З дитячих вуст, або Приємні спогади роботи з дітьми
Навчаючись в університеті, я два роки працювала в школі з дітьми. Обидва роки це були перші класи. Чого тільки від учнів не почуєш! Адже вони ще тільки пізнають світ. Перебираючи коробки зі своїм учительським і університетським «багатством», я знайшла зошит, в якому записувала цікаві історії та дитячі вислови. Читала і усміхалась.
Юля дає каштани і говорить: «Якщо у вас вдома є діти, нехай вони розфарбують каштани, буде їм забавка. Хай, як хочуть фарбують, хоч Петриківським розписом».
***
«А чому Мар’яна задавила жука, який їй нічого не зробив?»
***
Читаю загадку, де треба доповнити слово: «Оранжева, солодка, продовгувата….» «Абрикоса», — каже Даня.
***
Юля розповідає історію, яку чула в новинах: «Уявляєте, там вкрали дитину і-і-і… бочку пива!»
***
Марко каже: «Не говори до мене, будь ласка, російською мовою, адже я — українець!»
***
«Не бігай по коридору!» — кажу Марку. «Я не бігаю, я — стрибаю!»
***
Після чергової шкоди, підходить до мене Даня і каже мої слова: «Ну, і хто на кого сваритись буде?
***
«Зінаїдо Валеріївно, ви надто добра, як для четвертого курсу», — це вже батьки.
***
«Візьміть мою хустку, бо вам холодно», — каже бабуся Маші.
***
«Навіщо ви обдерли кору з дерева?» — запитую. «А ми його ще й серветками витерли, щоб чисте було», — відповідають.
***
В їдальні: «Чому ти не з’їла суп?» — запитую. «Знаєте, я їла-їла, а час плив-плив, то я взяла й зірвалась! Перестала їсти», — відповідає Юля.
***
«Ви хочете бути вчителькою? Не будете. Підете на конкурс краси».
***
Даня приносить квітку і каже: «Це Вам». «А де ти її взяв?» — питаю. «Та там, стирчала з-під снігу, то я вирвав і вам приніс».
***
«А у нас до вас була інша вчителька, але вона звільнилась. Але ви не думайте, ми тут ні до чого».
***
«Зінаїдо Валеріївно, ви така гарна, схожі на стюардесу».
***
«Діти, яку людину можна назвати сміливою?» — питаю. «Ту, в якої на животі прес і кубики», — каже Женя.
***
На уроці Женя встає і стоїть біля парти. «Чому ти встав?» — запитую. «Ви зробили мені занадто багато зауважень, тому я стоятиму».
***
Граю в футбол на вулиці, до мене підходить Марко і каже: «Потримайте, будь ласка, шапку, а якщо вам буде холодно, то можете її вдягти».
***
Знову Марко: «В мене зуб випав! Потримайте, будь ласка, бо я граю в футбол».
***
«Я вас так люблю, ви схожі на принцесу».
***
Прочитавши казку, запитую: «Діти, хто вистрибнув з торбинки?» Даня, який до цього «літав у хмарах», схопився: «Це не я!»
Ось така цікава була в мене малеча.
