Акція єдності. Радіодиктант «Твій дім»

9 листопада українці з усього світу писали щорічний радіодиктант до Дня української писемності та мови. Вперше диктант писали у 2000 році, й поступово до акції єднання приєднуються все більше бажаючих. 

Мова кожного народу сягає в доісторичні часи. Вона є найгеніальнішим матеріалом духовної діяльності багатьох поколінь. Мова – це енергія, яка об’єднує, дає сили, збагачує, лікує, додає крил для польоту.  

Авторкою цьогорічного тексту «Твій дім» стала українська письменниця і режисерка Ірина Цілик, а читала диктант народна артистка України, Герой України, Почесна громадянка Києва Ада Роговцева.

Диктант 2022 року носить значущу для багатьох українців назву «Твій дім», адже саме в цей період багато наших громадян були вимушені покинути або назавжди втратили рідну домівку. А всі чоловіки призивного віку зараз на фронті, а з ними й жінки захищають Україну від окупантів. Нас вимусили жити за графіком, і учасники радіодиктанту переживали, щоб встигнути написати до повітряної тривоги. Всі були поєднані одним бажанням вкласти свою лепту в довгоочікувану перемогу. 

Твій дім

Розкажи мені про свій дім. Той, що пам’ятає твої перші хиткі кроки і береже щорічні зарубки часу, залишені рукою матері на одвірку.

Розкажи про його запах – теплий сонний дух книжкових полиць, побитого шашелем креденса, жовтого супу з терпкою петрушкою. Або, може, навпаки – бадьорі пахощі фарби, лаку, новизни; як же довго, чи не пів життя мріялося про власний дім!

Розкажи про його скрипи і шерехи, тіні й залиті світлом кімнати, безтурботний сміх або надтріснуті голоси, які зненацька напівголосно заговорили про те, що, ймовірно, більше нічого не буде як раніше.

Насуплений, пошрамований, із заклеєними навхрест шибками, твій дім, беззахисний під час великої біди, тепер щосили намагається бути фортецею: десь у його нутрощах – у темному, незатишному підвалі – часто ховаються від обстрілів люди і домашні звірі.

А деколи дім здатен уміститися до розмірів валізи. Всі ми тепер, мов ті равлики, знаємо ціну великих переселень.

Та головне – це місце сили і пам’яті роду. З нього черпали снагу твої попередники, перемелені жорнами темних часів, – війнами, репресіями, боротьбою з двоголовою гідрою. Їх ламали, а вони билися за право вижити й зберегти в собі свій дім. От як і ми тепер.

Я точно знаю, він вистоїть, виборсається, дочекається твого схвильованого вигуку: «Я вдома!». А ти про все-все мені розкажеш.

Чимало прекрасних фотозвітів оприлюднено в інтернеті. 60 тисяч осіб поєдналися в написанні диктанту. На фото можна побачити викладачів Інституту філології Національного університету ім. Т. Шевченка. Я писала в Києві, мої земляки в Ромнах Сумської області. А ось приєднався колектив екіпажу «Академіка Вернадського», в Одесі писали навіть у катакомбах на 20-метровій глибині під землею. Писали в різних умовах: вдома, на роботі, в окопах, у бомбосховищах, чимало воїнів писали на фронті, в бліндажах…

Текст був дуже чутливий і не міг залишити байдужим бодай когось, тому чимало слухачів писали диктант з вологими очима. Емоційна реакція була неймовірно потужною, й досі я відчуваю хвилювання.

Єднаймося з вірою у перемогу, в молитві за наші Збройні сили, за кожного воїна, захисника нашої держави.

Валентина ЄФРЕМОВА, українка

Фото збірне з інтернету