Олександр Тимофєєв

Давно це було. Жила собі жінка з трьома синами. Чоловік її вмер, а тому не мала вона грошей, щоб рису купити. «Нема ради, доведеться дітей позбутися»,— вирішила вона й повела їх у ліс. —    Дітоньки, почекайте мене тут, я куплю вам солодощів і поверну
ся,— сказала вона й пішла з лісу.

Давно  колись  при  одному гірському храмі жили священик із послушником. Як настала осінь, за кожним подмухом вітру з каштанів у лісі біля храму падали плоди й гупали об землю. Послушник дуже любив каштани, тож попросив священика: —    Отче, пустіть мене, будь ласка, в ліс по каштани. —    Не  можна.  Там  живе  страшна

Давно це було. Одного дня зустрілися на дорозі лисиця і танукі. —    Слухай, танукі. Кажуть, у тебе великий хист перевтілюватися. Може, позмагаємося? —    Давай. Тільки дивись, щоб потім не пожаліла,— погодився танукі й поплескав себе лапами по товстому животі. —    Починаю я! — вигукнула лисиця і побігла. Біжить вона, біжить, дивиться — стоїть край дороги

Давно   колись   ішов   собі   узбережжям чоловік. Аж бачить — риба б'ється на піску. —    Добрий чоловіче, кинь мене у воду, а то люди спіймають! — заблагала вона. Чоловік послухався риби й кинув її в воду якомога далі від берега. «Хоч   одну   добру   справу   сьогодні   зробив»,— радів   він,   ідучи   далі. Зненацька  хтось

Жив собі колись у провінції Ямато бідний-пребідний, але добрий душею парубок. Не мав він і жменьки рису, тож одного дня вирушив до храму Хаседзі, побудованого на честь богині милосердя Каннон. —    Милосердна Каннон, допоможи мені! Я згоден на будь-яку роботу,— почав він благати. Двадцять днів молився він, а вранці двадцять першого

Давно це було. Одного дня вийшли мавпа та рачиха погуляти. Коли це бачать — в придорожній траві рисовий колобок котиться. —    Колобок мій! Колобок мій! —закричала рачиха.
Заздрісна мавпа процідила крізь зуби: —    Пощастило тобі, рачихо! Проте сподіваюсь, і я знайду щось смачненьке. І   відразу   заходилася   шукати.   Але   знайшла  лише   зернятко   хурми. А

Це було дуже давно, ще тоді, коли Лисиця, Вовк і Журавель товаришували. Дружба дружбою, а їсти хочеться завжди. Лисичка була хитра і захотіла їсти першою. Журавлик, я так зголодніла, не міг би ти підманити куріпку, а я тоді підбіжу і схоплю її. Журавель погодився. Так і сталося. Згодом і Вовк

Ніч. Усе спочиває. А чи усе? Прислухайтесь! Саме вночі оживають предмети, речі, які нас оточують. Так, так. Коли ми, люди, засинаємо, наші іграшки, ляльки, речі і навіть меблі навпаки пробуджуються і тихесенько розмовляють. Ось яку розмову одного разу мені довелося почути. (Певно, вони думали, що я сплю, а я просто

Водному гарному-прегарному лісі жило дуже багато різних звірів. Найголовнішим серед цих мешканців лісу був, звичайно, цар Лев, а в нього було троє синів-левенят. Найстарший син царя Лева був дуже лінивим. Йому подобалося, коли інші полювали і приносили здобич прямо до його ніг. Та якщо нічого зловити звірятам не вдавалося, то

Було це тоді, коли свині давали вдесятеро більше сала, ніж зараз, коли корови вміли літати, тоді, коли мій прадід по 1000 коліно ще не народився. Тоді жила на світі матінка Погода і було у неї чотири дочки: Зима, Весна, Літо, Осінь. А у тих дочок було ще по троє дітей.

Більченко Анастасія, учениця 7-А класу ------------------------------------------------------------------------------ У житті кожної дитини є дві найважливіших людини - це мама і тато. Про маму складено багато пісень та віршів, ми вдячні їй все наше життя, любимо та цінуємо свою матусю. А ось про тата ми завжди забуваємо. Але ж це він вчить нас

Комарова Анна ----------------------------------------------------------------------------- Сусід по під'їзду Віталій Павлович довгий час псував нам життя. Його квартира знаходиться над нами. Людина він непосидюча, завжди кудись квапиться і, йдучи, забуває закрити водопровідний кран. Через його безпам'ятність нашу квартиру часто "підтоплювало".Якось ми звернули увагу, що сусід кудись

Дмитро Курач, учень 2-го класу Козелецької гімназії №1 ------------------------------------------------------- Я з радістю пишу цей твір. Мені здається, що мій тато — найкраща людина у цілому світі. Він скарб моєї родини. Від свого батька я успадкував впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до родини, а найголовніше — до

Анастасія Тарасова, 12 років, Тернопіль ------------------------------------------------------------- Загалом, діти виражають свої почуття до мами, Вітчизни, небесної Матінки Богородиці. І навіть трохи незвично говорити про любов до батька. А тато завжди привітний, добрий, щирий, з відкритими обіймами, та й дозволяє часом забагато. Можливо тому, що мама завжди заклопотана домашніми справами, і частіше

Варвара Лепеха, учениця 3-А класу   Козелецької гімназії  №1  Чернігівської області  ------------------------------------------------------------------- Зовні він здається звичайним,але такої доброї душі немає ні в кого на світі. Мій тато виріс у селі,тому він дуже працьовитий і любить природу. До цього привчає і мене. Таточко навчив мене на світанку вмиватися росою  й

Поліна Даневич, 4-Б клас, Козелецька гімназія № 1 Чернігівська область --------------------------------------------------------------------------------         У кожної людини своя доля, мета, досвід і життєва правда. Але, мабуть, всі мають одну спільну рису — хочуть залишити свій слід на землі. Як правило, такі люди є цікавими особистостями і часто є прикладом для наслідування... Саме таким прикладом для

Дегтяренко Марія-Лурдес --------------------------------------------- Я Дегтяренко Марія-Лурдес, мені майже 13 років. Я народилася 23 лютого 2000 року. Я навчаюся у БНВЗ "Перша Білоцерківська гімназія-школа" у 7-В клася. Займаюся фехтуванням, кінним спортом (конкур), у музичній школі по класу фортепіано), східними танцями та у поетичній студії "Поетичні озерця" під

Шиленко Андрій, 7 років, місто Вінниця ------------------------------------------------------- Моя мама  - найкраща. Вона любить свою роботу. І дуже любить, коли їй хтось допомагає. Вона любить, коли я їй роблю каву зранку. Та найголовніше, що це не чужа мама, а моя. Улюблена. Вона дуже любить, що я в неї є. Вона дуже

Плетеницька Ярина -------------------------------------------------------- Відкриваєш очі і мовчиш коли бачиш її .. Вона навшпиньки заходить у кімнату , споглядає у вікно і намагається тебе не розбудити та ти вже давно не спиш.. Якби вона знала.. Ледь – ледь стараєшся приховати відкриті очі.. і любуєшся як ніжно  вона складає руки над тобою… так ,ніби молиться

Костир Наталія -------------------------------------------------- Йшов 1968 рік... У природі панувала спека, й не дивно адже літо.. Дерева вже дарували людям перші смачні плоди, а молода закохана пара чекала народження первістка... Вона працювала вчителем початкових класів у школі - інтерат, а він на підприємстві. Почували себе щасливими, адже кохали один одного. І

Люблю тебе. Твоя доця Юля --------------------------------------------- Матусю наша, ми це знаємо: Багато ангелів є в Божім раю, Та на Землі лише один між нами: Це наша мама.    Слово мама…таке  ніжне і лагідне! І називає воно найпрекраснішу та найріднішу людину на Землі. Міжнародний дитячий центр «Артек» відкрив свої обійми мені

Шпурика Станіслава -------------------------------------------------- Що в світі найважливіше? Сім’я, здоров’я, життя, а ще Мама! Не випадково в народі кажуть: «Дитина без батька - напівсирота, а без матері – кругла сирота». Я маю дуже добру маму. Її звати Світлана. Вона у мене любляча, ніжна, справедлива, завжди перша прийде на допомогу. Саме

Артюх Юлія, 6 кл. --------------------------------------------------- Дитинство… Казкова країна,  у якій дітлахи живуть неймовірними мріями і вірою в Діда Мороза. А може, це ціла планета, яка з кожним роком віддаляється від нас? Так чи інакше, але дитинство  - найпрекрасніший  і найдивовижніший період у моєму житті, такий нескінченно довгий і такий невловимо

Анастасія Порай –Кошиць, 7 клас Козелецька гімназія №1 ---------------------------------------------------------------- Мало не кожна дитина переконана, що її матуся – найкраща у світі. І хоча інколи матуся й свариться, діти все одно не перестають любити своїх мам. Мати, як білокрила лебідонька, веде своїх діточок по річці життя. Охороняє, захищає від негараздів. Та чи

Плетеницька Ярина --------------------------------------------------------- Відкриваєш очі і мовчиш коли бачиш її. Вона навшпиньки заходить у кімнату , споглядає у вікно і намагається тебе не розбудити та ти вже давно не спиш. Якби вона знала. Ледь-ледь стараєшся приховати відкриті очі і любуєшся як ніжно вона складає руки над тобою… так, ніби молиться. Так

Безугла Катерина. вихованка Тетіївського районного Центру позашкільної освіти учениця 7 класу Тетіївського НВК -------------------------------------------------------------------- Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. (Т.Г.Шевченко) Мати! Мама! Матуся! Найперше слово дитини, яке вона береже усе життя. Кожна людина у найважчу хвилину в житті згадує ту, що породила,

Чаговець Анастасія, учениця 2-А класу Охтирської гімназії --------------------------------------------------------- Мама подарувала мені життя. Моє перше слово – мама! Вона завжди поряд і допомагає мені. Мама вчить мене найголовнішим людським якостям – доброті, порядності, чесності. Вона пишається моїми досягненнями. Піклується про моє здоров'я. Хвилюється коли мене немає вдома. Для мене немає ближчої

Коритник Микита, учень 2-А класу Охтирської гімназії ------------------------------------------------------------- Кожна дитина, кожної миті Скаже: «Матуся найкраща у світі!» Ось і у мене матуся найкраща Завжди усміхнена – це моє щастя. Я до матусі йду поділитись Радістю, смутком чи таємницею. І кожного ранку мене приголубить, Успішного дня побажає мені, І в школу проводить,

Автори: Учні шкіл м. Києва Кожному відомо, що немає на землі ближчої та ріднішої людини, ніж мама. Я хочу розповісти про свою Маму, мою найближчу і найріднішу людину в світі, яку я безмежно люблю і поважаю. Мама... Це перше слово, яке я сказав, думаю, усвідомлено звертаючись до неї. Я й

Коли сонце ховається за небосхил, день доходить свого кінця  і на небі  з’являються  яскраві зорі, відбувається справжнє диво. Адже серед мільйонів зірок спалахує найдорожча і найрідніша для мене зірочка, зірочка моєї мами. У всіх моїх подружок — матусі Земні. А у мене матуся — небесна Зірочка. Коли я була ще зовсім