не збереглася, окрім флігельного триповерхового будинку, у якому мешкала багатодітна+ родина Сікорських (на першому поверсі), де 6 червня 1889 року народився видатний авіаконструктор Ігор Іванович Сікорський, наймолодший у родині (п'ята дитина). На другому й третьому поверхах цього будинку містився Лікарсько-педагогічний інститут для хворих дітей, засновником якого були його сестри Ольга та Олена Сікорські, а науковим консультантом – їхній батько Іван Сікорський. Колись у садибі був великий сад, а фасадний одноповерховий особняк орендувала Музично-драматична школа Миколи Лисенка. У роки Другої світової війни у ньому знаходився штаб і командний пункт Київського корпусу ППО (протиповітряної оборони), а після війни на його місці було збудовано воєнний готель «Червона зірка».
Як і у багатьох російських та українських інтелігентів, зокрема Миколи Бердяєва і Михайла Булгакова, Марини Цвєтаєвої та Володимира Вернадського, предки Сікорських належали до верстви духовенства. Першим відомим предком Ігоря Сікорського був православний священник Григорій Сікорський (1705-1760). Про це й свідчить і сам Ігор Сікорський у листі, англійською мовою, від 30 серпня 1933 року до Василя Галича: «Мій рід, який походить із села на Київщині, де мій дід і прадід були священиками, є чисто українського походження…» Напевно, це єдиний відомий документ з підписом Ігоря Сікорського, де він вказує на свою етнічну приналежність. Поштовхом до вивчення свого родоводу стало те, що Сікорський був дуже чутливий, щоб його не вважали поляком.
Сімейну традицію успадкував і батько авіаконструктора Іван Олексійович Сікорський, який здобув спочатку духовну освіту, закінчивши Києво-Софійське духовне училище і Київську духовну семінарію. Але потім він пішов іншим життєвим шляхом: закінчив медичний факультет Київського університету святого Володимира.
Що вплинуло на вибір життєвого шляху юнака, майбутнього авіаконструктора? Адже його батько, медик за фахом, був знаний у Києві невропатолог і психіатр, видатний вчений, завідувач кафедри Київського університету святого Володимира. Напевно, розповіді матінки Марії Стефанівни про чудесний світ наукових ідей генія ренесансної доби Леонардо да Вінчі, зокрема його ідеї про легендарний вертоліт.
Мрія Ігоря Сікорського здійснилася лише через десятки років по тому. Але цьому передували тяжка праця, наукові й технічні пошуки та примхи долі винахідника. Є чимало світлин, що свідчать про перші експерименти винахідника у дворі цієї садиби.
НА ШЛЯХУ ДО ПІДКОРЕННЯ НЕБА
Шлях до неба непокоїв людство з давніх-давен. Найдавніші легенди розповідають про людей, які робили спроби польотів, прив'язуючи до себе птахоподібні крила (згадаймо грецьку легенду про Дедала і Ікара). Проте лише наприкінці ХVІІІ століття розпочалося практичне опанування повітряного океану. У небо Європи злетіли повітряні кулі братів Монгольф'є і паризького професора Шарля, яких палко вітали натовпи глядачів. Але з часом виявилося, що повітряна куля більше підкорюється вітру, аніж аеронавту. Згодом з літальними апаратами, легшими за повітря, працювали творці дирижаблебудування.
Лише наприкінці XIХ століття була доведена можливість польоту літальних апаратів, важчих за повітря. У Німеччині, куди приїхав Ігор Сікорський разом з батьком на канікули, він уперше довідався про польоти дирижаблів графа Цепеліна, ознайомився з літературою, присвяченою братам Райт. Напевно, йому вчасно пощастило опинитися біля витоків авіаційної справи, тим більше, що осередком повітроплавання у Києві став Київський політехнічний інститут, у якому технічні предмети викладалися на зразок Паризької École Polytechnique. Поряд з навчанням на механічному відділенні КПІ юнаку ще вдалося побувати у Парижі, в Технічній школі Девіньє де Ланно. Там він раптом усвідомив, що авіація – це справа усього його життя. У Києві, як і у багатьох містах Європи, виникали аероклуби, повітроплавні товариства та авіаційні журнали, активізувалися винахідники літальних апаратів. Члени товариств розробляли проєкти літальних апаратів, будували і випробовували їх, виконували польоти на право одержання диплома пілота-авіатора, організовували змагання, влаштовували виставки тощо. У КПІ працювали в той час видатні вчені, ентузіасти авіації, зокрема професори Микола Делоне, Олександр Кудашев і Микола Артем'єв, учень Миколи Жуковського, який сприяв створенню на механічному відділенні КПІ секції Повітроплавання.
І влітку 1908-го студент Сікорський розпочав проєктування першого у житті літального апарата – гелікоптера. Свої дослідження він проводив на території батьківської садиби, а його першим авіазаводом і майстернею став там однокімнатний будиночок. Юному винахіднику бракувало елементарного досвіду і коштів на придбання міцного мотора. Його першими спонсорами були батько Іван Олексійович та сестра Ольга, які ніколи не відмовляли Ігорю, розуміючи, що він робить щось дуже важливе. Адже деякі комплектні деталі до літальних апаратів, зокрема мотори «Анзані», доводилося закуповувати у Парижі, на той час всесвітньому центрі авіації. Поряд з тим Ігор усвідомив, що свої експерименти з гелікоптером краще відкласти на майбутнє, а себе переконав зайнятися проєктуванням більш перспективних аеросаней та аеропланів.
Подальші роки життя Сікорського були сповнені тяжкої праці по створенню аеропланів С-1÷С-5, які будував він разом з ентузіастами льотної справи – Федором Билінкіним та Василем Іорданом – в майстернях і ангарах КПІ. Опираючись на фундаментальні знання, отримані в інституті, Ігор розробив власну теорію конструювання літальних апаратів, перш за все оригінальну методологію обрахунку льотних параметрів майбутнього аероплана, його горизонтальну й вертикальну швидкості, час і відстань розбігу, підйомну силу крила, його габарити та конфігурацію тощо. Для авіаторів-початківців, як на той час, ця льотна наука була ще terra incognita. Аероплани, які збудував він у Києві, блискуче підтвердили точність його теоретичних розрахунків. Та головне відбулося на аеродромі під час випробувань.
У грудні 1909 року аероплан Сікорського С-6 розвинув швидкість 111 кілометрів на годину,
чим перевищив світовий рекорд. Сприяло цьому й використання під час конструювання саморобної установки для перевірки аеродинамічних параметрів льотної машини. Рекорди були встановлені й на аероплані конструкції С-6А. Цей літак під час змагань на Московській виставці повітроплавання у квітні 1912 року отримав Велику золоту медаль від Російського технічного товариства, а молодий авіатор, якому не було ще й 23 років, запрошення стати головним конструктором авіаційного відділення Російсько-Балтійського вагонного заводу (Russo-Baltique).
Для колишнього студента КПІ це була дуже приємна пропозиція. З цим підприємством згодом були пов'язані найбільші успіхи Ігоря Сікорського на рідній Батьківщині. Там він реалізував свою революційну ідею щодо створення багатомоторних аеропланів «Гранд» і «Руський витязь», які стали попередниками грандіозного чотиримоторного «Іллі Муромця», найкращого літака Першої світової війни.
Для демонстрації надзвичайних льотних якостей цього повітряного монстра у червні 1914 року Ігор Сікорський організував наддалекий переліт за маршрутом Петербург-Київ-Петербург, у якому він брав участь разом з трьома членами екіпажу. На льотному полі Санкт-Петербурга зустрічав їх особисто російський імператор Микола ІІ.
Попереду назрівали великі драматичні події – Перша світова війна, революція і громадянська війна, вимушена еміграція та світова слава Ігоря Сікорського.
А спочатку була батьківська садиба у Києві, де усе розпочиналося…
ЧИ ПОВЕРНЕТЬСЯ В РІДНУ ОСЕЛЮ ІГОР СІКОРСЬКИЙ?
Минуло понад 130 років з дня народження нашого героя. Бронзовий Сікорський завмер біля Головного корпусу КПІ зі своїм легендарним капелюхом та присвятою на гранітному постаменті: «…Знімаю капелюха перед альма-матер, яка підготувала мене до підкорення неба…» А поруч з ним – його всесвітньо відомий гелікоптер.
На відкритті цього пам'ятника у травні 2012 року присутні були екс-мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані та Віталій Кличко, тоді ще кандидат на посаду мера Києва.
Яка ж на сьогодні доля його рідної оселі? На жаль, драматична. Навколо будинку Сікорського розпалилися справжні пристрасті. Напевно, він вартий цього.
Раніше Міністерство оборони передало будинок Сікорського в оренду Міжнародному благодійному фонду відродження спадщини Сікорського з головною метою – зберегти для нащадків як будинок, так і пам'ять про легендарного киянина та його внесок у розвиток світової авіації. На превеликий жаль, цього не сталося. За роки перебування в оренді будинок Сікорського опинився під загрозою руйнування. І згодом цей договір про оренду було розірвано після судового розгляду.
Ще й досі будинок Сікорського перебуває на балансі Міністерства оборони України; раніше там знаходився філіал готелю «Червона зірка». Міністерство оборони не збирається віддавати будинок Сікорського. Вже змінилося кілька міністрів оборони України – Віталій Радецький, Валерій Шмаров, Олександр Кузьмук та інші, але питання ще й досі не вирішено.
Колотнечу навколо будинку Сікорського вже давно і уважно спостерігають з-за океану. Власні кошти у цей будинок згодна вкласти корпорація Sikorsky Aircraft, яку очолював свого часу наш земляк. Рада директорів корпорації зверталася до Фонду відродження спадщини Сікорського з листом, у якому обґрунтовувалася позиція щодо умов його фінансування, зокрема наполягаючи на тому, що Фонд не повинен мати підпорядкованості державним структурам, зважаючи на їхню фінансову нестабільність.
Подальша доля будинку поки ще невідома: питання зависло у повітрі. Ця безпрецедентна тяганина триває десятки років. Є свідчення, що будинок навмисно доводять до руйнування, щоб звільнити майданчик під торговельний центр.
Столична влада неодноразово зверталася до Кабміну з проханням передати їй будинок Сікорського у власність громади міста, щоб була можливість відреставрувати занедбане приміщення і створити в ньому Музей історії повітроплавання та авіації. «Будинок Сікорського руйнується, – сказав Віталій Кличко. – І тільки ми, влада і громада Києва, можемо його врятувати».
А що скаже Президент України?
Володимир СКРИНЧЕНКО
Післямова. Автор цього нарису, корінний киянин, який закінчив Київський політехнічний інститут у 1972 році, тобто у рік смерті Ігоря Сікорського, приєднується до голосу тих, хто за відновлення будинку Сікорського та створення у ньому Музею історії повітроплавання та авіації на ім'я нашого легендарного киянина.
