Сімейний кодекс України

Сімейний кодекс України, який був прийнятий в 2002 році, і набрав чинності 1 січня 2004 року, зазнав досить значних змін. Так, десятьма законами, прийнятими Верховною Радою України протягом 2005—2006 років, було змінено законодавче регулювання порядку вступу до шлюбу, порядок усиновлення дітей, та ряд інших питань, пов’язаних із шлюбно-сімейними відносинами, які виникають між подружжям, батьками та їхніми дітьми.

В цій статті мова піде саме про зміни в порядку вступу до шлюбу та про деякі питання, пов’язані з майном подружжя, а також порівняння з тим, що було до вступу в силу згаданих змін.

Отож, першим нововведенням, яке не відіграє значної ролі, але звертає на себе увагу, є те, що в частині 1 статті 28 Сімейного кодексу України (надалі — СК) чітко визначається поняття «наречених». Ними вважаються особи (жінка та чоловік), які подали заяву про реєстрацію шлюбу до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану. Починаючи з цієї статті і всюди далі, в тексті СК словосполучення «особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу» тепер замінено на коротке і всім зрозуміле слово «наречені». В той же час, з кодексу виключене таке поняття як «заручини», яке вживалось тільки в одній статті, а вже після неї особи, які ніби то повинні були називатись зарученими, називались нареченими, так як це визначено в новій редакції СК. Разом із поняттям «заручин» було виключено і положення, в якому йшлося про те, що заручини не створюють обов’язку вступу до шлюбу. Такий хід законодавця також можна пояснити, оскільки норма частини 4 статті 28 СК (котра існувала ще до скасування того положення, що заручини не створюють обов’язку вступу в шлюб) говорить, що якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.

Ще одним з нововведень можна назвати виключення положення про те, що державна реєстрація шлюбу проводиться урочисто. Замість цього додано положення, яке каже, що реєстрація шлюбу має бути проведена в урочистій обстановці за заявою наречених. Така зміна є досить логічна з огляду на те, що в деяких релігійних спільнотах факт державної реєстрації є менш важливим, а ніж релігійний обряд, і сприймається їх членами як звичайна формальність (як, наприклад, поставити свій підпис в книзі реєстрації під час отримання паспорту). Існуюча до того норма, яка носила примусовий характер проведення реєстрації шлюбу урочисто, була не зовсім правовою, адже не варто встановлювати обов’язок урочисто відзначати якусь подію. А виходячи з буквального розуміння скасованої норми, саме так і повинна була проходити реєстрація шлюбу.

Звертає на себе увагу і те, що законодавець доповнив частину 2 статті 32 СК, і тепер у разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб може реєструватися не лише у день подання відповідної заяви, а натомість, нареченим дозволяється обрати будь-який інший день за їхнім бажанням, але в межах одного місяця.

Цікаві зміни також і в частині права спільної сумісної власності подружжя. Починаючи з кінця грудня 2006 року, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя можуть бути не тільки речі, а й майно. Таке уточнення є важливим з огляду на те, що в законодавстві України поняття «річ» є більш вузьким і являє собою предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов’язки, а майном вважаються як окрема річ, так і сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. Встановлення саме майна, а не речі в переліку об’єктів права спільної сумісної власності подружжя є більш вірним, адже воно розширює перелік майна, набутого під час шлюбу, яке може бути розділене під час його розірвання, так як досить часто продуктом діяльності людини є не лише речі, а й корисні моделі, винаходи, торгові марки, які не представляють собою цінності у вигляді їх матеріального прояву, не кажучи вже про те, що такий вид майна як підприємство чи організований бізнес назвати «річчю» досить важко.

Важливим є доповнення статті 62 СК частиною другою, яка каже, що якщо один з подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з поружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Щоб пояснити сказане у цій статті, наведемо наступний приклад. Чоловік має квартиру, яку він отримав ще до вступу у шлюбу, і таким чином ця квартира не відноситься до спільної сумісної власності. Відповідно, у разі поділу майна, дружина не матиме права на отримання частини цієї квартири. Але якщо дружина за час шлюбу допомагала чоловікові утримувати цю квартиру (прибирала її, вкладала гроші у її ремонт тощо), то в разі поділу майна подружжя, вона може претендувати на частину прибутку, якщо чоловік буде здавати згадану квартиру в оренду чи ще якимось чином використовувати її з метою отримання прибутку. Це правило не поширюється на випадок продажу квартири, адже відповідно до цієї ж частини другої статті 62 СК, об’єктом права спільної сумісної власності може бути визнано лише дохід, одержаний від цієї квартири, але аж ніяк не сама квартира. Хоча за певних умов, як, наприклад, суттєве збільшення вартості квартири, можна претендувати і на частину квартири. Але це вже на розсуд суду.

Для людей, яким це важливо, можна сказати і про те, що було змінено визначення моменту припинення шлюбу за заявою подружжя, яке не має дітей. Воно проводиться державним органом реєстрації актів цивільного стану. Відтепер шлюб вважається припиненим не з моменту винесення відповідної постанови згаданим органом, а у день реєстрації розірвання шлюбу, тобто у день внесення запису уповноваженою особою органу реєстрації актів цивільного стану до книги реєстрації актів цивільного стану.

Варто згадати і скасування статті 117 СК, яка давала право жінці та чоловіку, шлюб між якими розірвано і якщо жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі, подати заяву до суду про поновлення їхнього шлюбу. Таким чином у разі розірвання шлюбу жінка і чоловік, які раніше могли його поновити, повинні будуть реєструвати шлюб по новому, хоча, дякуючи новій редакції статті 27 СК, вони не будуть зобов’язані робити це в урочистій обстановці.

Окрім згаданих у цій статті змін до Сімейного кодексу, були також внесені зміни, які стосуються визначення походження дитини від батька й матері (зокрема у випадку штучного запліднення жінки), прав батьків і дітей на майно, прав на утримання (аліментних зобов’язань), а також порядку усиновлення дітей, але це вже матеріал для іншої статті.

Таким чином, підбивши підсумки, можна сказати, що внесенням змін до основного законодавчого акту, який регулює шлюбно-сімейні відносини, Верховна Рада України певним чином зменшує кількість непорозумінь, що існували з моменту прийняття цього кодексу, але в той же час вона створює й нові, поки що не зовсім зрозумілі норми, над якими юристам-практикам, а також державним службовцям, які працюють в цій сфері, доведеться ще поламати голову над їх застосуванням. Але загалом, робота над вдосконаленням Сімейного кодексу є добрим знаком і може означати, що над проблемами, які існують в сімейному законодавстві, відбувається постійна робота, а з часом ми можемо розраховувати на те, що правове регулювання цієї галузі буде перероблене таким чином, що для його розуміння не потрібні будуть спеціальні юридичні знання.

Та як би там не було, ми маємо пам’ятати, що регулятором сімейних, і в тому числі подружніх, стосунків має бути в першу чергу мораль. Адже сім’я створюється не на рівні усвідомлення закону, а на іншому більш глибшому рівні.

Богдан Тимченко