Пишаюсь своїм татом

Дмитро Курач, учень 2-го класу Козелецької гімназії №1
-------------------------------------------------------
Я з радістю пишу цей твір. Мені здається, що мій тато — найкраща людина у цілому світі. Він скарб моєї родини. Від свого батька я успадкував впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до родини, а найголовніше — до дорогої, щирої і ніжної матусі, які він, у свою чергу, успадкував від своїх предків.

У мого батька важлива та складна робота, яка потребує уважності, зосередженості, психологічної витримки та міцного здоров’я. Мій тато — приватний підприємець.

Щодня о восьмій годині ранку він іде на роботу. Незважаючи на стан здоров’я, погодні умови, байдуже, чи це дощ, чи сніг, чесне виконання обов’язку — найголовніше. Інколи трапляються прикрі невдачі стосовно клієнтів. Але для того, щоб забезпечити мою родину, він мусить витримувати такі випробовування. Успіхи в роботі залежать від багатьох чинників: як особистих, так і громадських — це реклама, це дійсність, яку неможливо приховати. Хоча в нього складний робочий графік, тато встигає і допомагати матусі по господарству: доглядати худобу, прибрати у будинку. Оскільки у спадок лишилася батьківська хата, то він встигає і обробити землю. А ми намагаємося йому в цьому допомогти.

Мій татусь любить живу природу: садити дерева та інші рослини, поливати їх, інколи навіть розмовляє з ними, ніби вони живі. Два роки тому я вперше побував на тій землі, де народився та зріс мій батько. Мене вразило те, що на такому маленькому дереві росло так багато плодів, здається, це була яблуня. Ось що значить дбайливе відношення до живого.

Шкода, що за цими справами йому ніколи відпочити. На думку спадає такий вислів: «життя — це боротьба за виживання».

Я пишаюся своєю родиною, своєю сім’єю тому, що це є мій безцінний скарб, і я буду берегти її як зіницю ока.