Це мало бути звичайне завдання — дослідити тему довіри. Ідея здалася цікавою, але життя внесло свої корективи, тож реалізація відклалась. Згодом тема знову повернулась.
І цього разу, мов удар блискавки, я усвідомила: це не просто тема для роздумів, це — мій особистий виклик, моя внутрішня боротьба, яка триває роками.
Гостро це відчуття накрило після перегляду фіналу корейської дорами «W - два світи». Гостроти додав мені ще пекучий рамьон. Було враження, що я дійсно живу в іншому світі, де мною управляють, і я нічого не контролюю. Б’юся об цю невидиму стіну, як муха об шибку — і багато хто знає, чим зазвичай це закінчується.
Я заплющила набряклі очі — і в уяві з’явився інший образ: ланцюг із мільйонів крихітних ланок, що сполучають людей між собою. Цей невидимий ланцюг об’єднує нас, щоб будувати стосунки, спільно жити, творити... Він не металевий, його сила — в людському виборі бути чесним, бути надійним, бути поруч…
У пошуках змісту
Другого дня вирішила зануритися більше у тему — і перше, що відкрила, була Вікіпедія. Там йшлося, що довіра — це впевненість у порядності та доброзичливості іншої сторони.
Психологи, соціологи вивчають, класифікують, вимірюють, але я не знайшла в сухих визначеннях відповіді. Подальший розшук привів мене до історичних постатей. Тема довіри насправді відлунює через всю людську історію.
Найбільш яскравим прикладом була відома багатьом історія Ісуса Христа — особистості, яка об'єднала навколо себе послідовників, здобула їхню віру, навчала любові, прощенню та жертовності.
Його місія була в першу чергу не в чудесах чи проповідях — а у відновленні втраченого зв’язку між людиною і Богом, її Творцем та Батьком, у відновленні довіри до правди, до добра, до вищої справедливості.
Попри досконалість Ісус зазнав зради з боку людей. Він прийшов в Єрусалим святкувати Пасху, де учні предали його. Коли Ісус підтвердив істинність своїх слів, йому винесли смертний вирок за богохульство. У результаті він був розіпʼятий на хресті разом зі злочинцями.
Однак саме його воскресіння стало свідченням для людей, що віра до нього не була марною. Ісус не лише довіряв людям, знаючи всю складність людського серця, — він показав, що навіть у світі повному зневіри можливо жити з вірою, любов’ю, відкритим серцем.
Згодом ці трагічні події стали основою для нової епохи, народження християнства та появи головного Свята - Світлого Христового Воскресіння, яке відмічають сьогодні багато людей у всьому світі. Життя Ісуса стало фундаментом для тих, хто шукає незмінного стандарту істини та довіри.
Ця історія змусила мене глибоко замислитися: чому деякі особистості викликають таку глибоку довіру, що змінюють світ? І чи не потребуємо ми сьогодні саме такого зразка віри, яка піднімає, надихає, веде вперед?
Надія крізь зневіру: український голос світу
Далі я потрапила до «мирної» теми. Історія свідчить, як ООН намагалась стати гарантом довіри між націями, але за 70 років зусиль не вийшло зупинити нескінченні конфлікти.
Здається, ми всі опинилися сьогодні в пастці: світ сповнений недовіри, ворожнечі, гонитви за озброєнням та економічним впливом. Mission impossible! Але вслід за цим з’явилася інша думка - «Nothing is impossible!»
Людство мусить знайти шлях — вирватися з кола жертв, ненависті й корупції. Україна має боротися за справжню свободу. Треба зламати матрицю ворожнечі. Матрицю, яка починається з того, чи готові ми довіряти одне одному знову…
Ці роздуми набули особливого звучання, коли згадалося, як в ніч з 10 на 11 березня минулого року сталася визначна історична подія для України: фільм «20 днів у Маріуполі» отримав «Оскар». Режисер Мстислав Чернов сказав на сцені Лос-Анджелеса: «Я не можу змінити минуле, але ми можемо зробити так, щоб виправити історію, щоб правда перемогла». Ці слова болісно перекликаються з темою довіри. Адже коли нас чують з усіма відтінками, коли бачать правду — тоді віра виникає, і вона здатна змінити хід історії.
Я доходжу висновку: довіра — це не просто поняття. Це фундаментальна основа. Це те, на чому тримаються як стосунки між людьми, так і добробут цілих держав.
Нам потрібно чесно подивитися на реальність — без масок і фейків. Адже сьогодні Україна не лише захищає свою територію, а й веде війну всередині — з корупцією, недовірою, роз'єднаністю. Ми не можемо дозволити цим внутрішнім ворогам зруйнувати те, що продовжує стояти на передовій.
У пошуках стандарту
То хто ж може бути нашим орієнтиром? Людина, яка розуміє правду, живе нею, діє на благо спільноти — така людина заслуговує на довіру. Її серце вільне від егоїзму, корупції, фальші та зради.
Це звучить як ідеал, утопія, але без цього не буде й напрямку. Довіра — як ключ, що відчиняє справжню реальність. А без неї ми живемо в інформаційній «матриці», приймаючи ілюзії за істину.
Що ми обираємо: правду чи комфортну брехню? Кому ми довіряємо? Це наш щоденний вибір. І хоча здається, що вибору немає, бо зміни неминучі, — саме ми вирішуємо, якими вони будуть.
Час відмовитися від застарілих пострадянських установок типу «моя хата скраю», «гроші не пахнуть» чи «ініціатива наказуєма». Натомість обирати універсальні цінності, які пройшли випробування часом, такі як відповідальність, людяність, віру в інших.
Це внутрішній фронт кожного, де б він не був. Це щоденна боротьба з образами, страхами, очікуваннями. Але водночас — це спільна справа, бо ми всі є частиною одного цілого.
Нас єднає спільна мрія — жити в суспільстві, де можна довіряти, яке намагався побудувати Ісус у свій час. «Напевно, ви скажете Мені приказку: лікарю, зцілися Сам…» - відповів Ісус людям, коли побачив їх недовіру, щоб застерегти їх від історичної помилки.
Можливо, у цій простій істині «зцілися сам» й захований справжній сенс… Та обставини змушують нас боротися за навʼязані хибні концепції і своє «місце під сонцем», ніби сонце — не спільне. Хоча воно завжди світить і дарує тепло однаково та безкоштовно для всіх.
Сьогодні приклад Ісуса продовжує надихати всіх християн незалежно від віросповідання. У цьому році католики та православні планують разом відмічати Христове Воскресіння. Нехай цей особливий Великдень, який є символом перемоги світла над темрявою, допоможе знайти людям шляхи для примирення та початку нової історії. Історії людства, де довіра є не розкішшю, а стандартом.
Я вдячна кожному, хто довіряє мені на цьому шляху пошуку істини. Ми — разом, і в цьому наша сила.
Добро переможе! Україна переможе!
