Анатомічні вади артикуляційного апарату і вимова у дітей

Мовленнєві проблеми сьогодні є досить поширеним явищем серед дітей різного віку. Батькам дітей, які мають такі проблеми, корисно знати, що однією з причин неправильного мовлення можуть бути анатомічні порушення мовленнєвого апарату, зокрема аномалії та деформації зубів, щелеп, вкорочена або прирощена вуздечка язика тощо.

Спробуємо розібратися, як саме зазначені порушення співвідносяться з порушеннями мовлення у дітей.

З практики логопедії давно відомо, що у чіткості вимови звуків особливу роль відіграє будова зубощелепної системи. Зубощелепні аномалії та деформації часто є причиною неправильної артикуляції язика і губ. Патологічні зміни ускладнюють виконання рухів і положення язика, необхідних для вимовляння різних груп звуків.

Механічна дислалія — це порушення звуковимови, яке обумовлене анатомічними дефектами органів артикуляції. До таких дефектів відносять діастему (інтервал) між передніми зубами, відсутність різців або їх аномалію, аномалії прикусу, язика, недостатню функціональну активність кругового м’яза рота, будову верхнього піднебіння, розщілину губи тощо. Такі ж порушення звуковимови виникають через дефекти розвитку або бувають набуті внаслідок травми, зубних захворювань або вікових змін.

У випадках дефектів зубного ряду найчастіше спостерігаються порушення вимови свистячих та шиплячих звуків (вони набувають надлишкового шуму), губно-зубних, передньоязикових, вибухових звуків. Досить часто страждає вимова голосних звуків. Вони стають малорозбірливими через зашумленість приголосних і недостатність акустичної протипоставленості голосних. 

При аномаліях язика (занадто великий або маленький язик, укорочена під’язична вуздечка) страждає вимова шиплячих та вібрантів, виразність вимови в цілому.

Значно рідше зустрічаються порушення звуковимови, обумовлені губними аномаліями.

Відсутність у дитини виражених відхилень у будові артикуляційного апарату повністю виключає механічну дислалію. Неправильна звуковимова в такому випадку буде зумовлена іншими причинами. Проте важливо враховувати і ступінь залежності правильної артикуляції звука від виявленої аномалії у будові артикуляційного апарату. Наприклад, укорочена вуздечка язика може зумовити повну неможливість вимови або спотворення звука (р) чи то шиплячих звуків. Але пов’язувати неправильну вимову свистячих звуків за такої особливості язика було би неправильно. 

Встановити залежність неправильної звуковимови та аномального розвитку артикуляційного апарату допоможе логопед. Фахівець зорієнтує батьків на надання посильної, а головне — вчасної допомоги, визначить ефективний спосіб подолання недоліків, які вже з’явились і надасть корисні рекомендації, як їх уникнути.

Слід також зазначити, що корекційна робота з подолання недоліків звуковимови при порушеннях зубощелепної системи не буде ефективною без допомоги ортодонта, а в деяких випадках — хірурга-стоматолога, щелепно-лицевого хірурга. Лікар-ортодонт допоможе визначити стан функціональної та морфологічної повноцінності зубощелепної системи, а саме: форми піднебіння, форми зубних рядів, їх положення у ротовій порожнині, об’єму ротової порожнини.

Цікаво, що практика ортодонтії має приклади різко вираженого порушення зубощелепної системи у дітей із нормою звуковимови. Це пояснюється пластичністю та компенсаторними можливостями центральної нервової системи. Компенсаторні можливості дозволяють сформувати правильну вимову при порушених умовах реалізації звуків. Проте більшість випадків потребують обов’язкового ортодонтичного впливу з метою попередження інших ускладнень розвитку. Хірургічне втручання може бути допоміжним або провідним та дозволить досягти стійких результатів.

Отже, фахова корекційна допомога потребує комплексного медико-психолого-педагогічного підходу до діагностики стану мовленнєвого і психічного розвитку дитини й функціонування артикуляційного апарату та розробки системи корекційних заходів, що вимагає залучення фахівців різного профілю.

Порушення розвитку зубощелепної системи може відбуватися вже у період формування плоду і по-різному виявлятися у новонародженої дитини. Найчастіше це виявляється у вигляді вкороченої вуздечки губ та язика, розщілини губи, піднебіння. Такі випадки потребують негайного звернення до медичних фахівців та можуть бути подолані шляхом хірургічного втручання.

Якщо аномальний розвиток зубощелепної системи у дитини в перинатальний період є некерованим явищем, то попередження виникнення порушень вимови у ранньому та дошкільному віці залежить виключно від батьків дитини.

Які ж особливості розвитку потребують пильної уваги батьків у період формування зубощелепної системи у дітей?

Найчастіше відхилення у розвитку артикуляційного апарату виникають у період формування молочного прикусу, якщо у дітей закріплюються шкідливі звички. Смоктання пальця, язика, прикушування щік, губ підвищують ймовірність розвитку у дитини неправильного прикусу. Тому лікарі не рекомендують давати соску дитині, якій вже виповнилося 1—1,5 року.

У деяких випадках порушення прикусу розвивається після деяких захворювань дихальної системи, перенесених у дитинстві. Наприклад, такі хвороби як хронічний риніт та запалення аденоїдів, призводять до утрудненого дихання через ніс. Дитина змушена дихати ротом, при цьому тримаючи його постійно відкритим. У такому випадку нижня щелепа не відчуває необхідного для її нормального формування достатнього тиску від щік і лиця. Таким чином, нижня щелепа відстає в розвитку, в той час як верхня щелепа розвивається нормально.

Причиною формування неправильного прикусу може бути порушення функції ковтання. Воно зумовлюється неправильним положенням язика. У період від народження до 3 років щелепна система функціонально пристосована до споживання їжі шляхом смоктання, а тому під час ковтання язик відштовхується від стулених губ. Такий тип ковтання називають інфантильним (дитячий). З появою тимчасових молочних зубів формується основна функція зубощелепної системи — жування. З’являється соматичний тип ковтання. Кінчик язика про ковтанні   відштовхується від зімкнених зубів переднього відділу твердого піднебіння, губи при цьому стулені. Але при неправильному ковтанні зуби розімкнені, язик проштовхується вперед і розміщується між зубами. Невірне положення язика стає постійним і значною мірою впливає на формування вимови звуків.

Однією з причин ускладнення фізіологічного розвитку зубощелепного апарату дитини часто буває невчасне звернення за стоматологічною допомогою. Нехтування здоров’ям тимчасових зубів у дітей призводить до їх ранньої втрати. Це створює умови для значних змін в жувальному апараті. Відтак порушується анатомічна та функціональна єдність зубних рядів, взаємовідношення зубів верхньої та нижньої щелепи, жувальних м’язів та скронево-нижньощелепного суглобу. У ротовій порожнині може відбуватися зсув сусідніх зубів на місце видаленого або неправильне розташування у зубній дузі постійних зубів. Язик розміщується у дефекті зубного ряду передніх зубів, викривляючи таким чином вимову звуків та стимулюючи формування патологічного відкритого прикусу.

Слід пам’ятати, що роль тимчасових зубів важлива в процесі становлення висоти прикусу, в правильному формуванні зубних рядів і щелеп, у своєчасному прорізуванні і правильному розміщенні постійних зубів у зубному ряді, в нормальному розвитку функцій порожнини рота, а також в запобіганні розвитку вторинних деформацій прикусу, які характеризуються вкороченням зубної дуги, зсувом зубів у бік дефекту.

Особливу увагу слід також приділити грудному вигодовуванню. З ортодонтичної та логопедичної точки зору, грудне вигодовування корисне тим, що тренує у дитини круговий м’яз рота, м’язи щік та язика, а також формує правильне носове дихання.

Якщо мама втрачає можливість вигодовувати грудьми, варто подбати про те, щоб дитина їла з пляшечки, в сосці якої дірочка була б маленького розміру. Розвиток щелепи дитини трохи уповільниться без достатнього навантаження на круговий м’яз. Якщо ж дитина користується соскою, то вона повинна мати анатомічну форму. Завдяки цьому язик буде знаходитись в правильному положенні.

Бувають випадки, коли дитина відмовляється від грудного молока, або під час смоктання швидко втомлюється, поводиться неспокійно, наче плямкає язиком. Дитині не вдається висмоктати достатню кількість молока через вкорочену вуздечку язика. Обмеження рухливості язика затрудняє смоктальні рухи. Це змушує деяких матерів вдаватися до штучного вигодовування дитини. Недостатня рухливість язика може порушити процес ковтання і вимову звуків. Під впливом механічної перешкоди у вигляді вкороченої вуздечки язика в процесі мовлення виникають його атипові рухи.

Обмеження рухливості язика в результаті вкорочення його вуздечки або прикріплення близько до кінчика може стати і причиною аномалії прикусу та мовленнєвих порушень.

У період формування зубощелепної системи слід пам’ятати, що з появою зубів дитина має вчитися відкушувати, пережовувати їжу самостійно. При постійному вживанні перетертої м’якої їжі і відсутності твердих продуктів щелепні м’язи залишаються недорозвиненими. Навантаження на зуби допомагає правильно розвинути щелепу та сприяє прорізуванню зубів.

Брак вітамінів та мікроелементів у дитячому раціоні позначається на формуванні організму в цілому та зубощелепної системи зокрема. Тому повноцінне збалансоване харчування дуже необхідне організму, що росте.

В ортодонтiї велика увага приділяється звичному положенню тіла, особливо голови, під час сну. Звичка спати в одній позі — тільки на спині, на животі або на боці, а також із підкладанням під щоку руки — сприяє несиметричному розвитку щелеп, звуженню їх або зсуву нижньої щелепи в той чи інший бік. Найбільш сприятливою для неправильного розвитку щелеп є звична поза зі схиленою на груди головою, що характерна для клiнiчної картини ротового дихання.

Отже, інформованість батьків щодо впливу зубощелепних аномалій на формування артикуляційного апарату та знання вікових змін будови зубощелепної системи дитини, впливу тих чи інших особливостей розвитку дозволяє вчасно виявити та усунути її недоліки, попередити та скорегувати деякі мовленнєві порушення у дитини.




Додати новий коментар