Дитина не розмовляє? Швидше до фахівця!

Батькам треба знати, що зволікати в такій ситуації дуже ризиковано. Адже віддалені наслідки недосконалого мовлення можуть виявитися перешкодою загального розвитку дитини і, особливо — у шкільному навчанні. Перші осмислені слова у більшості дітей з’являються у 8—10 місяців, а прості фрази — у 1,5 року. Такі успіхи є причиною радощів батьків, які тішаться успіхами своєї дитини, немов її досягнення є їхніми власними. Проте терміни появи перших слів у різних дітей можуть сильно відрізнятися. Відсутність мовлення у півторарічної дитини викликає у батьків тривожні думки, а знайомі та близькі, намагаючись втішити розгублених у такій ситуації батьків, дають поради.

Достатньо поширеною є думка про те, що дитина почне відвідувати дитячий садок і змушена буде заговорити, щоб налагодити спілкування з іншими дітьми. Таку думку не можна відкидати, як хибну, але на практиці так відбувається не завжди. Іноді батьки заспокоюють себе тим, що хтось із них самих почав розмовляти досить пізно, тому і малюк має заговорити пізніше, ніж це буває зазвичай. Надія, що дитина все ж таки почне говорити, зупиняє батьків, через що втрачається час. Спадкова схильність до затримки мовного розвитку дійсно може мати місце, але, чи є ця причина основною, може вирішити лише спеціаліст. У наш час популярною залишається думка про те, що хлопчики «більш ледачі» і починають говорити пізніше за дівчаток. Або кажуть, що потрібно чекати, поки дитина почне говорити сама, адже логопед нібито займається з дітьми, старшими за п’ять років. 

Ці твердження не відповідають дійсності. Останні роки одним із головних напрямів логопедії стала саме рання діагностика мовленнєвих порушень. Для з’ясування відповідності мовлення дитини віковим нормам недостатньо порівняти її з однолітками. Спиратися треба на визначені науковцями етапи формування мовлення: у який період з’являється аґукання, лепет, перші слова і фрази, як поступово формується пасивний словник (набір слів, що дитина розуміє) та активний (слова, вживані у її власному мовленні).  Важливим у формуванні активного мовлення є так зване мовленнєве наслідування, тобто таке відтворення звуків, слів, фраз, що спочатку схожі на відлуння, а пізніше стає відтермінованим у часі самостійним повторюваним мовленням. Як відомо, наслідування є вродженим вмінням, безумовним рефлексом.

Дитина, не усвідомлюючи того, переймає мовлення, яке чує від оточуючих. Причину затримки появи мовлення або його відсутності визначить лише фахівець. Насамперед треба звернутися до логопеда. Його можна знайти у дитячій поліклініці, в логопедичному пункті, в дитячих садочках та школах, в психолого-медико-педагогічних консультаціях системи освіти. Саме логопед допоможе зорієнтуватися, які фахівці ще потрібні, чи необхідне дитині комплексне обстеження, додаткові консультації педіатра, невропатолога, сурдолога тощо. Названі спеціалісти швидко з’ясують, з якої причини дитина не розмовляє, допоможуть правильно діагностувати наявне порушення, відрізнити від інших порушень психофізичного розвитку, а отже надати рекомендації щодо належної корекційної допомоги.

Затримка та порушення розвитку мовлення може бути частиною іншого, більш складного, розладу, наприклад, легкого ступеня розумової відсталості. У такому випадку вади мовлення матимуть вторинний характер, бо є наслідком інтелектуального недорозвинення. Причина спотворення мовлення або його відсутності може бути зниження чи втрата слуху. Дитина погано чує, отже і погано розуміє мову дорослих, практично завжди має ті чи інші порушення звуковимови. Навіть за незначного пониження слуху дитина не в змозі сприймати мову і відтворювати її. Якщо дитина не чує взагалі, то відповідно і мовлення її розвиватися не буде. Аби виключити порушення слуху в дитини з вадами мовлення, необхідно звернутися до отоларинголога.

Причиною того, що дитина не розмовляє, може бути первинне недорозвинення мовлення в результаті пошкодження мовних відділів кори головного мозку в період вагітності чи в ранньому віці. Таке порушення називають алалією. Вияви алалії такі: повільне накопичення словникового запасу, грубе порушення звуковимови та мовного слуху, труднощі засвоєння граматичних категорій. Іншими словами, ідеться про порушення всіх складових мовленнєвого розвитку. У цьому випадку навчитися говорити дитині допоможе тільки кваліфікований спеціаліст. Можна спостерігати й відсутність бажання спілкуватися з близькими, навіть із мамою.

Дуже часто така поведінка розцінюється як глухота, але ретельне обстеження виявляє комунікативне порушення — синдромом раннього дитячого аутизму. Формування мовленнєвої сфери дітей з аутизмом специфічне, тому потребує особливого підходу при корекції. Затримка мовленнєвого роз­витку може бути тісно пов’язана з особливостями біологічного дозрівання нервової системи та бути частиною загальної затримки роз­витку недоношеної або соматично ослабленої дитини. Такі діти навіть виглядають молодшими за своїх ровесників, відстають у рості та вазі, часто хворіють. Діти із соціально неблагополучних родин можуть мати мовленнєві проблеми на тлі загальної педагогічної занедбаності, коли дитина зростає в умовах, за яких їй просто не вдається навчитися говорити. При цьому діти залишаються психічно здоровими і після корекційних заходів опановують мовленням в обсязі, відповідному до свого віку.

Може бути протилежна ситуація, коли дитина виховується в умовах збільшеної опіки в сім’ї, де всі дії дорослих спрямовані на задоволення потреб та інтересів дитини. Таку дитину розуміють з пів­погляду та випереджають усі її бажання. Якщо за тебе все роблять, то потреба використовувати активне мовлення значно зменшується. Отже, батькам нерозумно себе обманювати або розраховувати на природний розвиток мовлення. Важливо вчасно виявити проблему і якомога раніше починати корекцію. Ефективним періодом для корекції мовлення фахівці вважають вік від 2,5 до 5 років. Чим раніше, тим краще, тому що мозок у ранньому віці має надзвичайні компенсаторні можливості. Пам’ятайте. Мовленнєві порушення у дітей піддаються виправленню. Головне при цьому — не зволікати, поставитись відповідально до цієї проблеми і якнайшвидше забезпечити дитині фахову допомогу.

Ганна Якимчук, науковий співробітник УНМЦ практичної психології та соціальної роботи НАПН України, консультант Центральної психолого-медико-педагоічної консультації