Мій тато

Сорокін Артем, учень 10-Б класу Охтирської гімназії
----------------------------------------------------------
Батьки – найрідніші люди в моєму житті. Вони підтримують у складну хвилину, піклуються про власну дитину. Прозові рядки я присвячую своєму батькові Анатолію Аркадійовичу Сорокіну.

Мої батьки зустрілися та одружилися в ранньому віці. Їхнє сімейне життя почалося зі складнощів, бо в перші роки шлюбу вони ще навчалися в університетах. Мій тато (на той час) був військовослужбовцем, тому мама чимало помандрувала Україною та Росією. Батько намагався завершити ці постійні переїзди. Йому це вдалося. У 1988 році родина оселилася в Ужгороді. У той же рік народився мій брат Роман. Тато піклувався про свого першого сина,давав йому батьківське виховання,подавав справжній приклад чоловіка.

Через десять років родина переїхала до іншого міста.Весь цей час тато і мама кохали одне одного. По приїзду до міста Охтирка й з’явився на світ другий син у родині. Це був я.

Тато збудував будинок, посадив дерево, у нього народилися діти… Трапилося так, що батько розлучився з мамою… Весь цей час тато не забував про нас: приїжджав, привозив подарунки та неймовірно тепло обнімав. Здавалося, що він і не покидав родину. Тато нам телефонував кожного дня. Він допоміг закінчити моєму брату університет та влаштуватися на роботу.

Кожного року я чекаю на свій день народження, бо тато завжди дарує мені найкращі подарунки та проводить зі мною чимало часу.

Я не засуджую тата за те, що він розлучився з мамою, бо це були їх особисті справи. Адже батько ніколи не забував про своїх синів. У моєму серці тато залишиться добрим, чуйним, щедрим, розумним та, звичайно, рідною людиною. Я пишаюся батьком, бо він подарував мені життя,чимало незабутніх моментів, подарунків та вдячний йому за те,що й досі піклується про своїх дітей!