Урок на тему: «Хліб наш насущний»

ПІДГОТУВАЛА

Гуща Надія Станіславівна, класний керівник 5-А класу Семиполківського НВК I—III ступенів

МЕТА:

ознайомити учнів з обрядами та звичаями свого народу, де окрасою є хліб, виховуючи пошану до хліборобської праці, до найдорожчого, що є в людини, — хліба; прищеплювати бережливе ставлення до хліба.

ОБЛАДНАННЯ: аудіозапис веснянки у виконанні Н. Матвієнко, українських народних пісень (щедрівок, «Чи не той то Омелько?», «Ой у полі нивка» та інших обрядових), пісні «Молитва за Україну; плакат із пам’яткою «Цінуй хліб!»

ОФОРМЛЕННЯ КАБІНЕТУ:

прикрасити аудиторію можна стінгазетами, плакатами про хліб,

на столі хліб із вишитим рушником, невеликий сніп жита

Учень:

Пахне хлібом трава, 

Що купала мене з дитяти,

Пахнуть хлібом слова,

Що мене їх навчила мати.

Пахне хлібом терпка

Пісня батькової стодоли,

Пахне хлібом рука, 

Що водила мене до школи, 

Пахне хлібом дитя,

Що любов його народила, 

Пахне хлібом земля,

Що дала мені сонце й крила.

(Д. Павличко «Пахне хлібом трава...»)

Звучить аудіозапис веснянки у виконанні

Н. Матвієнко.

Орел поле поорав,

Орел поле, лелю-попелю, поорав

Та й пшениці насіяв,

Крилечками зволочив,

Роди, Боже, на врожай,

Нашим діткам на коровай!

Учитель: Від хліба — усе: і радість, і пісня, і життя, і зростання, і матері усміх, і кроки дитини, і доля щаслива. Хто ще цього не зрозумів, то, може, його переконає легенда.

Учениця:

Легенда про золотаря

Коли Галичиною правив король Данило, він мав такого майстра, який карбував гроші. Той майстер у золоті «купався», але волі не мав. Король сам відкривав комору — скарбницю, де працював той майстер, і замикав його там. Випускав теж сам. Тільки один золотар знав про всі скарби короля. І так запишався майстер, що не зрозумів, як це голодним бути.

То й одного разу каже королю:

— Золото — цар!

А Данило йому:

— Ні, чоловіче, хліб усьому голова!

— Ні, золото і срібло.

Довго воли сперечалися, майстер стояв на своєму, король повернувся і пішов геть з майстерні.

А наступного дня побачив Данило напис на стіні: «Хліб — болото, а всьому голова срібло і золото!»

Данило нічого не сказав. А на ранок замкнув майстра в скарбівні, а тут вістові прилітають: ворог іде! Король зібрав дружину і вирушив у похід.

 

А про майстра забули. Король видав указ, за яким ніхто не має права до скарбниці заходити. Інакше — смерть.

Минуло кілька місяців. Данило з військом повернулися додому.

Чекають від золотаря дарунків на честь перемоги, а його нема. І тут Данило згадав. Зіскочив з коня, поспішив до скарбниці — на купі золота лежить кістяк людський, а на стіні напис: «Срібло, золото — то болото, а хліб усьому голова — цар».

Отак життя навчило золотаря.

Учитель: Хліб — усьому голова. Але до хліба не можна ставитися по-буденному. Це — святиня людська. І скільки не проходить років і тисячоліть, а він залишається святим і величним завжди. У чому ж сила і велич хліба?

«За всіх часів і в усіх народів було най­більшою святістю, коли лежав на столі хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і навпаки — коли він зникав, неодмінно приходило лихо», — казав відомий дослідник народної творчості В. Скуратівський.

Тяжко діставався хліб насущний у давнину. Згадаймо нашого Тараса Шевченка: «А я стою, похилившись, думу гадаю, як то тяжко той насущний люди заробляють».

Може, тому в народі до хліба ставилися з такою пошаною, передавали любов до нього своїм дітям і внукам.

Як і коли народжувалася в людини ця любов до хліба? Щоб дати на це запитання відповідь, варто згадати дитячий фольклор та ігри. Доки батьки в полі, сільська дітлашня, зібравшись у гуртик, бавилась у цікаві ігри. 

Ось давайте й ми проведемо таку гру. Називається вона «Князь». За її правилами діти, спорядивши «піч», замішують з піску тісто, роблять із нього палянички і кладуть на листочки подорожника. Потім вибирають «князя», стають у коло і разгадують загадки, які задає «князь».

Інсценізація гри «Князь»

Князь (загадує загадки): Чим хата багата?

Діти: Хлібом і родиною.

Князь: Звідки сходить сонце?

Діти: Із хати.

Князь: А хліб?

Діти: Із пічної діжі.

Князь: А скажіть мені таке: у беззубого діда залишилась скоринка до обіду — як йому з’їсти її?

Діти: Аби хліб — а зуби знайдуться (варіант відповіді: «Без зубів — лихо, а без хліба гірше).

Учитель: Із давніх-давен знали, що слово «жито» походить від слова «жити». Є хліб — є й життя. Народна мудрість зберегла чималу скарбницю прислів’їв про хліб, наприклад: «Хліб — усьому голова»; «Хліб житній — батько рідний, гречана каша — мати наша»; «Хліб — батько, вода — мати».

Запитання до учнів:

1) А які ви знаєте прислів‘я про хліб?

2) А скажіть мені, діти, в яких народних обрядах неодмінно побачимо буханець хліба?

— Коли народжується дитина, вітають хлібом.

— В гості теж ідуть із хлібом.

— Мати з батьком дітей на весіллі благословляють святковим хлібом.

— Мати в дорогу споряджає дитину теж із хлібом.

— В останню дорогу проводжають людину — перед труною на віко кладуть хліб з дрібною сіллю.

 

Учень: Величезне значення має хліб наш насущний. Недарма у багатьох народів є спільна традиція, вироблена високою повагою до хліба і праці селянина, котрий його вирощує: шматочок хліба, який упав, людина повинна підняти, поцілувати і обов’язково з’їсти. Я пам’ятаю це ще з дитинства. Мій дідусь завжди так робив. Він говорив: «Хліб — святий, його зобижати не можна». Він ставився до хліба як до святині. 

Учениця: А ось послухайте легенду про виникнення хліба. 

Люди почали займатись землеробством ще від того часу, як Адама і Єву Бог вигнав із раю. (Принаймі, так думали наші предки). Вигнані із раю сім днів голосили навпроти райських воріт, припавши до землі. Бог послав ангела сказати Адаму і Єві, щоб вони взяли землі, змоченої їх сльозами, і посіяли її. Там, де посіяв Адам, виросла пшениця, де сіяла Єва, — коноплі. Отак люди одержали хліб і одяг. 

Учитель: Згадується хліб у віршах, оповіданнях, казках і скрізь він названий «золотим». Хліб порівнюється із сонцем, і це справедливо.

Осінь брала відра золоті,

Пшениці озимі поливала,

Потім сіла на людськім путі

І зернятка дітям роздавала,

Не прості зернятка — золоті.

П. Вороненко

Запитання до учнів:

— Які казки про хліб ви знаєте? («Сонячне літо», «Золото», «Хліб», «Півник і двоє мишенят»).

— Які твори читали про хліб?

Учитель: Довгий шлях проходив хліб від зерна до пиріжків. До вирощування золотого хліба люди готувалися довго, виконували цілі обряди. Так, із приходом Нового року в кожну родину заходили і співали щедрівки, бажаючи нового вражаю та хліба (звучить аудіозапис пісні).

З хлібом на вишитому рушнику йшли навесні оглядати поле, сіяти. Співали обрядові пісні.

Гей, постала нива,

Чорне полотно.

Ллється жовта злива,

Сіється зерно,

Сійся, родися,

Колосом розвівайся,

Засівайся, ниво,

Людям на добро.

Учениця: Настає для хлібороба нелегка, але радісна праця — святкова пора збирання урожаю.

І перед початком жнив, і під час праці на ниві, і закінчуючи роботу люди співали пісні, передаючи в них свої почуття, надії, хліборобські хвилювання. Женці прославляли сонце, скаржились на свою втому, сподівалися на відпочинок.

Висміювали на жнивах і ледарів. Є така пісня «Чи не той то Омелько?» (звучить аудіозапис).

Учень: Дуже урочисто закінчувалися жнива. Дожинаючи ниву, женці залишали жмуток пшениці або жита, зв’язували його, витрушували зерно на землю, щоб добре родила, між стеблами «бороди» клали скибу хліба і черепок із водою — для «духів коня» і приказували:

Оце ж тобі, борода,

Хліб, сіль, вода.

Добра нивонька була,

Сто кіп ізродила.

З квіток та колосся сплітали вінок і одягали на голову найкращій жінці-жниці. «Останній сніп», прикрашений квітами та стрічками, несли в село. У полі, виконуючи обряди, і по дорозі додому, і за святковим столом люди співали різних обрядових пісень. Це пісні уславлення, пісні радості (звучить аудіозапис пісні «Ой у полі нивка» або іншої обрядової).

Учениця: В Україні щоденно пекли житній хліб. Якщо борошна до нового врожаю не вистачало, домішували висівки, товчену картоплю, гарбуз, суху лободу. Вчиняли його на заквасці, місили у дерев’яній діжі. Випікання хліба мало свої правила, було цілим обрядом. Порожню діжу, прикриту рушником, ставили на покутті. Хліб у кожній хаті лежав на столі, а біля нього клали сіль.

Учень: У наш час хліба достатньо, ні я, ні ви не знаємо, що таке голод. А от наші дідусі і бабусі не раз переживали це лихо. Послухайте «Баладу про хліб» О. Слоньовської.

Був день пречистий, білий, аж біленький,

Стояв над ним від сонця злотий німб.

І допікавсь поважно і легенько 

В печі слов’янський кароокий хліб,

Вже скатерть чула теплий хліба запах,

Вже вітер чув і червень за вікном.

Життя входило ніжно і неквапно 

У найсолодше хлібове єство.

І посміхалась щиро жінка гарна,

Й дитя в колисці лепетало: — Ма!

І раптом тупіт, гук і крик: — Татари! — 

І полум’я. І тишина німа.

На вугіль — хліб. Горить уже й хатина,

І на гнізді пташата — гине птах,

А жінка тулить до грудей дитину

Й біжить, зникає в золотих житах.

І падає, як надибає межі,

І сиплються зернята в очі, в рот...

…Ще тим хлібам горіти в сорок першім,

А жінці чули замість «хліба» — «брот»,

Ще жінці цій концтабір, крематорій,

І сто смертей, і тисяча розлук.

Ще жінці тій орати поле чорне, 

З корівкою впрягаючись у плуг.

Ще чути їй — безсилій і всесильній,

Ще взнати їй у божевільний день,

Що після того пекла в Хіросімі

Лишилась тінь від Хліба і Людей,

А день пречистий, білий, аж біленький,

У золотий над ним від сонця німб.

Росте і смагне ніжно і легенько 

В печі гарячій кароокий хліб.

Учениця: І коли вам скажуть, що є хліб легкий, то знайте — це неправда. Є гіркий — прошений, а солодкий — зароблений, є чорний — позичений, є білий — дарований, є солоний — горьований. Один урожай у коморі, в засіках, а наступний уже стелиться зеленими нивами, уже чекає сонця, вологи, людського догляду. Від жниварської осені хлібороб очікує весни, від засівної весни, живе до наступної осені. Силу своїх рук, натхнення душі хлібороб віддає землі. Він не знає відпочинку, в думах про хліб. (Лунає пісня «Молитва за Україну»).

Учитель: Без хліба люди — сироти, а земля — страдниця. І навпаки, земля — наше багатство, наша щедра годувальниця, коли вона в бережливих, добрих руках володаря. (Учитель вішає на дошку плакат із пам’яткою і читає її).




Читайте також: 

Додати новий коментар