Тату, просто вір у мене!

Анна Заболотна, учениця 11-го класу Семиполківського НВК
----------------------------------------------
Я пам’ятаю свою першу поїздку на маленькому трьохколісному велосипеді. Мені здавалося, що я зможу об’їхати весь світ. Він уже був готовий відкрити мені свої обійми, аж тут я втратила рівновагу. Земля швидко наближалася до мого обличчя, і вже ось-ось мав трапитися удар… але падіння не послідувало. Хтось упіймав мене, за сантиметри від землі. Сильні, але надійні руки підняли мене в повітря, піднесли на рівень рідних та стривожених очей і батьківський голос, трохи перелякано, запитав: «З тобою все добре? Не забилася?». А я дивилася на нього, і дякувала Богу за те, що він у мене є. Це був перший випадок, коли я майже зіткнулася з реаліями життя, але тато не дав мені впасти…

Я нічого не боюся поруч з ним. Я знаю, що, будучи немовлям, тато часто підкидав мене високо в повітря, але я завжди весело сміялася з його, можливо, небезпечної витівки. Зовсім маленька, я безвідмовно вірила, що тато піймає мене. Не було навіть думки, що може бути по-іншому, і маленька я не помилилася. Жодного разу тато не впустив мене.

Тату! Все своє дитинство я слідкувала за тобою і не могла надивитися. Те, як ти власними руками збудував наш будинок, як устигав працювати на роботі та допомагати друзям. Я бачила, як до тебе приходили за допомогою, і жодного разу ти не відмовив, хто б її не попросив. Я бачила повагу в очах людей і з гордістю думала: «Це мій тато!». З цих гордих думок вийшло бажання бути повністю схожою на тебе. Я старалася, і мені вдалося перейняти твоє ставлення до друзів та до сім’ї. Саме ти виховав у мені святість родини. Я знаю, що зроблю все можливе і неможливе, аби захистити свою сім’ю, бо так робив і робиш ти.

У світі є багато героїв, вигаданих і справжніх, з надлюдською силою і простими людськими вчинками, але для мене є лише один герой. Цей герой уже багато років любить свою дружину, в той час, як інші розходяться. Цей герой, виховав нас з братом людьми, які не здатні на підлість. Цей герой і досі допомагає своїй матері і сестрі, чим може. Цей герой завжди допоможе тим, хто попросить його допомоги. Але найважливіша його риса — це те, що цей герой мій тато, і немає нічого кращого за цю характеристику.

Тату! Я знаю, що я схожа на тебе. І коричнево-зеленими очима, і широкою усмішкою, в якій лише з’явився легкий сум. Лише твоє кучеряве волосся не передалося мені вспадок. Будучи маленькою, я часто любила смикати тебе за кучері, а ти лише усміхався і підставляв голову, аби мені було зручніше дістати. Я й зараз люблю зариватися руками в твоє волосся. Пропускаючи його крізь свою пальці, я все більше помічаю в ньому сивину, і від цього мені стає сумно. Скільки проблем, скільки переживань та горя вилилося в ці посріблені прядки. Але це єдиний доказ того, що в тебе якісь проблеми. Намагаючись захистити нас від усього на світі, ти тримаєш всі проблеми в собі і ніколи не показуєш, що тебе щось тривожить. Куточки твоїх губ завжди підняті, біля очей розсип зморщок, бо ти завжди усміхаєшся, але я навчилася дивитися глибше. Іноді, коли ти думаєш, що ніхто не бачить, ти впускаєш легкий сум у свої очі, і це видає тебе з головою. Я знаю, що іноді ти дуже переживаєш стосовно якихось проблем, а я не можу цьому зарадити.

Тату, я боюся. Лише зараз я зрозуміла, наскільки я боюся свого майбутнього. Лише кілька років назад я була впевнена в своєму подальшому шляху, але останні роки змусили мене сумніватися в правильності свого вибору. Своєю дорогою я хочу зробити підґрунтя твоєму з мамою майбутньому, але мені здається, що цей шлях хиткий, як старий міст. Я боюся помилитися і піти не тією дорогою.

Єдине, що підтримує мене — це вже твій гордий погляд, направлений на мене. Він ніби говорить: «Я вірю в тебе, в тебе все вийде!».

Більш за все я вдячна тобі за цей погляд. Скільки б я не боялася, але вистачає одного такого погляду, і я вперто стискую кулаки і кажу собі: «Він вірить в тебе. Ти не маєш права його підвести! Тільки не його…».

Усі мої вчинки, всі мої досягнення — вони робляться з однією метою: аби ти гордився мною. Аби ти дивився на мене і думав: «Це моя донечка! Моя гордість!». Я обіцяю тобі, що переборю свій страх.

Піднімуся на ноги, випрямлю спину, підніму очі з землі на дорогу і впевнено покрокую вперед до свого щасливого майбутнього, яке я розділю з тобою та мамою. Лише благаю тебе, дивись на мене, як на свою гордість! Я все зроблю, аби цей вогонь не погас у твоїх очах. Тату, вір у мене, і я зможу все, аби не підвести твоєї віри. Просто вір у мене!

Хай буде важким і тернистим мій шлях,
Хай віють в обличчя вітри!
Хай б’ють мене біди, здолаю їх я,
Прошу, лиш повір в мене ти!
Я знаю, що доля не так вже й проста,
Я знаю, далеко йти.
Прошу тебе, тату, закрий у мені страх!
Прошу, й далі в мене ти!