Skip to main content
Діти і телевізор: екологічність життєвого простору

Діти і телевізор: екологічність життєвого простору

Питання про місце телебачення в житті дитини давно турбує дорослих — і батьків, і педагогів, і медиків, і психологів. Виявляється, що навіть до дворічного віку дитина в середньому споглядає екран близько двох годин щодня. Дитина віком до семи років проводить в середньому близько семи годин в день перед екраном. Це і DVD, й Інтернет, і відеоігри на планшеті й телефонні та різноманітні комбінації переліченого. За допомогою цього діти грають, читають, роблять домашні завдання і вчаться спілкуватися опосередковано і з дорослими, і з однолітками. Ці навички, безперечно, є важливими для соціального та емоційного розвитку, та якщо занадто тривалий час проводити за такими заняттями, то безпосередня взаємодія з людьми, вільна гра та практичні життєві навички не отримують достатнього розвитку.

Процес психічного розвитку дитини в сучасному світі дедалі більше скеровують сучасні засоби масової інформації. Розвивається так звана візуальна культура (або відеокультура, медіакультура, аудіовізуальна культура). Із перших днів життя дитина потрапляє до інформаційного поля, створеного за допомогою телеекранів, моніторів, дисплеїв, що стали частиною звичайної домашньої обстановки, первинного і найближчого, найінтимнішого середовища.

тв

Як впливає телебачення на розвиток дитини? Однозначної відповіді на це питання немає. З одного боку, телебачення нібито покликане розширювати світогляд, ознайомлювати з культурою, природою, життям в усіх куточках Землі — стимулювати пізнавальний інтерес тощо. З іншого боку — комерціалізація телеканалів призводить до панування нав’язливої та агресивної реклами, сцен натуралізму, насильства, що чинить негативний вплив на розвиток дитячої особистості, її морально-психологічний і фізичний статус.

До психологів часто-густо звертаються батьки зі скаргами на гіпнотичне «залипання» дитини біля телевізора, на конфлікти через її небажання відірватися від телеекрана, на порушення сну, страхи, агресивність та некерованість. Звісно, проблему необхідно розв’язувати на державному рівні, дбаючи про очищення соціокультурного середовища дітей, їхнє психічне оздоровлення. Але водночас кожна окрема сім’я може почати діяти, усвідомлюючи позитив і негатив у сучасному телепросторі, змінюючи звички й стереотипи власного життя.

Насамперед дорослим треба оцінити ступінь власної прив’язаності до телеекрана, що часто нагадує психологічну залежність. Можливо, варто проаналізувати, яке місце в житті дорослих членів сім’ї посідає телевізор, скільки часу вони проводять перед телеекраном або під його незмінний «акомпанемент», і дійти відповідного рішення. В один голос науковці й практики стверджують: споглядання телевізора жодним чином не сприяє розвитку уваги, вмінню концентрувати чи розподіляти її, не формує соціальних навичок, не стимулює творчу гру.

Дитина-дошкільня має спостерігати, чути, досліджувати, маніпулювати, експериментувати, відчувати світ на смак і дотик, вчитися здійснювати й повторювати рухи, освоюючи певні дії і поведінку. Лише активна діяльність дитини — провідне місце в якій було і лишається за грою! — є запорукою фізичного, емоційного та інтелектуального розвитку.
Катаючись на велосипеді, зводячи замки з піску, роздивляючись картини в музеї, бавлячись на подвір’ї з песиком, збираючи пожовкле листя в парку, радіючи цирковим артистам, діти є активними, захопленими, залученими у процес, вони емоційно та безпосередньо сприймають світ, пізнають і змінюють його й себе.

Важливо підкреслити, що мовленнєві навички ліпше розвиваються під час читання й безпосереднього спілкування, ігрової чи побутової взаємодії. Дитина опановує мову з активною участю батьків і матерів, дідусів і бабусь, сестричок і братиків, відповідаючи на їхні пропозиції та запитання, отримуючи відповіді, бачачи реакцію на власні дії та слова. Під час слухання чи читання книжки дитячий мозок активно працює, відтворюючи в уяві образи, що відповідають тому чи цьому слову, вибудовуючи цілісне уявлення про події та почуття персонажів.

Натомість телебачення не дає відповіді, не реагує на почуття дитини, не відгукується на її актуальні запити. Сидячи перед телевізором, дитина лише «пливе за течією», споживає готову продукцію, інформацію, образи, причому її свідомість перебуває в дещо зміненому стані, зумовленому повним поглинанням подій на екрані. За жодних інших обставин батьки не побачать свою дитину настільки пасивною та бездіяльною.

тв

Перегляд телепередач, стихійний та неконтрольований, провокує небезпечні тенденції у розвитку дитини, психічно виснажує її, перезбуджує нервову систему, зумовлюючи капризи, тривожність та страхи. Про це свідчать, зокрема, результати досліджень українських науковців (Ольги Петрунько, Тетяни Гурлєвої та ін.)
Із метою дослідити вікові особливості ставлення сучасних дошкільників та їхніх батьків до телебачення ми опитали 70 батьків і 100 дітей. Батьки відповіли на запитання, що стосувалися особливостей перегляду телепередач їхньою дитиною. У результаті дослідження з’ясовано, що 100% дітей з трирічного віку дивляться телевізор. Тривалість перегляду телепередач дітьми різних вікових категорій наведено в таблиці 1.

Разом з дітьми дивляться телевізор 55% опитаних батьків, водночас телепрограми обирають самі батьки у 87% випадків. Тобто в таких сім’ях або батьки контролюють перегляд, або дитина дивиться те, що дивляться батьки. Решта батьків (45%) не обрали твердої позиції щодо контакту їхніх дітей з телеекраном і покладаються на державне (приватне) регулювання.
Батьки стверджують, що най­більший інтерес у дітей викликають розважальні телепередачі, тому «меню» телеперегляду малюків складають переважно мультфільми. Так, за результатами опитування батьків, мультфільми дивляться 96,7% дітей у віці трьох-чотирьох років, 88% — чотирьох-п’яти років, 73% — п’яти-шести років.

Левову частку свого вільного часу вдома діти присвячують телепереглядам. Цьому заняттю віддають перевагу 64% три-чотирирічних дітей і близько 50% — шестирічних (тут дається взнаки батьківська потреба підготувати дитину до школи, що змушує батьків певною мірою застосовувати відповідні обмеження).

Ми порівняли інтереси дітлахів — тих, які віддають перевагу перегляду телепрограм, і тих, хто захоплюється традиційно дитячими видами діяльності (грою, малюванням, ліпленням тощо). Виявилося, що 55% дітей першої групи обирають телепередачі розважального змісту і 45% — пізнавального; натомість 64,7% дітей другої групи обирають передачі пізнавального змісту. Як бачимо, пізнавальний мотив сильніше проявляється у дошкільників, які більше часу присвячують традиційно дитячим видам діяльності.
Наукові дослідження свідчать про те, що раннє долучення дитини до телевізора може призвести до таких негативних наслідків, як:

• дефіцит уваги;
• збіднений словниковий запас;
• затримка мовленнєвого розвитку;
• агресивність у грі та поведінці;
• малорухливість;
• надмірна вага тіла.

Таким чином, екран спотворює і навіть замінює дитячу гру, спілкування й активні практичні дії, унаслідок чого дитяча психіка піддається значному ризику деформації. Отже, не забуваймо про те, що телебачення завжди із друга і помічника може швидко перетворитися на ворога, коли претендуватиме посісти домінувальне місце в житті дитини. Яким саме чином здійснити наміри з метою захисту та збереження психологічного здоров’я дитини ми розглянемо в наступній статті.

тв

Олена
Вовчик-Блакитна,
провідний науковий співробітник Інституту психології
ім. Г. С. Костюка НАПН України, кандидат психологічних наук