Андрій Верес: «Театр — це храм мистецтва»

Андрій Верес, народний артист України, з травня нинішнього року директор і художній керівник Київського академічного театру українського фольклору «Берегиня».
Сьогодні він розповідає про відкриття нового сезону.

— Насамперед, пане Андрію, скажіть кілька слів про театр українського фольклору «Берегиня». 

— Цього року нашому колективу виповнюється 30 років. Театр українського фольклору «Берегиня» був створений за ініціативи й підтримки Спілки письменників, композиторів. Засновник театру та головний режисер — народний артист України, лауреат Міжнародної премії Миколи Огієнка Микола Буравський. Маю підкреслити, що такі вічні теми, як традиції нашого народу, життя, люди, стосунки між людьми, будуть завжди, незалежно від століть чи віків. У кожній виставі ми намагаємося передати почуття та емоції життя наших предків. Театр — це храм мистецтва, який зберігає та передає ген традицій.

Основна функція і задача колективу — це відтворення на сцені отих архівних записів, надбань, які зроблені етнографами. Колектив має винести на сцену ті чудові текстові замальовки. Саме цим театр «Берегиня» займається ось уже 30 років. На сьогодні вийшло близько сорока концертних програм і вистав. Це і святкові дійства до свята Миколая, вертепи, коляда, відтворене наддніпрянське весілля. 

— Відкриваєте сезон прем’єрою «Чумацький шлях»?

— Так, 6 та 7 вересня в стаціонарному приміщенні, у затишній невеличкій залі розпочали сезон історичною виставою «Чумацький шлях». Завжди цікавим, загадковим та сповненим різними несподіванками було життя чумаків, більшість якого вони проводили в дорозі. Чумакування було найбільш поширене серед козацтва та селян різних категорій. У XV—XVIII ст. у часи козацької доби паралельно з козацтвом розвивалося і чумацтво. Козаки часто супроводжували валки чумаків і обороняли їх від нападів татар, тому побут козаків та чумаків був дуже подібний. З середини XIX ст. з розвитком залізничного та водного транспорту поступово зникає чумацтво, яке на той час нараховувало 200 000 чумаків. Як цікаве явище в українській історії, чумацтво мало своє відображення у побуті та способі життя (чумацькі села), культурі, лексиці та фольклорі (чумацькі пісні), у літературі (І. Котляревський, Т. Шевченко, М. Вовчок, Г. Квітка- Основ’яненко), у драматургії І. Карпенко-Карий, образотворчому мистецтві — І. Айвазовський, С. Васильківський. 

У виставі «Чумацький шлях» (лібрето — народний артист України Микола Буравський, музика народна, режисер-постановник Іван Войтюк) відображені сцени з життя чумаків та їх родин XVII століття на основі фольклорно-етнографічних матеріалів, записаних від жителів центральних регіонів України. Чумацькі пісні, своїм походженням та глибоким змістом, як і козацькі, повертають нас у ті далекі історичні часи. Широкі, замріяні та протяжні, як степ, чумацькі пісні, народна інструментальна музика та хореографія («Танок чумаків», «Танок молодого чумака та пастушки», «Сніданок чумаків», «Весільний тропак»). Цікаві драматичні історії, поєднані з тонким та «розумним гумором», завжди підіймають настрій глядача. Український гумор — це точне відображення традицій та звичаїв українського народу. Діалоги пронизані невичерпним народним гумором, прислів’ями та приказками, які додають народного колориту вільних людей, що в котрий раз нам доказують про невмирущість та значимість нашої української національної культури, яку ми маємо не тільки зберігати, але й пропагувати та передавати прийдешнім поколінням.

Вистава «Чумацький шлях» йде всього півтори години. Час спливає швидко й непомітно, а враження неперевершені.

У жовтні заплановано відновити театральну постановку за творами Тараса Шевченка «Гайдамаки».

— У репертуарі вашого театру є й дитячі вистави. Що приготували для молодшого глядача? 

— 19 вересня відбудеться прем’єра дитячої музичної вистави «Зелена гора», музика Ігоря Поклада, лібрето Олександра Вратарьова та Ярослава Верещака, режисер-постановник Ігор Шуб.
 Мандруючі актори грають веселу казку про одвічні проблеми.

Цар Карпо бажає видати доньку за багатого жениха. Але царівна Ярина мріє про справжнє кохання та йде проти волі батька.

Пастух Омелько, який складає і співає свої пісні людям, намагається врятувати Яринку, але на заваді йому стає лісова відьма Порча та принц Бурбон. Козак Тарас допомагає врятувати Ярину. Щасливим фіналом закінчується заплутане дійство, з якого головні герої вистави виходять переможцями.

У виставі багато чудових українських пісень, танців та кумедних ситуацій. 

Вистава на одну дію без антракту. Тривалість — 80 хвилин.

Уже починаючи з жовтня, презентуємо дитячу новорічну виставу «Пригоди Котигорошка та його друзів». Отже, незважаючи на всю зайнятість артистів театру в концертних програмах та спектаклях проводиться значна робота, яка направлена на поновлення та розширення репертуару театру, що дозволить залучити значну кількість глядачів до відвідування вистав театру українського фольклору «Берегиня». Сподіваюсь, маленьким глядачам сподобаються наші подарунки.

— Не секрет, що сьогодні всі хочуть бути креативними, шукають нових підходів… 

— Так, але ми дуже бережливо ставимося до цього питання. Глядач просить сучасності, креативності, а ми ж маємо зберегти й донести до глядача фольклор, самобутність українців. Так, ми йдемо у Європу, але та ж Європа вже схопилася за голову. Наприклад, французи взялися за відтворення національної культури. Наприклад, наше «Наддніпрянське весілля» — це конкретний регіон України з відтвореними на сцені піснями, обрядами, костюмами, їжею, притаманними саме цьому регіону, місцевості. 

— Ви працюєте тільки для київського глядача?

— Працюємо на основній стаціонарній сцені, плануємо й інші сцени. Вже навіть маємо запрошення від деяких обласних музичних театрів України.

Цього літа мали виступ у Батурині, що на Чернігівщині. Там відбувся козацький фестиваль Батуринфест «Шабля». Своєю концертною програмою «Запорожці» привітали гостей фестивалю. Взяли участь із концертною програмою «Ось де слава України» у фестивалі «Козацька слава», що проходив в селі Білогородка на Київщині. Отож пропоную стежити за нашим репертуаром й не прогавити прем’єр.