Олександр Тимофєєв

Не дозволяйте себе принижувати Результати досліджень показують, що більше ніж 93% жінок — жертв фізичного насильства, тривалий час дозволяли кривдити себе словами. Тобто спочатку жертва потерпає від психологічного насильства, а потім відбувається фізичне насильство. Не дозволяйте себе ображати, принижувати з початку стосунків, не дозволяйте по відношенню до себе дій, які можуть

Жили  колись  собі   старий  із   старою. Були вони дуже бідні, але добрі й лагідні на вдачу. Якось поніс старий продавати дрова до міста. Та, як на лихо, з самого ранку пішов сніг, поля і гори вкрилися білою габою. —    Шкода, що я вибрався до міста в таку негоду,— зітхнув старий, поглядаючи

Жив собі колись в одному селі чоловік на ім'я Генгоро. І був у нього дивовижний барабан. Ударить він у той барабан з одного боку, скаже: «Носе, витягуйся!» — і ніс видовжується. Вдарить з другого боку, скаже: «Носе, зменшуйся!» — і ніс укоро-. чується. Прийде до нього дівчина на порі й

Давно колись жила собі баба з невісткою. Та не було між ними злагоди. Баба тримала невістку в чорному тілі: сама нишком наїсться, а невістка голодує. Одного дня, коли свекруха була вдома сама, принесла їй сусідка коржиків. —    Дякую, дякую! Я їх зараз же скуштую,— сказала баба і поїла майже всі коржики.

Давно колись у невеликому селі біля моря жив собі неслухняний хлопець на ім'я Котаро, який пускав повз вуха все, що йому радили мати й односельці. По смерті матері Котаро так знахабнів, що всі люди його зненавиділи й обминали десятою дорогою. Залишатися в рідному селі було нестерпно, і хлопець

Давно колись в одному великому озері була сила-силенна коропів та карасів, а тому на його березі завжди сиділи рибалки. Та от дивна річ: коли ввечері вони збиралися додому, звідкілясь лунав голос: —    Залиш! Залиш! Голос наганяв на рибалок такого страху, що вони залишали снасті та улов і тікали додому. Ось чому

Давно колись жила собі зла баба. Цілими днями бурчала і до всіх чіплялася. А проте невістка годила їй, як болячці. Повсякчас повторювала: «Правду кажете, мамо. Зроблю, мамо». І от нарешті одного дня баба подумала: «Гріх допікати такій лагідній невістці. Мабуть, час уже спокутувати свою провину сутрами. Але спочатку треба їх

Жила колись в одному селі свекруха з невісткою, та не було між ними злагоди: свекруха без угаву лаяла невістку, а та завжди їй перечила. Одне слово, ворогували, як собака з мавпою. їхня неприязнь дедалі зростала, і от нарешті невістка зважилася на найстрашніше — вирішила звести стару зі світу. Пішла вона до

Було це дуже давно. Одного  осіннього  дня  сільські  діти гралися  на  моріжку  біля  храму. Раптом підійшов до них незнайомий чоловік і запитав: —    Чи не хотіли б ви, хлоп'ята, податися кудись, де можна поласувати хурмою та грушками? —    Чому ж ні, хотіли б! — відповів один хлопець. —    Чому ж ні, хотіли

ЯК ПРИДОРОЖНІЙ СТОВП БУВ СВІДКОМ Жили   собі   колись   два   чоловіки: один, на ім'я Маруйосі, чесний, а другий, Кадохіра, шахрай. Якось, коли йому забракло грошей, Кадохіра навідався до Маруйосі та й каже: —    Може, ти позичив би мені на короткий час десять ріо? Бо інакше я поплачуся життям. Я так

Жив собі колись одинаком бідний-бідний чоловік. Якось ішов він берегом річки, дивиться — діти на дорозі граються великою горбушею. Чоловікові стало жаль рибу, і він сказав: —    Гей, хлоп'ята, продайте мені рибу! Ось гроші. Бачиш, мало тобі життя не вкоротили,— мовив він до риби.— Будь обережна! Він випустив горбушу в

Давно колись жили собі дід та баба. Одного дня вирішив дід риби наловити. Як намислив, так і зробив: пішов на річку та й закинув вершу. Побачив його сусід. «Хіба я гірший,— подумав,— піду й собі риби наловлю»,— і закинув вершу недалеко від дідової. Але марно клопотався — витрусив уранці з верші

Жила собі колись у гірському селі мати з трьома дітьми. Одного дня покликала вона старших синів і сказала: —    Я піду на батькову могилу, а ви тим часом догляньте сестричку. Кажуть, у нашому лісі живе страшна відьма. Тож нікому дверей не відчиняйте. —    Добре, мамо, будемо обережні! —    Я на вас надіюся,— сказала

Давно це було. Одного дня зустрілися на дорозі лисиця і видра. —    Видрочко, я так рада тебе бачити! Збиралася оце до тебе йти,— сказала лисиця. —    Невже? В якійсь справі? —    Ні, просто так. Вирішила подружити з тобою і подумала: ми могли б запрошувати одна одну в гості,— відповіла лисиця. —    Справді!   Але  спершу

Давно колись поблизу міста Моріока був храм. Його настоятель любив смачно попоїсти, гарно вдягтися, а як живуть інші люди, його мало цікавило. У храмовому саду росла дивовижна груша, яка давала щоліта лише п'ять чи шість смачних-пресмачних плодів. Настоятель не тільки оберігав її від птахів та гусені, але й

Жила собі колись  жінка з ледачкуватим сином, який тільки те й знав, що вештатися по селу й спати, а через те люди прозвали його Соньком. Мати не знала, що з ним робити. —     Слухай, Нетаро,  ти вже дорослий.  Годі  тобі гуляти, час  і до  роботи братися,— нагадувала вона. —     Мамо, я саме

Жила собі колись в одному селі дівчина на ім'я Окійо. Батько й мати не могли нею натішитися, бо такої лагідної, дбайливої та вродливої дочки ще не було на світі. Одного весняного дня Окійо взяла коржиків, що їх напекла мати, і пішла в поле збирати свіжу приправу для страв.

Давно колись жили собі дід та баба, бідні, як мак начетверо. Вже й Новий рік надходив, а в хаті не було ні гроша. —    Чуєш,   старий,   треба  щось   купити   на   свято,— сказала   баба. —    Та треба...— відповів дід і подався до міста. Але грошей у нього не було, тож повертався він додому

Давно колись в одному селі жив собі чоловік, якого звали Кітіго, а прозивали Перебрехою — за те, що був охочий до вигадок і неправди. От якось той чоловік оголосив на все село: —    Сьогодні вночі змітатиму з  неба зорі,  тож  приходьте  збирати! Але селянине йняли йому віри й казали: —    Знову Кітіго хоче

Давно-давно   колись   жили   собі в мирі та злагоді дід і баба. Одного дня дід подався в поле сіяти ячмінь. Брав жменю зерен і розкидав, приспівуючи: —    Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен! Зернинко, зернинко, стань тисячею зерен! Аж тут де не взявся танукі — та й ну перекривляти діда: —    Зогнийте, зернятка, зогнийте, Щоб

Жив собі колись у провінції Нагадо один вельможа. Великий мастак поговорити і послухати чиїсь теревені, він розіслав по всіх усюдах таке оголошення: «Хто мене забалакає, за того віддам свою улюблену дочку». І тоді посунули до нього юнаки — кожен прагнув йому догодити й стати зятем багача. Та от біда — вельможа слухав

Давно колись був собі чоловік з великою бородавкою на правій щоці. Одного дня, коли той чоловік збирав у лісі хмиз, знялася страшна буря. —    Цур тобі, пек тобі! — закричав чоловік і заховався у печеру. «От лий?! Хоч би недовго лютувала»,— роздумував він, але буря його не слухалася, а щораз дужчала. Тим

Давно колись у селі Саваяма в провінції Хідзен жив собі вугляр на ім'я Нагайосі. Якось уночі йому приснилося, ніби в його узголів'ї стоїть дідуган, схожий на чаклуна, і каже: — Нагайосі, іди до містечка Такаяма і стань на мосту Купуймісо. Тоді напевно почуєш щось важливе. Чоловік прокинувся

Давно колись у коморі одного дому оселилася миша зі своїм чоловіком. Жили вони заможно: в коморі були і рис, і ячмінь, і пшоно, і квасоля. Та от біда — не мали вони дітей. Тож почали вони молити богів: —    Пошліть нам, боги, дитятко! І незабаром народилася в них мишка. Батьки так нею

Давно колись жив собі син, дуже вірний своєму батькові. Та з діда-прадіда був у тій стороні звичай відносити в гори й залишати там батька або матір, коли їм сповниться шістдесят років. За недотримання того звичаю місцевий вельможа жорстоко карав. І от настав час і цьому синові нести батька в гори,

Жила собі колись в Едо жаба, яка вже давно хотіла побувати в Кіото. А в той самий час у Кіото жила інша жаба, яка мріяла відвідати Едо. От одного дня жаба з Едо набралася відваги та й вирушила в дорогу до Кіото. А невдовзі і жаба з Кіото вирушила в

Жив собі колись чоловік. Одного разу прокидається він уночі, виглядає у вікно — надворі щось світиться. «Ой, що це таке?» — подумав чоловік і відчинив вікно.  І  як же він здивувався коли побачив, що горить сусідський будинок. «Треба якнайшвидше сповістити про це  старосту,— вирішив  від,  але тут же зупинився.— Стривай! У таку

Жив собі колись ловець качок на ім'я Гомбей. Щодня ходив він на озеро, ловив одну качку, продавав її в місті і з того жив. Та якось Гомбей подумав: «Куди  це  годиться — одна  качка!   Ловитиму  щодня  сотню». І він розставив на озері сотню силець. Прийшов наступного дня вдосвіта, дивиться

Давно колись жив собі рибалка Урасіма Таро. Одного разу, проходячи вздовж узбережжя, він натрапив на галасливу юрбу хлопчаків, які знущалися з великої черепахи. Рибалці стало жаль нещасної, і він гукнув до дітей: —    Як вам не соромно мучити черепаху!
Але дітлахи пустили його слова повз вуха, —    Я куплю її,— сказав жалісливий

Давно колись у провінції Кінукі жив собі парубок, непросипущий п'яниця. Рідний дядько вболівав за нього і безперестану дорікав йому, але марно — парубок і вдень і ввечері сидів у шинку. Якось дядько подався в сусіднє село. Коли переходив місток через річечку, побачив у воді щось темне. То була людина.