Фітотерапія або лікування рослинами

Про лікарські рослини в народі говорять, що це дари лісів і полів, цілющі скарби землі, жива зелена аптека природи під ногами. Мабуть, знає народ, що каже. Бо цілюща властивість рослин відома людині з давніх-давен.

 Для лікування недуг природним зіллям у доісторичні часи користувалися ще древні люди. Спостерігаючи за поведінкою та самопочуттям поранених і хворих тварин, вони переважно збирали і використовували як їжу та ліки ті самі рослини, що вживали у намаганні позбавитися від голоду і хвороб ці потерпілі істоти.

Історія питання

Цілительство за допомогою дикорослих трав — це дуже давнє мистецтво лікування. Воно має свою історію. Так давньокитайська медицина (III тис. р. до н.е.) послуговувалася 230 лікарськими, в тому числі й отруйними, рослинами. В індійських травниках (I cт. до н.е.) описано понад 700 лікарських рослин. Багатий досвід використання цих природних ліків мали давні греки і римляни. Батько медицини — Гіппократ (бл. 460—370 р. до н.е.) охарактеризував лікувальні властивості більш як 230 трав. У Стародавньому Римі відомий вчений Гален (131—201 р. н.е.) вперше розробив методи екстракції діючих речовин із лікарських рослин. Численні відомості про лікування травами дійшли до нашого часу також і від первісних народів Близького Сходу. У свою чергу, древні єгиптяни широко використовували рослини як у медицині та косметиці, так і в кулінарії.

Лікувальні та лікарські рослини

Отже, у минулому збирачі лікувальних трав, квіток, листя, бруньок, кори, плодів, коренів і кореневищ, насіння тощо були попередниками теперішніх освічених, науково підготовлених лікарів. А щодо лікарських рослин, то вони стали джерелами виробництва сучасних медикаментів. Виходячи із принципу, що вся наша медицина є і повинна бути народною та науково достовірною, під словом «лікувальні» розуміються так звані народні рослини, а під словом «лікарські» — рослини, які застосовуються в офіційній медицині. Ми маємо зараз величезну безліч синтезованих фармакологічних виробів в будь-якій аптеці чи лікарні.

На жаль, при високих цінах в неї чимало фальсифікату, обсяг якого важко проконтролювати.

Саме тому прості натуральні рослини як альтернативні ліки не втрачають для нас своєї привабливої сили. Особливо тоді, коли хвороба тільки починається. В такому разі хворим більш потрібні м’які засоби лікування з легкою дією, що виключає небажані сторонні ефекти. Перевагою лікарських рослин перед синтетичними фармакологічними препаратами є можливість тривалого застосування їх без суттєвих побічних явищ. Слід також узяти до уваги й те, що лікувальні трави корегують і врівноважують систему всього організму. Використання овочів, ягід і фруктів теж має широкі терапевтичні можливості. Їхнє лікувальне значення часом незамінне.

На території України росте понад 4 тис. вищих рослин. З цієї кількості до 800 видів використовується в народній та науковій медицині з лікувальною метою. З них офіційною медициною визнано приблизно 200 видів. Тому подальше наукове дослідження рослин, що застосовуються в народній медицині з метою одержання лікарських препаратів для боротьби з різними хворобами, має велике значення. 

У зеленій аптеці природи можна знайти цілющі рослини від багатьох недуг. Рослинні ліки більш безпечні, ніж синтетичні. Вони не мають побічної дії, менш токсичні. Фітотерапія, як правило, добре переноситься пацієнтами, діє м’якше, не викликає алергії. Лікувальні трави можуть використовуватись для профілактики загострень.

Біологічно активні речовини лікарських рослин

Лікувальні властивості рослин пояснюються наявністю у них активно діючих біологічних речовин. Алкалоїди, що знаходяться у формі солей різних органічних кислот, впливають на органи дихання, кровообігу, нервової та інших систем організму. Глікозиди, наприклад, стимулююь роботу серця, мають відхаркувальну, жовчогінну, сечогінну й тонізуючу дію.

Дубильні речовини (таніди) застосовують як в’яжучі, протизапальні й бактерицидні препарати проти хвороб шлунково-кишечного тракту, опіків і т.п. Пігменти, барвні речовини проявляють бактерицидну ранозагоювальну дію, підвищують тонус м’язів, матки, кишечника, серцево-судинної системи та ін.

Флавоніди діють як протизапальні та протипухлинні речовини. Їх широко використовують у харчовій, консервній та парфумерній промисловостях.

Слизі — безазотисні речовини — у лікувальній практиці застосовують внутрішньо як обволікаючий засіб, зовнішньо — як пом’якшувальний. 

Смоли мають антисептичну, сечогінну та послаблювальну дію. Ферменти — біологічні каталізатори, органічні кислоти беруть участь у різних функціях організму: сприяють нормалізації травлення, стимулюють діяльність кишечника, мають бактерицидну та інші дії.

Мінеральні солі відіграють важливу роль в обміні речовин, кровотворенні, утворенні гормонів, збуджують нервову і м’язеву системи. Вітаміни рослин регулюють вуглеводний обмін людини, забезпечують нормальний стан шкіри, сприяють загоюванню ран, беруть участь у створенні червоних кров’яних тілець, потидіють променевій хворобі тощо. До складу рослин входять антибіотики, фітонциди та інші сполуки, важливі для функціонування, організму людини.

Форми лікарських препаратів з рослин

Відповідно до вимог Х Фармакопеї найбільш широкою формою лікарських рослин є настої, відвари, настойки, соки й порошки.

Настій — рідка лікарська форма, в якій діючі речовини з рослинної сировини добуваються водою. Для його приготування потрібну сировину поміщають у емальовану посудину, заливають охолодженою, прокип’яченою водою, закривають кришкою і підігрівають на киплячій водяній бані протягом 15 хвилин. Після цього посудину знімають з бані, охолоджують при кімнатній температурі 45 хвилин. Вміст проціджують, залишок віджимають і фільтрують, потім додають дистильовану воду до відповідного об’єму. При потребі у настій можна додати сіль, цукор та інші добавки, що покращують смакові якості. В домашніх умовах настій можна готувати у термосі.

Відвар — водяна витяжка з рослин, що стійкі до високої температури й погано екстрагуються. Їх готують з більш щільних частин рослин. У відварах екстрагується більше речовин, ніж у настоях. Спосіб одержання відварів аналогічний настоям. Однак їх підігрівають 30 хвилин й охолоджують 10 хвилин, додаючи одержану рідину до витяжки.

Відвари діють довше, ніж настої. Перші використовують як для внутрішнього так і зовнішнього вживання. Як і настій, їх зберігають у прохолодному місці протягом 4 днів, збовтуючи перед вживанням.

У домашніх умовах настої й відвари звичайно готують без кіп’ятіння. Для цього сировину заливають окропом, посудину щільно закривають кришкою, покривають цупкою тканиною і настоюють 4—6 годин, після чого проціджують, а залишок віджимають і фільтрують.

Настойка — це спиртова витяжка рослинної сировини. Для її отримання сировину заливають 40—70%-ним етиловим спиртом (горілкою), настоюють у темному місці два тижні, систематично збовтуючи, потім проціджують і розливають у посуд. Настойку застосовують внутрішньо та зовнішньо, у чистому вигляді й у суміші з іншими речовинами. (Наприклад, на 100 г спирту беруть 10 г рослин).

Соки — найбільш повноцінні продукти, які можна одержати в домашніх умовах. Щоб отримати сік, частини рослин подрібнюють і пресують. Якщо рослина містить мало соку, то додають трошки води. Для збільшення терміну зберігання соки відстоюють, зливають у темний скляний посуд і зверху заливають тонким шаром олії. (Для консервування соків спиртом до кожних 85 частин соку додають 15 частин 95%-ного етилового спирту).

Порошок — сипуча речовина. Одержують її шляхом подрібненя висушених твердих частин рослинної сировини у металевій ступці. Порошок зберігають у добре закупореній посудині. Найдрібніші порошки називають присипками.

Мазі — лікарська форма м’якої консистенції — складаються з лікарської речовини (відвари, соки, настойки, порошки) й мазевої основи (жири, олії, вазелин, парафін тощо). Технологія приготування мазей регламентується Державною Фармакопеєю Х видання (ст. 709). У домашніх умовах дози беруть у відношенні 1:4 (1 частина рослини, 4 частини основи).

Сиропи — прозорі, густуваті рідини, що складаються з 60—65% цукру і лікарської речовини. Вони поділяються на смакові та лікарські.

Краплі — рідка лікарська форма. За основу беруть найчастіше за все дистильовану воду, рідше — спирт, ефір або олії.

Фітотерапія, тобто лікування травами та дієтичне харчування знайшли собі права громадянства в науковій медицині, а період занедбання рослинних ліків на початку ХХ ст. був зумовлений інтенсивним розвитком хімії та фармакології. Хімізація у медицині призвела до відмови від натуральних ліків. Тим більше слід цінувати зусилля, котрі прагнуть повернути до скарбниці медицини методи лікування цілющими рослинами, випробуваними тисячоліттями.

На завершення хотілося б запропонувати читачам, у яких є проблеми зі здоров’ям, а точніше із запаленням верхніх дихальних шляхів, бронхітом, кашлем і нежиттю, один із маловідомих фітотерапевтичних рецептів і перевірити так би мовити на собі дію цілющої рослини — селери, яка є городньою культурою. Приготувати ліки можна як із листя, так із коренеплодів.

Для цього треба 1 столову ложку подрібненого коренеплода (сирого або сушеного) залити склянкою окропу, настояти 2 години. Вживати по столовій ложці 4 рази на день. У випадку загострення захворювання — по 1 чайній ложці через кожну годину. Сподіваємося, що ви швидко одужаєте і повірите у фітотерапію настільки, що станете її прихильником.

Станіслав Смірін