Батько й три сини

Жив собі чоловік, а в його було три сини; найменший був дурний. От як умирав батько, та й сказав своїм синам, щоб вони кожні Різдвяні свята носили йому вечерю. Прийшла черга старшому братові нести вечерю; він узяв цеглину, води та й пішов. Приходить на могилу та й каже:
– Тату, вставай, їж вечерю!

Батько встав, погриз цеглини, напивсь води, спитавсь, од якого сина вечеря, та й поліз знову у могилу. Прийшла черга середульшому нести; він боїться та й став просить найменшого брата, щоб той за його поніс вечерю. Середульший брат дав найменшому цеглину й води, той і поніс. Прийшов на могилу та й каже:
– Уставай, тату, вечерять!

Батько встав, погриз цеглини, напився води, спитав, од якого сина вечеря, та й поліз знов у могилу. Надійшли треті Різдвяні свята; найменший брат узяв борщу, хліба та й поніс вечеряти батькові. Прийшов на могилу, покликав батька.

Батько наївся та й спитав:
– Од якого сина вечеря?
– Од найменшого.

Батько тоді як свиснув! Коли це прибігає до його три коні, – такі гарні! Батько вирвав з їх по волосинці, дав синові та й каже:
– Якщо тобі треба буде якого коня, то ти запали з його волосинку, він так і буде.
Син узяв волосинки, поклонився та й пішов додому.

Коли це пішла чутка по всьому царству: хто доскоче конем до царівни (а царівна сиділа у високому теремі), зніме з неї перстень, то той візьме її за себе. Брати повибирали собі коней та й збираються в дорогу. Найменший син попросив і собі кобилу.

– Та куди тобі! – казали брати, а проте дали поганеньку кобилу. Він виїхав з села, узяв ту кобилу вбив, обідрав шкуру та й кричить:
– Сороки, ворони, свіже м'ясо!
Тоді сам вийшов у поле, запалив волосинку, коли прибігає до його сивий кінь. Він і каже йому:
– Неси мене до царя!
– Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь та бери мені убрання хороше, а собі ще й лучче.

Найменший брат поліз у ліве вухо, а в праве виліз та зробився таким козаком, що й не придумать! Кінь і питається його:
– Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи в половину дерев?
– Неси в половину дерев.
Кінь як поніс його! Ото нагнали вони братів; найменший брат і кричить:
– Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.

Брати йому й послали сіряки. От розігнався кінь, як стрибоне! Підскочив до половини терема та й назад. Люди аж роти пороззявляли.
А брат найменший приїхав додому, поліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як і був, прийшов додому та й сидить за грубою. Приїхали й брати та й хваляться:
– От так плигнув, – до половини терема!
Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:
– Може, то я?
Брати аж за животи беруться та сміються. Дурень і поліз знов за грубу.
Стали збираться брати вдруге.
– Дайте й мені кобилу, і я поїду! – просить дурень.
– А та ж де? – спитали брати.
– Здохла!

Брати засміялись та й дали йому другу кобилу. Дурень убив і ту, обідрав шкуру та й кричить:
– Сороки, ворони, свіже м'ясо!
А сам вийшов у поле, запалив волосинку, – до його й прибіг кінь гнідий. Дурень і сказав йому:
– Неси мене до царя!
– Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь та бери мені гарне вбрання, а собі ще й краще!
Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком! Кінь і питає його:
– Як тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?
– Неси поверх дерев!
Кінь і поніс його поверх дерев. Нагнали вони братів, дурень і кричить:
– Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.

Брати й прослали сіряки. От розігнався кінь, як стрибнув, – на сажень до царівни не доплигнув, тоді назад і вернувсь.
Як приїхав найменший брат додому, вліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був і перше; прийшов додому, заліз за грубу та й сидить. Прийшли брати та й хваляться тим, що бачили.
– Може, то я? – сказав дурень з-за груби. Брати тільки засміялись.
От збирались брати і втретє. Дурень і собі попросив кобилу.
– А та ж де? – спитали брати.
– Здохла!

Вони дали й третю кобилу. Дурень обідрав з неї шкуру й кричить:
– Сороки, ворони, свіже м'ясо! – та й кинув.
А сам вийшов у поле та й запалив волосинку, – до його прибіг вороний кінь. Дурень і сказав йому:
– Неси мене до царя!
Кінь каже:
– Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь, та бери мені убрання хороше, а собі ще краще!
Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком, що й Господи! Кінь і каже йому:
– Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?
– Неси поверх дерев!
Кінь як поніс його вище лісу, нижче хмари. От догнали вони братів; дурень і кричить:
– Гей, ви, простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав!

Брати й попростилали сіряки. От кінь розігнався, як стрибонув, – доскочив до царівни. Найменший брат узяв у неї перстень, поцілував її та й поїхав назад. Як приїхав додому, поліз коню в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був перше, прийшов додому та й заліз за грубу. Приїхали й брати та й балакають:
– От так плига! Він хороший, та й кінь до його!..
Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:
– Може, то я?
– Чи не згубив ти останнього розуму? – засміялись брати.
Дурень і поліз назад за грубу.

Тим часом цар знов послав сказать, щоб збирались до його в дворець усі: й старі, й малі, й калішне. Брати й балакають між собою:
– Як нам вести дурня – сором; та треба вести – такий наказ!

От як зібрались усі в дворець, цар став їх гостити і медом, і вином, – усього такого багато! На останнє стала частувать усіх царівна. Частувала вона, частувала, коли прийшла й до дурня; дурень і бере чарку лівою рукою. Вона спитала:
– А правою чого ж ти не береш?
– Та забив палець.
– Ану покажи, чи здорово?

Дурень розв'язав палець, а перстень так і осіяв хату. Царські слуги тоді та того дурня умили, вимили з голови попіл, причесали, він і оженився з царівною, та й живуть собі!