Skip to main content
Василь Сухомлинський про працю і трудове виховання дітей

Василь Сухомлинський про працю і трудове виховання дітей

Василь Олександрович вважав трудове виховання учнів важливим елементом розумового, морального, естетичного та фізичного виховання. Він роз’яснював це у такий спосіб: «Праця — дуже складне явище, в якому розкривається ідейний, емоційний, розумовий, естетичний, психологічний, творчий смисл людського життя, виховання й самовиховання... Завдяки праці, через працю, через уміння й майстерність людина виявляє себе, як наймогутніша й наймудріша сила природи». Як бачимо, це філософське розуміння.

Знаходимо у Василя Сухомлинського і соціологічне розуміння феномену праці. У роботі «Методика виховання колективу» педагог пише наступне: «Праця — не просто засіб виховання. Це сама суть, зміст життя колективу й особистості. Виховання тільки тоді й виховання, коли воно трудове: без праці, яка ввійшла в духовне життя людини вже в роки дитинства, неможливе ні моральне, ні естетичне, ні фізичне, ні розумове виховання. Без праці немислимий колектив, бо тільки в праці — у віддачі фізичних і духовних сил для людей, у творенні щастя для людей — можливі відносини обов’язку, відповідальності, вимогливості.
У книзі «Серце віддаю дітям» педагог розглядає працю з педагогічної точки зору — як «засіб для досягнення цілого ряду багатогранних цілей виховного процесу — суспільних, ідейних, моральних, інтелектуальних, творчих, естетичних, емоційних».
В.  Сухомлинський розробив принципи трудового виховання, детально охарактеризував їх, а також описав методи, форми і засоби трудової підготовки, що найбільш ефективно впливають на дітей.

Педагог вважав, що будь-яка праця має надзвичайно важливе значення. Він був переконаний, що тисячі комбінацій розумних рухів рук людини є одним із найбільш могутніх засобів розвитку її мозку, що розумна рука робить розумним мозок. Більш того, він підкреслював, що без праці людина не лише не може знайти свого покликання, а й не зможе існувати, бо це — «життєво необхідна діяльність». Переконливо підтверджують зазначене його численні статті, присвячені цій важливій проблемі: «Праця, покликання, щастя», «Підготовка учнів до трудової діяльності», «Праця і боротьба», «Праця і моральне виховання», «Природа, праця, світогляд» та ін.

Василь Олександрович у своїх творах використовує чимало означень, пов’язаних зі словом праця, що пояснюють її сутність. Серед них: «буденна праця», «проста праця», «загальна праця», «колективна праця», «загальна продуктивна праця», «загальна праця по самообслуговуванню», «активна праця», «улюблена праця», «красива праця», «творча праця», «майстерна праця», «розумова праця», «творча розумова праця», «фізична праця», «суспільно корисна праця», «мудрість праці», «виховна праця», «продуктивна праця», «праця для людей», «чужа праця», «праця маленьких дітей», «дитяча праця», «праця великої суспільної значущості», «духовно багата, цікава, інтелектуально насичена праця» та ін.

Сухомлинський бачив у праці й високі духовні прояви особистості, тому, як синоніми до слова «праця», можна зустріти у його творах — «творчість», «трудова діяльність», «трудове життя», «трудова культура», «атмосфера праці», «трудове захоплення», «трудове напруження», «трудове натхнення», «дитяче бажання працювати», «тяжіння до творчої праці», «висока моральна сутність праці», «захопленість моральною красою праці», «одухотвореність працею», «радість праці», «самовираження в праці», «майстерність рук», «майстерність праці» тощо.

Разом із педагогічним колективом Павлиської школи педагог дбав про те, щоб у кожного вихованця була «улюблена праця», яку б він виконував самостійно, та «колективна праця». Працею маленьких дітей педагог, насамперед, вважав «створення матеріальних цінностей, що втілюють красу». Дитяча праця в спадщині В. Сухомлинського — це «широке, багатогранне поняття, це — напруження фізичних, духовних, вольових, моральних сил, напруження, в якому людина виявляє й утверджує себе, визначає свою позицію в боротьбі добра проти зла».
Стосовно дитячого бажання працювати педагог і вчений зауважував, що це «дуже складна, тонка, ніжна річ». Бажання працювати «виникає тоді, коли в дитячій душі міцно засіло оте — так не повинно бути».

Для того, щоб бажання працювати у дітей не зникало, треба займатися трудовим самовихованням. Це ще одне поняття, яке в надзвичайно доступній формі роз’яснюється у працях Василя Олександровича. Зокрема, у книзі «Сто порад учителеві» він пише, що трудове самовиховання — це «заглиблення в самого себе, злиття розумових сил і майстерності рук, свідома постановка мети й подолання труднощів».

Трудове виховання та трудове самовиховання, на думку вченого, мали сприяти виникненню у дітей майстерності рук та трудової культури. Під майстерністю рук він розумів «матеріальне втілення допитливого розуму, кмітливості, творчої уяви». А в поняття «трудова культура» вміщував «такий ступінь духовного розвитку, коли людина не може жити без праці в ім’я спільного блага, коли праця наповнює її життя високим натхненням, духовно збагачує життя колективу».
Педагог був переконаний, що треба дбати й про те, щоб вихованці отримували від праці задоволення та ставилися до неї з любов’ю. Напевне, тому у своїх роботах він увів поняття «радість праці». Під нею він розумів «самовираження в праці» або «той складний духовний стан, коли людина з подивом і захопленням бачить витвір своїх рук, знаходить у ньому саму себе, своє напруження, години одноманітної, нічим не примітної праці».

Ніна Слюсаренко,
професор кафедри педагогіки,
психології й освітнього менеджменту Херсонського державного університету,
доктор педагогічних наук, професор