Дивовижна подорож на Схід

«Істинне призначення вашої подорожі — це не місце на карті, а новий погляд на життя»

Генрі Міллер

Мені випала нагода подорожувати по різних країнах світу. Це допомогло подивитися під іншим кутом зору не лише на себе самого, але й на країну, де я народився, і взагалі на світ навколо. Я хочу поділитися власним досвідом відвідування однієї дуже цікавої країни Азії — Південної Кореї. Люди, які там живуть, підкорили мене, західну людину, своєю культурою, мисленням та вплинули на мої відносини з людьми, змінили ставлення до життя і світу загалом.

Корейці називають свою країну «Хангук», що означає «Єдина країна». І це не дивно, бо коли бачиш стрімкий стрибок Кореї з найбідніших країн світу у 50-х роках ХХ століття до однієї з найрозвиненіших країн світу, то розумієш, що це не просто «економічне диво», а відчайдушний вклад всієї нації як одного цілого в найтяжчих умовах заради спільної мети — процвітання своєї країни. Вони настільки пропитані суспільним, а не егоїстичним, мисленням, що про все кажуть, що це не «моє», а «наше»: «наша країна» або навіть «наша жінка».

Коли спілкуєшся з корейцями, то перше, що впадає в око, це — повага до людей і шанобливість до батьків, старших. Почавши вивчати корейську мову, я помітив, що там є багато різних закінчень слів, які виражають рівні поваги до певних категорій людей — до молодших, однолітків, батьків, старших або літніх людей. Згодом я зрозумів, чому корейці за першої зустрічі цікавляться віком співрозмовника — вони хочуть одразу зрозуміти, як спілкуватися з тією чи іншою людиною.

В корейському метро можна побачити особливе ставлення до літніх людей, вагітних жінок та інвалідів. Для них існують окремі відведені місця. На перший погляд, нічого дивного, бо і в нас є такі місця в громадському транспорті. Проте якщо в Україні сісти на них може фактично будь-хто, то в корейському транспорті дуже рідко можна побачити на подібних місцях не тих пасажирів. Часто я бачив таку картину, коли ці особливі місця були просто порожніми, але молодь чи люди середнього віку не сідали на них, а просто стояли поруч. Як казав мені один корейський хлопець, для них це страшний сором сісти на такі місця. Навіть, коли їм це пропонують, вони не одразу піддаються вмовлянню.

Помітив цікавий факт, що для корейців людина існує не лише коли вона знаходиться в утробі матері, але й продовжує існувати і після її смерті. Тому не дивно, що в Кореї дитина при народженні одразу має вік один рік, а не нуль, а коли людина помирає, то люди вірять, що вона продовжує жити поруч з ними і її можна відчувати та навіть спілкуватися з нею.

Корея зараз виглядає дуже розвиненою державою, але шлях до цього був дуже нелегким. Корейська історія нараховує майже 1000 нападів на неї з боку різних держав. Незважаючи на це, люди тут все рівно зберігали надію на краще майбутнє та ніколи не проклинали Бога і не скаржилися на лиху долю. Вони не занепадали духом, не здавалися і багато разів знову і знову підіймалися з колін. Не дивно, що навіть зараз в офісах корейських компаній можна побачити такі слогани: Just do it!, Nothing is impossible, Dreams come true. (Просто зроби це!, Немає нічого неможливого!, Мрії здійснюються!) Дуже часто корейці ділилися зі мною своїм духом боротьби і бажали мені на прощання: Fighting! (Борися!)

Через те, що корейці багато страждали протягом своєї історії і пролили немало гірких сліз, відчувається якась глибина їхніх сердець. Вони вміють глибоко співчувати стражданням інших та відчувати людські душі. Взяти хоча б корейські фільми чи серіали. Для мене дуже непросто беземоційно їх дивитися, хоча я доволі стримана в емоціях людина. Я пам’ятаю, як ходив у кінотеатр в Кореї і дивився фільм на корейській мові. Я не зрозумів жодного слова, але дуже глибоко відчув емоції, які передавалися, і гірко ридав разом з акторами на екрані та усіма глядачами в залі. Такий стояв рев усередині, вам не передати словами. Корейці так природно вміють зачіпати глибинні емоції людей — це просто диво для мене.

Також дуже дивним є ще один момент. Незважаючи на безліч гонінь з боку різних народів, корейці все рівно зберігали всередині доброту до людей, надію та віру в Бога. За 5000 довгих років своєї історії вони жодного разу не напали на інші країни, а лише оборонялися від загарбників. Для мене це приголомшливий факт прояву добра на національному рівні. Мабуть, тому так склалося історично, що корейців називали «народом в білому одязі», тому що раніше вони носили в основному білий одяг. Цей колір символізував мир та любов, що панували в їх серцях. Любов та доброзичливість від цієї нації відчуваються і зараз, в наші часи, і проявляються вони в самих різних формах. Наприклад, в громадському транспорті я помічав дуже цікаві назви транспортних засобів: «добрий автобус, який отримав любов», «щасливе метро». Мені завжди було дуже приємно ходити на корейські риночки, де часто зустрічав доброзичливих продавців. Наприклад, купуєш яблука, і продавець не лише дасть тобі непогану знижку, але й з батьківською усмішкою покладе зверху ще кілька яблук. Звісно, ти захочеш приходити знову і знову до таких продавців. Вони стають для тебе немов частинкою твоєї нової родини. Я відчув, що таке ставлення до людей у них не було корисливим, просто заради грошей, а було проявом їхнього природного менталітету, коли людину любиш і поважаєш просто так, а не за якісь регалії, положення чи особливості.

Дійсно, в Кореї я відчув смак відносин з людьми на зовсім новому рівні. Було відчуття, немов я потрапив у далеке майбутнє, яке віруючі, мабуть, назвали б «Царством Небесним» або просто по-модному «високорозвиненим цивілізованим суспільством». «Тут як вдома», — не в кожній країні у мене з’являлося таке відчуття. Корейці іноді були для мене як інопланетяни нашого часу, з якогось іншого світу. Це через те, що поводилися вони не так, як я звик бачити чи відчувати.

Люди в Кореї також доволі відкриті та ввічливі. Якщо ти до них не підійдеш, то вони самі до тебе підійдуть, щоб поцікавитися тобою чи просто допомогти. В Кореї дуже легко можна було заговорити з незнайомими людьми. Якщо я з усмішкою вітався з людьми, яких перший раз бачив, вони дуже природно і швидко резонували — віталися і усміхалися у відповідь. Так приємно було відчувати від людей довіру і відкритість.

Мені дуже сподобалося ставлення корейців до іміджу своєї країни. Вони дійсно пишаються нею. Їм дійсно не все одно, як про Корею будуть думати інші люди. Корейці мене часто питали: «Як ти почуваєш себе в нашій країні?» — і коли я відповідав, що мені все дуже подобається, вони починали світитися від щастя. Не перелічити всіх випадків, коли корейці годували мене просто так або навіть платили за мене в метро чи таксі. Це так незвично, коли незнайомі люди ставляться до тебе як до найближчого друга чи родича. Так, я відчував подібне і в Україні, але щоб так часто — це було несподіваною новинкою. Тому для мене такі відносини між людьми були вже якоюсь новою реальністю, новою цивілізацією. До речі, корейці люблять звертатися один до одного чи незнайомих людей по-сімейному дуже лагідно: «Старший брат… сестра… дядя… тьотя… тато… мати… бабуся… дідусь». Хоча вони самі з Кореї, але було таке відчуття, нібито в їх уяві стерті національні кордони і вони готові сприйняти та обійняти будь-яку людину чи націю. Навіть з точки зору релігії я теж не відчував якоїсь напруги у відносинах між різними релігійними течіями. Наприклад, християнство, буддизм, конфуціанство та інші течії гармонійно співіснують один з одним в одній країні. Християни активно свідкують про Ісуса, і в той же час поруч з ними буддисти з оголеними головами вільно розгулюють по місту у своїх традиційних одежах. Вони вивішують навіть релігійну символіку прямо біля свого будинку, нібито запрошуючи до себе в гості. Так і є. Я навіть перевіряв: дзвонив у незнайомі будинки буддистів, і було багато випадків, коли мене дуже щиро там зустрічали, запрошували всередину і пригощали. Відчував відношення, як до члена власної сім'ї.

Отже, Корея — країна з дуже міцними сімейними цінностями. Дуже кумедно виглядає бажання корейців тебе нагодувати: вони рукою беруть шматочок їжі та кладуть її прямо тобі в рот. Зазвичай так роблять в сім’ї, наприклад, коли батьки годують своїх дітей, але ж я для корейців незнайома людина і мене вони бачать в перший раз. В корейському ресторані чи десь в парку часто можна побачити дуже приємну для очей картину: три покоління, які радісно проводять разом час, спілкуються, їдять.

Дивувало мене також і ставлення корейців до матеріальних речей. Наприклад, приїжджаючи в одне і те ж саме місце, можна було побачити, що все там залишилося в своєму первозданному стані або навіть змінилося на краще. Біжиш на ранкову пробіжку і по дорозі зустрічаєш обладнаний струмочок. А поруч з ним тут тобі й лавка, і настінний годинник висить, і дзеркало, і черпачки для всіх… І все це прямо в лісі, де тебе ніхто не бачить. Можна ж вкрасти щось собі, але люди не беруть. І скільки б років не пройшло, всі ці речі будуть тут на тому ж самому місці, неполаманими, необмальованими. Годинничок завжди працює, тому що хтось постійно слідкує за цим і вставляє нову батарейку. І дзеркало чисте, не запльоване, не побите. Крім того, люди не лише бережливо ставляться до речей, але і також щось додаюсь від себе. Побудували нову бесідку, і через невеличкий проміжок часу помічаєш, що на лавці з’явився невеличкий килим, щоб іншим було комфортніше сидіти. Хтось приніс його туди просто так, зі свого дому. Так приємно і тепло стає на душі, коли відчуваєш чиюсь турботу та любов. Є щось таке в корейському менталітеті. Тому, думаю, не дивно, що корейці навіть обрали для своєї країни чітку національну ідею: «Жити заради добробуту всього людства». Хоча Корея і невеличка країна, але вона робить дуже великий вклад у розвиток світового суспільства. Це відчуваєш, наприклад, коли користуєшся корейською технікою, мобільними телефонами, машинами і т. д.

Культура служіння іншим, один одному відчувається в Кореї повсюди. Наприклад, на вулиці для сліпих пішоходів є спеціальні доріжки. В метро я бачив такий напис: «Найвища цінність для корейського метро — це служіння нашим пасажирам». Або можна тут же побачити мотивуючий для всіх заклик: «У цьому році давайте говорити один одному слова, які надають сили!»

А які можна в Кореї зустріти громадські туалети! Ходити в них одне задоволення — грає чудова музика, приємний запах, на стінах висять картини... В перші рази мені навіть доводилося перевіряти, чи не переплутав я двері. Настільки було гарно і приємно всередині, набагато чистіше, ніж навіть вдома.

У мене було відчуття, що для корейців немає поняття віку чи сплину часу. Скільки б не було їм років, вони залишаються енергійними, цілеспрямованими, фізично підтягнутими, життєрадісними. Я не бачив жодної корейської бабусі без гарної зачіски, тому що вони систематично ходять в перукарню. Доглядати за своєю зовнішністю, регулярно відвідувати сауну, займатися фізичними вправами, ходити пішки в гори вранці чи на вихідні — дуже поширена справа в Кореї.

Ще одна гарна риса корейців — робити свою роботу швидко та якісно. Навіть в спілкуванні вони дуже швидкі та емоційні. А як у них розвиваються технології, підіймаються з цілини цілі міста! Це — просто диво. Якщо в Україні будування лише однієї станції метро розтягується на місяці чи роки, то в Кореї може досить швидко з’явитися ціла нова гілка.

Також дивує те, як корейці вміють вкладатися в свої навчання та роботу. Іноді життя корейської молоді мені здавалось занадто нудним та важким: вони зазвичай дуже рано виходять з дому на навчання, ввечері ходять на різні курси та додаткові заняття, десь біля восьмої-дев’ятої години вечора повертаються додому і роблять свої домашні завдання. Студенти зазвичай після навчання десь підробляють. І при такому шаленому ритмі життя корейці ще й знаходять час на відпочинок, зазвичай це вже в пізній час. Потім обезсилені вони повертаються додому. Коли їдеш з ними в метро, бачиш, що багато з них дуже виснажені і просто дрімають у вагоні. Але таке життя для них — це не страждання, не «так треба», а щось більше — як вклад у своє майбутнє, заради якоїсь своєї мрії чи мети. Хтось можливо назве такий спосіб життя безглуздим чи занадто важким для здоров’я, але, з іншого боку, чи можливий взагалі успіх для людини, яка думає лише про відпочинок і легке життя? Корейці, які вважаються одними з найбільших трудоголіків у світі, дійсно готові боротися за своє право бути одними з найкращих серед інших країн, і від цього вони, мабуть, отримують мотивацію, насолоду та сили.

Це була лише маленька краплинка досвіду про дивовижну Корею. Але ж поруч з нами такий яскравий та таємничий світ, який хоче, щоб ми його відкрили. Будь-яка людина може стати для нас нашим вчителем чи помічником. Кожна країна — це як новий виклик для наших стереотипів та концепцій. Я думаю, кожна подія чи подорож для людини — цінний подарунок и можливість для розвитку. Треба лише не боятися зробити новий крок, подивитися за межі кордону власних думок, менталітету нашої країни. Я думаю, в душі кожної людини є бажання жити в кращій країні чи навіть в кращому світі, але таке не з’явиться само по собі. Мандруйте, але, як казав один мій знайомий: «Після подорожі привозіть з собою не яскраві фотографії, а нового себе». А змінивши себе, ми змінимо не тільки країну, але й увесь світ.