Ігрова залежність та "секрети" розробників комп'ютерних ігор

«Чим більше заглиблюєшся в комп’ютер, тим більше втрачаєш зіткнення з дійсністю». 

Харукі Муракамі, 
японський письменник

Як швидко увійшов ком­п’ютер у наше життя! Деякі не можуть уявити, як раніше людство існувало без такої техніки. Дійсно, комп’ютер допомагає нам знайти необхідну інформацію, слухати музику, переглядати фільми, спілкуватися в мережі по всьому світу і, навіть, дружити. У всесвітній мережі можна діяти анонімно, створюючи для себе бажаний новий імідж, ім’я та й ще знайти людину з подібними інтересами, яка тебе зрозуміє, порадить і підтримає. Тільки не завжди віртуальний друг може бути поруч… Більшість шукають і знаходять у комп’ютері те, чого їм не вистачає у реальному житті: самореалізації, живого емоційного спілкування з рідними, однолітками, представниками протилежної статі.

Сьогодні важко знайти будь-яку сферу людської діяльності, у якій не знайшли б застосування комп’ютери. А користувачами є і дорослі, і діти. Дорослі повинні пам’ятати, що зовсім уберегти дітей від всесвітньої мережі неможливо. Інформаційні технології — це крок в майбутнє. Достатньо згадати фразу Н. Ротшильда: «Хто володіє інформацією, той володіє світом». Але все має свої межі, свій час! І Інформація має бути достовірною і спрямованою, в першу чергу, на розвиток пізнавальних інтересів, розширення кругозору дитини. Деякі психологи зазначають, що не існує комп’ютерної проблеми, існує проблема спілкування батьків з дітьми.

Стів Джобс — американський підприємець і винахідник, наприклад, мав звичку вечеряти разом з дітьми і завжди обговорював з ними книги, історію, прогрес, навіть політику. Але при цьому ніхто з них не мав права під час розмови з батьком діставати iphone. У результаті його діти виросли незалежними від інтернету. 

Іноді батькам зручно увімкнути дитині телевізор або комп’ютер і займатися своїми справами, або відпочивати, зовсім не цікавлячись, якою інформацією користується дитина. Контакт батьків з дітьми не перевищує 30—40 хвилин за добу і обмежується в основному запитаннями відносно навчальних успіхів. Для спільного проведення вільного часу характерно відвідування магазинів, атракціонів та ігрових майданчиків. Чомусь мало приваблюють виставки, музеї і театри, планетарій, екскурсії, сімейні ігри інтелектуального або спортивного характеру…

Інтернет все більше захоплює, разом з тим позбавляє можливості розподіляти час для інших творчих справ. Тривале просиджування перед комп'ютером може призвести до так званої комп’ютерної залежності, яка наступає досить швидко. І як негативні результати: погіршення зору, постави, безсоння, головні болі, тривожність, перенапруження, заниження самооцінки, особистісні комплекси, агресивність, проблеми соціалізації. Постійне занурення в інтернет — це втеча від реальності.

Американський підприємець і громадський діяч, філантроп, один з творців компанії Microsoft Білл Гейтс зазначив: «У моїх дітей, звичайно, буде комп’ютер. Але першою справою вони отримають книги».

Цікаво, а яку останню книжку ви прочитали? Тримаючи її в руках, відчули запах паперу, типографської фарби та шурхіт сторінок? А як приємно провести долонею по лакованій обкладинці, обережно перегортати сторінки, уважно вдивляючись у текст, іноді підкреслюючи тонким олівцем важливі місця! 

Інтернет пропонує безліч ігор. Грають діти, грають дорослі… Виконуються дії натисканням клавіш, автоматично. Людина дуже легко піддається ігровій залежності, оскільки процес гри довготривалий, нагадує «ланцюгову реакцію». При цьому розробники ігор вводять невеличкі «секрети», пошук яких вимагає багато часу. Гра триває від 5—6 годин до декількох тижнів: поки гравець не збере довгоочікувані бонуси, «отримає» призи тощо.

Розвиток інтелекту в грі досить умовний і навіть сумнівний.

Погодьтеся, помітно зросла кількість учнів, що грають на мобільних телефонах під час шкільних перерв. Іноді і на уроках, під партою. І як важко потім налаштуватися на навчальні завдання: використати формули для вирішення прикладів або прочитати літературний текст у підручнику! Дитина стає гравцем ще швидше, ніж дорослий.

У наші дні набирають обертів різноманітні квести, іноді небезпечні для життя. Квест (англ. Quest — пошук, завдання) або пригодницька гра — один з ігрових комп’ютерних жанрів, що представляє інтерактивну ігрову історію з головним героєм, яким керує гравець. Людина-гравець діє дуже активно, переміщуючись з реального світу в ілюзорний, у який немає доступу нікому. Настає момент, коли гравець стає хазяїном свого життя і може розпоряджатися їм на свій розсуд. Якщо дорослі люди можуть керувати ситуацією, то діти не навчились,вони ще недостатньо відповідальні за свої дії. Далі йдуть сумнівні завдання, спрямовані на те, щоб завдати собі шкоди та ще й зафіксувати дії на мобільний телефон. Не можна вестися на квести, які у будь-якому вигляді пропонують агресивні дії і насильство над особистістю! 

Заборона з боку батьків грати в комп’ютерні ігри не дієва: дитина знайде альтернативний шлях, і тому легше попередити будь-яку небезпечну ситуацію, регламентуючи перебування у мережі, пам’ятаючи про заходи безпеки. Можна розпитати дитину про те, звідки вона дізналася про ту чи іншу гру, що є цікавим у цій грі і чим вона корисна. Ось тут і знадобиться вміння батьків вислухати, слухати і бути терплячими! З дітьми треба довірливо говорити! Розповісти про ігри, сумнівні контакти, пропозиції, підкреслюючи можливі ризики.

Застережлива робота не повинна викликати намір пізнати те, що може мати негативні наслідки. Бажано щоденно сім’єю обговорювати новини, ділитися думками, мріяти про майбутнє, гратися, разом вирішувати проблеми, розвивати і підтримувати інтереси дітей поза інтернетом. Діти і батьки мають бути щасливими разом! 

Батьки, порадьте дитині подивитися навкруги: поруч люди, рідні, друзі, життя прекрасне, і нічого ціннішого, крім життя, не має! Не треба витрачати дорогоцінний час на інтернетні ілюзії. 

Пам’ятайте, що цікаві і спільні творчі справи — це необмежений простір для самоствердження і шанс для підвищення авторитету в реальному житті.

Тетяна Фролова