Шевченкіана. Українська пісня в Намюрі

На моєму столі лежить платівка — «Українська церковна музика», яку виконує бельгійсько-український хор імені Тараса Шевченка. Час від часу цей дорогоцінний подарунок повертає мене у спогади. Особливо у ці весняні шевченківські дні. Нещодавно, перебуваючи в чудовому місті Намюр, що у Бельгії, вдалося познайомитися з дружиною керівника бельгійсько-українського хору імені Тараса Шевченка Мішелін Світий-Вандам (Micheline Swityj) та учасницями хору Бертою (Berthe Goffin) і Жаклін (Jacgueline Roman). Ведемо розмову за кавою у затишному дворику Берти і Жаклін. Чудовий вид на сад, який охоплює панораму, де тихо несе свої води річка Маас.

Бельгійсько-український хор імені Тараса Шевченка в Намюрі у 1972 році створив українець пан Романа Світий та його дружина Мішелін Вандам. На жаль, кілька років тому пан Роман пішов із життя, залишивши добрий слід і найбільше багатство — збережені українські церковні пісні у виконанні бельгійсько-українського хору імені Тараса Шевченка. Майже півстоліття тому для Бельгії то був маленький експеримент, — хор, в якому лише українською співали переважно бельгійці. Хор успішно виступав у різних країнах Європи, навіть записав платівку з українською церковною музикою.

«Це було ніби вчора, — згадує пані Мішелін. У нас, у Намюрі, завжди весело й урочисто готувалися до святкувань Різдва. Завжди збиралися біля кафедрального собору. Наше місто відкрите для всіх. Сюди сходилися, приїздили музиканти з навколишніх міст. Хору ще не було, просто збиралися разом і співали пісень, танцювали. Серед нас були люди, які співали українською. Той спів зачаровував своєю мелодійністю, ліричністю. Багато хто просто приходив послухати український спів».

Їхній співочий гурт запрошували поспівати по церквах. Головним героєм тих співів став Роман Світий. Так сталося, що доля українця закинула у ці далекі від дому світи. Рятувала музика і пісня. До їхнього гурту сходилися бельгійці, французи. Вони підхоплювали мотиви й поступово вливалися в колектив.

«Спілкуватися з паном Романом була велика насолода», — розповідає Мішелін. Навіть з роками вона не приховує своє ніжне й трепетне ставлення до чоловіка. Моменти знайомства коментує трохи стримано: «Зустрілися, спілкувалися, закохалися. Якось на дискотеці у кафе танцювали мало не п’ять годин. Я вже впустила його до свого серця, вчила українські слова, щоб легше було спілкуватися й розуміти зміст пісень». Коли побралися, провели ритуал освячення хору і дали йому ім’я Тараса Шевченка. То був справжній ритуал. Чому саме йменували іменем Тараса Шевченка? «Бо Україну знали завдяки його імені. Бо знали його як великого гуманіста, читали вірші, співали пісень, — продовжує згадувати Мішелін. З різних комун приїздили учасники хору й розучували партитури українських церковних пісень. До мене зверталися, щоб розписувала партитури, аби звучати на високому рівні».

Інформація про унікальний хор миттєво розліталася по найближчих поселеннях. Спів хору зачаровував слухачів. Їх кликали всюди на виступи. Вперше у велике турне бельгійсько-український хор імені Тараса Шевченка, у складі двадцяти чоловік, поїхав з концертом до Рима. Саме там зустріли українців з Австралії й Канади, кардинала Йосифа Сліпого, уродженця Тернопільщини. Співали у найвищому храмі — соборі святої Софії у Римі, який спорудили під керівництвом Йосифа Сліпого. Дзвінкоголосий спів хорового колективу слухали у базиліці Ватикану.

Після повернення з Риму зібралися на обряд хрещення хору. Хрещеним батьком став Роман Світий, а хрещеною — Мішелін. До речі, хористи у розмовах по-доброму й весело називали Мішелін мадам-багаж. Мабуть, через те, що вона завжди і всюди супроводжувала хористів, допомагала в організаційних питаннях, ні на мить не розлучалася з паном Романом. Вона висловлювала свою любов до пана Романа через любов до України, любов, що творить дива.

Мішелін обережно гортає фотоальбом. Кожне фото — маленька й цінна історія. Вона пам’ятає всі дати, виступи. Ось тут хористи виконують поему, присвячену народженню хору. В окремому файлі почесна грамота за підписом Юрія Богуцького, третього міністра культури і туризму України. Мішелін свого часу навіть організувала курси української мови, аби краще розуміти зміст пісень. На жаль, на той час це було досить важко, мало було джерел, що вже говорити про літературу й підручники. Контактували з українцями з Франції. Хористи мріяли відвідати Україну. На жаль, не судилося. Сьогодні з бельгійсько-українського хору імені Тараса Шевченка лишилося лише п’ять хористів. Мішелін свято вірить у відродження й оновлення хору. Про сприяння в допомозі вона вже провела переговори з місцевим технічним вузом. Професор Жульєн пообіцяв допомогти з ребрендингом хору. Вже виділено приміщення для репетицій.

У розмову вступає пані Берта. До хору вона прийшла у 1985 році. «Щоб відкрити красу українського слова, перебуваючи у Франції з хористами, нам пощастило у Сорбонні слухати лекцію україністики відомого професора зі Львова Олександра Кульчицького, — розповідає Берта. — А згодом, у 1987 році, він приїжджав до Намюра з лекцією про Україну. Ми всотували кожне слово». Ще через пару років до хору прийшла Пані Жаклін. «Мені до душі наш репертуар, говорить Жаклін. Це не тільки літургії, а й фольклорні твори. А ще хор нас усіх тісно здружив. Особливо надихали виступи в Люксембурзі, Франції, Австрії, Швейцарії, Німеччині. Ми так любимо співати українські мелодійні пісні».

Поважні пані прості й доступні в спілкуванні. Допивши каву, вони дістають пожовклі від часу, написані від руки партитури і… починають співати «Молитву про Україну», «Отче наш», «Многії літа»… Надривисто злітає «Реве та стогне Дніпр широкий». Це вражає до сліз і трохи дивно, що після спілкування французькою, чути рідну українську мову за тисячі кілометрів від дому. Доречно дякую за гостинність, переклад й допомогу у спілкуванні Надії Бойченко.

У невеличкому акуратному будинку на видному місці «Кобзар», багато українських сувенірів, рушників. І найголовніший скарб — українські вишиванки. Щороку Мішелін, Берта й Жаклін вбираються в український стрій і в садку співають українських пісень.

І котиться над Маас «Боже великий, єдиний, нам Україну храни!»…