СВІТОВА СПІЛЬНОТА ЗНАТИМЕ ПРАВДУ ПРО УКРАЇНУ

«Крапля   камінь   точить»

Знов весна в Україні. Та, попри всі сподівання, вона не несе довгоочікуваний мир на Донбасі.

Більш того, ситуація загострюється і, як не дивно, разом з тим стрімко згасає інтерес до нас світової спільноти. Українці лишаються сам на сам із бідою.

Тому Громадська організація «Федерація жінок за мир у всьому світі», яку очолює Тетяна Юріївна Коцеба, черговий раз піднімає питання миру на найвищий рівень і робить все можливе, аби прискорити миротворчий процес. У межах щорічної міжнародної конференції, що зібрала біля тисячі делегатів з різних куточків України, а також представників різних держав світу, здійснилося важливе виїзне засідання у Київську область, з метою поглиблення співробітництва на підставі побаченого і почутого від самих потерпілих під час конфлікту на Донбасі.

Таким чином, делегація іноземних представників на чолі з Тетяною Коцебою 17 травня завітали до Боярки. Це невеличке містечко свого часу гостинно прийняло вимушених переселенців з Донбасу. Тут на базі Центру соціально-психологічної реабілітації під керівництвом Лахтадир Ангеліни Миколаївни працюють небайдужі люди, що вирішують складні питання стосовно благоустрою та реабілітації сімей переселенців та бувших воїнів АТО. В Україні, за ініціативи ЮНЕСКО, створено 5 подібних центрів, працюючих за світовими стандартами.

Центр починав свою роботу ще до війни з Чорнобильського напрямку за програмами центрів США «Друзі Чорнобиля», які фінансувалися донорами. На цьому боярчане здобули великий досвід і неабияку репутацію. Співпрацювали зі Спілкою самаритян України. Зараз, коли спрямування Центру змінилося, призупинилися всі проекти. А з тим, звісно, й фінансування. Драма, взагалі трагедія. Бо немає фінансів на допомогу. Тобто Центр потрапив в дуже складне становище, з якого виходить самотужки. Про все це розповіла на початку тривалої розмови співробітник Центру Марія Іванівна Кириленко. Іноземці були вражені цим щоденним подвигом. Присутні на зустрічі матері з числа переселенців підключилися до розмови, розповідаючи свої невеселі історії. Виявилося, що на сьогодні в Боярці проживають біля 100 переселенців з Донецької області. А взагалі в Україні їх уже більше мільйона.

Молоді матері жалілися про те, що на Донбасі важка ситуація з дитячим харчуванням для новонароджених. Вчителька Катерина Кузьмівна з гіркотою розповіла, що в її рідному Алчевську колись було 120 тисяч населення, 24 школи, діяли металургійний та коксохімічний комбінати. Зараз там залишилися тільки люди похилого віку й ті, кому нікуди їхати. Зупинені обидва комбінати. Багато загиблих під час бойових дій. Біда та й годі.

Директор Центру Ангеліна Лахтадир згадала про те, як вони починали приймати переселенців у 2014 році. Тоді допомагали і пересічні жителі Боярки, і боярські церкви. Бо у людей не було ні одягу, ні посуду, грошей на харчування. В ті часи й понині існують найгостріші дві проблеми: з житлом і з працевлаштуванням. Взагалі виникають питання, на які й досі не можна знайти відповіді.

Іноземці під час спілкування поділилися своїм досвідом в нелегкій справі підтримки переселенців. Кожна держава нині має своїх біженців. В основному це біженці з Сиріїї та Йємену, частково з Афганістану.

Оморі Нобуко – голова благодійного фонду Японії «Тисячі журавликів» підкреслила, що Японія, на щастя, взагалі не знає, що таке війна. Бо всі війни відбуваються далеко від їхньої території, тобто десь там, в якійсь іншій реальності. Та її дуже розчулили розповіді матерів Донбасу, і вона запропонувала Боярському центру дієву допомогу.

Зі слів Мітті Тома -- представниці Великої Британії, в них зараз теж немає спокою. Багато терактів. Волонтери збирають кошти для біженців із Сирії та Йємену, наймають психологів.

Як розповіла Кьона Ін Ван де Вен -- жінка з Нідерландів, де є біженці з Сирії і Афганістану, взагалі на соціальну допомогу державою виділяється багато коштів, а не тільки для біженців.

Француженка Бріджіт Вада поділилася своїми враженнями від почутого і побаченого. В Україні вона вперше. Французи дуже мало інформовані про Україну.

Під кінець змістовної розмови, аби завершити спілкування на оптимістичній ноті, Людмила Іванівна Грабовенко -- волонтер зі стажем, продемонструвала хустку-реліквію зі своєї унікальної колекції, яка побувала не тільки у бійців АТО на передовій, але й в шпиталях разом із власницею. Ця хустка-берегиня – витвір XVIII століття. Має цілющі властивості, якусь дивовижну силу, здатну вгамовувати біль. Вона, мабуть, намолена нашими давніми предками, містить у собі материнські тепло і любов.

Сама Людмила Іванівна нещодавно за свої волонтерські подвиги нагороджена найвищою відзнакою -- Орденом княгині Ольги.

Розмова про війну і мир підтвердила, що в жінок з різних куточків світу є величезне прагнення – бажання миру на планеті.

І тепер, під враженням почутого з перших вуст, вони повернуться в свої країни і розповідатимуть всю правду про Україну.




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар