День міста Ромни-2022
Моє рідне місто Ромен - красень над Сулою, святкує свій день народження. Кожного року ми, земляки, що проживають у Києві, отримували запрошення на святкування. Але варварська війна внесла свої сумні корективи…
Думками, всім серцем я дома. І це не просто слова, чотири покоління простежено мною моїх предків, життя яких пов’язане з Роменським краєм: Хмелів, Сміле, Заклимок, Ромни… Неймовірне медове тепло наповнює моє серце, коли спогади бентежать почуття. Вчора дзвонила з Ромен моя сестра по лінії мами, бабусі, прабабусі, співала мені пісні. Згадувала, що в наших хатах були домашні ансамблі: скрипка, альт, гармошка, бубен. Співали всі професійно, кожен вів свою партію. Але концерти відбувалися тільки в неділю. Причепурилися, одягали все святкове, вишиванки, плахти, намисто, чобітки, вінки (дай Бог здоров’я, поїду, зроблю у сестри копії фото з концертів на колодках та передам Зіні Васіній для її колекції).
Жили в Раю, все було своє від хліба, молока, меду, кавунів, сала, ковбас, овочів та фруктів мішками, діжками, суліями… Жили відкрито, двері на защіпку, та й усе. Чужі не заходили, все було відкрито, сердечно, доброзичливо. Працювали від ранньої зорі до пізньої ночі, в радість.
В Смілому були ярмарки, а потім уже їздили у Ромни. Кімнати були прикрашені вишивками, рушниками, іконами, було кілька копій картин відомих митців. Величезний годинник з червоного дерева, перламутровим циферблатом, заводилися ключем і гирями. Двері під склом на крючок. Там в середині можна було заховатися. Було кілька ткацьких станків і все до них. Бабуся добре пряла, була машинка швейна дзінгерс, куплена на ярмарку (вона потім у війну виручила маму і бабусю від голоду. Вже у Ромнах, коли отримали паспорт в колгоспі! Під час війни мама з табуреткою, праскою і машинкою пішла працювати «Все для фронту, все для перемоги!»).
На вікнах було чимало квітів і величезні олеандри в діжках з кованими обручами. Одяг зберігали у сундуках, там було все від шовку, бархату, мережевих святкових сорочок, кілька десяток вишиванок… Мою бабусю Софію дід Степан вкрав, бо її батьки не віддавали за бідного. А молодята домовилися і бабуся вночі вилізла через вікно, одяг наречений зняв з неї, надів своє, яке привіз, а її поклав біля дверей хати…
Вже потім батьки змирилися і привезли на кількох підводах придане…
Зовсім хотіла про інше написати. Як пахнуть луки на Роменці! Боже ж мій, яка краса з пагорбів на річки, які в’ються навколо Ромен. Вишневі сади білосніжним намистом прикрашають старовинне місто. Унікальні алеї сяють свічками каштанів. І сумує Тарас, мов відчуває нашу біду.
Дорогі земляки, зі святом Вас: і ті, хто в Ромні, і ті, хто в Києві та далекому зарубіжжі… Миру нам усім і міцних кордонів.
Ромни, Ромни столиця моїх снів.
Каштанові алеї кучеряві.
Розкину руки – дивний, чудний край!
Вітає нас духмяним короваєм…
Валентина ЄФРЕМОВА
