Виховання – це батьківський обов'язок
Історія людського суспільства поклала на батьківську голову відповідальність за своїх дітей, за організацію життя родини, коронувавши їх як найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини. Без батьківської мудрості немає виховної сили сім'ї. Батьківська мудрість є духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадянському обов'язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховною силою.
В сім'ї однаково важлива роль належить як батькові, так і матері. Про силу виховного впливу батьків красномовно говорять такі українські народні прислів'я й приказки: «Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина», «Які тато й мамо, таке й дитятко». Слова батька та матері для дитини мають авторитетне значення.
Спочатку є тільки любов. Батько – найдужчий, найсміливіший, мама – найкраща, найдобріша. Хоч би якими вони не виглядали в очах інших, у малюка свій власний погляд. Найближчі, найрідніші – і найкращі. Він ще не зіставляє, не порівнює. Просто наділяє їх усіма чеснотами. За старих часів вважали, що влада батька має небесне походження. Про шанування батьків існувала окрема заповідь, а хто не дотримувався цієї заповіді, то Бог жорстоко карав цих дітей. Батьки також відповідають за свою сім'ю перед суспільством і законом. Вони мають велику владу і повинні мати авторитет у своїй сім'ї. Хоча кожна сім'я є колективом, все ж таки батьки та діти відрізняються тим, що перші керують сім'єю, а другі використовуються в сім'ї. Народ засуджує тих, хто не виконує свої батьківські обов'язки. Дітей повинні виховувати батько з матір'ю. Слова батько та мати належать до одного з найбільш характерних атрибутів українського фольклору.
Мати – найрідніша, наймиліша, найдорожча. З якою радісною усмішкою вимовляє дитина це дивовижне, сонячне слово. Ідеал матері, яка виношує дитину під своїм серцем і приводить на світ, зігріває теплом, ласкою і палкою любов'ю, виховує в ній доброту й світлий розум, плекає чуйність та доброзичливість, широко втілений в українському фольклорі. Рідна мати – перший педагог, від якого розпочався родовід вихователів та й самого виховання, і її ні ким замінити не можна. Справжня мати нічого не пошкодує для своїх малят. Вона ніколи не залишить дитину в біді, а тим паче не кине її напризволяще. Мати завжди зрозуміє дитину, завжди поспішить їй на допомогу, не вагаючись віддасть останній шматок хліба, а за врятування дитини – навіть життя. Мати невтомно піклується про своїх дітей. Результати материнського виховання залишають у дитини глибокий слід на все життя. Любов матері до дитини найсильніша в світі. Уявити собі матір без глибокого почуття любові до дітей важко, а то й просто неможливо.
Без глибокої, самовідданої любові до дітей не буває і не може бути повноцінного сімейного виховання. Світле благодарство й велика любов матері до дітей формує її авторитет і водночас силу виховного впливу. Однак в любові до дітей треба мати почуття міри, ніколи не впадати в нерозумну, сліпу любов, яка спотворює виховання, калічить дитину. Також батьки не повинні виховувати дітей в суворості за допомогою покарань. Розумно люблять своїх дітей ті батьки, які ніжність не доводять до розпеченості, піклування – до потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою до особистості дитини. Батьки, які гарно виховували своїх дітей, живуть з ними в любові та дружбі.
Добре виховати своїх дітей – не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов'язок кожного батька й кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством. Суть цього прекрасно передав A.C. Макаренко, який писав: «Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни, громадяни світу.
Вони творитимуть історію. Наші діти – це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками й матерями. Але це не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість. Погане виховання – це наше майбутнє горе, наші сльози, наша провина перед іншими людьми, перед усією країною».
«Виховання майбутніх батьків і матерів – одне з найважливіших завдань школи», – так говорить В.О. Сухомлинський у своїй книжці «Батьківська педагогіка».
Батько й мати дали тобі життя й живуть для твого щастя. Все, що дають тобі батько й мати, – це їхня праця, піт, втома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для батька й матері – твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки – любов до навчання, повага до старших, активна участь у суспільно корисній праці. Принось у дім щастя, оберігай щастя сім'ї. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною – це велике горе для твоїх батька й матері. По-справжньому любити батька й матір – означає приносити в дім мир, спокій.
Дорожи честю сім'ї. Твоя сім'я – це не тільки батько й мати, це й ти. Це твоя поведінка, твої вчинки. З усіма людьми треба бути правдивими, та для батька й матері найменша краплинка неправди – якщо тільки вони дорожать власною честю й честю сім'ї – велике нещастя. Запитуй батька й матір дозволу на те, що без їх волі робити не можна або ж безтактно. Справжня свобода сина й дочки – бути слухняними дітьми. Підкорення волі батьків – перша школа громадянського виховання, перша дисципліна твоєї совісті. Якщо ти не навчився підкорятися волі батьків і в цьому підкоренні вбачати справжню свою волю, ти не зможеш стати стійким, несхильним громадянином.
