Чи обґрунтована відмова від вакцинації в Україні?

Є прихильники вакцинування, але є і багато її противників. Чому в Україні багато людей відмовляється від вакцинації?

Недовіра має коріння

Перший обгрунтований факт відмови від вакцинації в тому, що в Україні не виготовляється жодної вакцини. І це при тому, що наша країна будує космічні кораблі, водні човни, має високі технології, є найбільшою країною в Європі з серйозною кількістю населення. Це дивує. Для нас, українців, хтось інший виготовляє вакцини.

По-друге, повнота інформації. Дійсно, чим більше починаєш дізнаватися фактів з приводу вакцинування, тим картина стає повнішою, і об’єктивно можна вирішити для себе це питання. Вакцинація — це ніби струм, який може вдарити, і ніколи не знаєш, як це відіб'ється на кожному з нас. Хтось дізнається про наслідки від вакцин з новин, але є багато прикрих фактів, коли батьки, чиї діти постраждали від цього, роблять свої сумні висновки.

По-третє, в Україні куплені вакцини не проходять перевірку на якість, зокрема, немає для цього спеціальних лабораторій і т. п.

В-четверте, в нашій країні відсутня офіційна статистика того, скільки дітей було ушкоджено і скільки дітей померли внаслідок вакцинування. Така статистика є в багатьох розвинених країнах світу, але не в Україні. Може, вона і є, але під грифом «супер таємно» і будь-хто не може з нею ознайомитися.

В-п'ятих, в Україні використовують неякісні вакцини.

В-шостих, наявність численних випадків каліцтва, пошкодження здоров'я та навіть смерті серед дітей, яких вакцинували. Прикро, коли чуєш від батьків, що дитина була здорова, а після використання вакцини виникли незворотні гіркі наслідки.

В-сьомих, немає жодного Фонду в Україні, який компенсував би шкоду, що призвела до каліцтва чи смерті внаслідок вакцинації. Якщо держава до чогось зобов'язує, то вона має забезпечити і механізм відшкодування збитків через нестворення належних умов для виконання своїх вимог. В Україні дітей примушують вакцинуватися, але коли з ними стається біда, то ніхто не бере за це відповідальність.

Отже, є багато фактів, які обґрунтовано викликають у людей недовіру до практики вакцинування в Україні. Тому засуджувати противників вакцин недоречно, а примушувати людей до цього взагалі є, на мою думку, незаконним.

Якщо ми заговорили про явні недоліки вакцинування в Україні, постає слушне питання, як правильно організувати цей процес? Спочатку поговоримо про вакцину.

Якою має бути вакцина?

Що про це кажуть самі виробники вакцин та ті особи, які переконують людей вакцинуватися? Є два головних базиса. Вакцина має бути: по-перше, безпечною, а по-друге, ефективною. Якщо вакцина не відповідає цим двом критеріям, це є абсолютним обґрунтуванням для того, щоб відмовитися від вакцинації. Отже, треба перевірити, чи відповідає вакцина двом вищезгаданим вимогам. Як це можна зробити? Через офіційні джерела, а також через спілкування з друзями, які вже мали досвід вакцинування. Щоб упевнитися в безпечності вакцини, подивіться її інструкцію, де написано протипоказання та особливо побічні дії. Якщо там зазначено про небезпечні для дитини ризики, що вакцина, наприклад, може призвести до в'ялого паралічу, то чи безпечно вживати такий препарат?

Базові принципи для правильного вакцинування

Тепер давайте поговоримо про основні принципи вакцинування відповідно до кращих європейських практик.

По-перше, фундаментальним та найголовнішим правилом вакцинації в Україні має бути її абсолютна добровільність. Ніхто і ніколи не може зобов'язати будь-кого здійснювати вакцинування, оскільки це вважається медичним втручанням у людину. Отже, це питання стосується її гідності. Тільки сама людина вирішує, хоче вона такого втручання чи ні.

По-друге, максимально відкритий доступ до всієї інформації, що стосується вакцинації. Яка вакцина? Звідки? Які її ускладнення та побічні дії? Скільки дітей було скалічено чи паралізовано? Скільки було дитячих смертей?

По-третє, має бути незалежний орган чи ряд громадських організацій, які будуть мати відповідні повноваження відстежувати та встановлювати факти, причинно-наслідковий зв'язок між каліцтвом, смертю дитини та вакцинацією.

В-четвертих, в Україні має існувати Фонд по компенсуванню шкоди за каліцтво і смерть, пов'язаних з вакцинацією. І цей Фонд має наповнюватися не коштами платників податків чи з державного бюджету, а за рахунок компаній фарміндустрії. Вони мають вносити туди серйозні внески, оскільки отримують надприбутки від виготовлення та продажу вакцин.

В-п'ятих, створити Центр по контролю за захворюваннями, який би відстежував, як протікає та чи інша хвороба, та чи є використання певних вакцин причиною її виникнення.

В-шостих, не має бути жодної дискримінації людей, дітей, які не хочуть здійснювати вакцинування. Це має бути прямо передбачено в законодавстві України.

Такі принципи існують в багатьох країнах світу, Скандинавських країнах, Японії, США та ін.

Отже, у людей є достатньо підстав, щоб не довіряти на 100% практиці вакцинування, поки підходи у цій сфері не будуть приведені у відповідність до світових стандартів. Звичайно, це завдання уряду та закладів охорони здоров'я. Але з боку кожної людини треба бути дуже уважним до власного здоров'я, особливо до здоров'я своїх дітей, та приймати тверезе і обдумане рішення щодо вакцинування. Головне розуміти, що в цьому питанні точно треба виходити з принципу добровільності, а не примусу. Це — рекомендація, а не прямий обов'язок.