Повага до батьків
«Три нещастя є в людини: смерть, старість і лихі діти» – говорить українська народна мудрість. Старість – невідворотна, смерть – найвимогливіша, перед цими нещасними ніхто не може зачинити двір свого дому. А від лихих дітей дім треба берегти, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків, а й від дітей.
Бути хорошими дітьми означає не допускати, щоб старість батька й матері була отруєна твоєю поганою поведінкою. Будь-яке бажання своє піддавай контролю свідомості, розуму, думки: «А як це бажання відіб'ється на духовності моїх батьків. Що воно дасть їм, а що відбере в них».
«Хороші діти – спокійна старість, а лихі діти старість перетворюють на пекло», – говорить українська народна мудрість. Пам'ятайте: як ви, діти, ставитесь до своїх батьків, так і ваші діти ставитимуться до вас, коли ви станете батьками. Без любові й відданості дітей батьківство й материнство перетворюється в гірке похмілля, кінець якому приносить тільки смерть. Якщо доблестю є творення добра для сусіда, то бути добрим сином, доброю дочкою – це має бути в крові дитини, отрока, в зрілості й в старості. Чим більшою стає відповідальність за власних дітей, тим вищим стає обов'язок перед своїми батьками. Треба завжди ставитись з синівською повагою до своїх батька й матері. Вмій відчувати найтонші рухи батька й матері. Їхня хвороба – це твоє горе, їхні невдачі й неприємності на роботі – це твоя біда, їхня ганьба – це твоє нещастя. Лише наполегливою працею можна полегшити життя своїх батьків. Це – твоя праця, найскладніша, найтонша. Це – труд душі. Нещастя, горе, біда батька й матері часто перемагаються тим, як і про що ти думаєш. Умій думати добре в думках та в почуттях. Це не означає, що доброта твоя має бути сліпою. В житті, в поведінці своїх батьків діти можуть побачити зло. Не треба погоджуватись зі злом. Справжня відповідальність до батьків не прощає їм зла.
Бережи здоров'я батьків. Пам'ятай, що рання старість і хвороба твоїх батька й матері приносять не стільки праця та втома, скільки сердечні хвилювання, переживання, прикрощі. Спроби батьків впливати на дітей виявляться марними, якщо батько й мати не є тими людьми, для яких моральна культура й повнота життя дітей становить істинну потребу. Право веліти щось дітям і любити їх – речі залежні. Відчуваючи справжню любов своїх батьків, знаючи, що ця любов оберігає й захищає, треба з розумінням ставиться до вимогливості, строгості батька й матері, розуміти, що в поведінці неприпустимі свавілля. А справжня любов – це мудре управління дитячими бажаннями, вміння не тільки задовольняти, а й обмежувати їх.
Веління без любові перетворює життя дитини в муки. А чим ніжніша й щедріша батьківська любов, тим кращою та непохитнішою має бути ваша любов без уміння веліти. Обмежування бажань, виховання свідомого ставлення до власних бажань не перетворює дитину в примхливу свавільну істоту, на яку, як швидко переконуються в цьому батько й мати, немає ніякої управи. Неслухняність, в переважній більшості випадків, є порушенням гармонії любові й волі.
Любов і дружба, взаємна підтримка батька й матері є для дитини наочним прикладом, що вводить її в світ складних людських відносин. Батько й мати взаємно доповнюють один одного; дитина по-справжньому бачить батька, якщо в нього хороша дружба з матір'ю. Та все ж перші джерела, перші найтонші корінці морального розвитку стають такими, яка гармонія любові й волі присутня в її духовному світі. Мудрість материнської любові полягає в тому, яка воля управляє любов'ю і справжня любов одухотворяє головний благородний стимул волі – почуття відповідальності за майбутнє людини.
Утвердження культури матері в духовному житті дітей – культу, в якому повага пройнята глибоким розумінням і розуміння надихає повагу, пошану, любов, благоговіння, – вимагає від педагога мудро й піднесено говорити з дітьми про високу материнську місію.
Чутливим і співчутливим, здатним по-справжньому любити й жаліти батька та матір може лише те дитя, яке знає не тільки радість. Дитина повинна знати, що таке важко. Якщо вона не знатиме, що таке материнська біль, вона може ввійти в життя легковажною. Громадянин, трудівник, мужній і несхитний воїн, готовий покласти голову за свої віру й переконання, починається із самовідданої, безкорисливої любові до матері. Без матері – найдорожчої в світі людини – світ має здатися дітям убогим і побожним, і вони повинні оберігати серце матері, бо воно невичерпне, щедре й нескінченне в своїй любові.
