Skip to main content
«Безталанна»  – новий погляд на українську класику

«Безталанна» – новий погляд на українську класику

У Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка  прем’єра – п’єса «Безталанна».

П’єса «Безталанна» – найпопулярніший драматичний твір одного з засновників українського професійного театру, актора, режисера, драматурга Івана Карпенка-Карого.  І не лише його, а й усієї національної спадщини в цілому.

В центрі оповіді любовний трикутник: Варка–Гнат–Софія. Їхні взаємини становлять головну сюжетну лінію драми. Проте автор пропонує непростий, а більш глибинний варіант осмислення та занурення у вічну категорію – Кохання, Любов, що даруються лише обраним. Вона буде існувати доти, доки існує Життя, Людство, Світ.

Як, ненароком? Не подумавши? Жартома? Чи з ревнощів? Кинуте слівце, фраза як іскра, що провокує полум’я, здатна знищити все живе: людські взаємини, добро, любов, красу, безліч тих чеснот, що роблять людину людиною.  При всій ліричності, ніжності оповіді автор з педантичною скрупульозністю психолога досліджує найскладніше – еволюцію перетворення Кохання, Любові, Жертовності, яка їх супроводжує, на Пристрасть, Жагу, Ненависть. Жага стає шаленою і пробуджує Фатум, чия ненаситність потребує якомога більше жертв. Його ненажерливість зростає щохвилини, і йому вже замало лише коханців, які не відчувають, не бажають чи не в змозі збагнути власного містичного перетворення з людини на ненаситну потвору, засліплену власними емоціями та жагою володарювання. Жерло Фатуму, як вир затягує в свою страшну пастку всіх, хто стає на заваді, знищує, випалює душі і почуття. І лише коли виникає порожнеча, головний герой Гнат прозріває зі словами: «Я ненароком, з серця…».

Хто ж винен у трагічній розв’язці історії Софії, - запитую режисера-постановника, заслуженого артиста України Івана Уривського.

      – Винні всі! Але насправді ніхто і не винен, бо так інколи складаються пазли життя, доходячи до тієї точки, з якої вже немає вороття і неможливо нічого змінити... Хоча, здавалося б, завжди є варіант врятувати одне одного, поступитися, але ніхто не хоче віддавати «свого», бо так складається життя, тому і винні всі, і не винен ніхто...

Як відомо, п’єса «Безталанна» була написана Іваном Карповичем Карпенком-Карим у 1883 році. Перша постановка її відбулася в жовтні 1887 року в режисурі Марка Кропивницького. Незвичним є той факт, що прем’єра пройшла в Москві. Свою п’єсу, перша назва якої була – «Хто винен?», автор писав спеціально для прими трупи Кропивницького Марії Заньковецької, розраховуючи, що вона зіграє роль Варки. Але коли Марія Костянтинівна відмовилася від цієї пропозиції і вибрала роль Софії, автор змінив назву на «Безталання». 

Непростим був шлях п’єси до сцени. Протягом декількох років і автор, і Микола Садовський зверталися про дозвіл на показ, проте отримували відмову. І якби  не щасливий випадок і втручання самої Заньковецької, навряд чи б цю п’єсу побачила сцена. 

Одного разу до Заньковецької під час перебування на гастролях в Москві звернулися представники поважного панства, щоб вона дала благодійну виставу. Актриса виставила умову, що вона зіграє її, якщо натомість буде отримано дозвіл на показ п’єси «Безталання». Дозвіл, за спогадами Миколи Садовського, було привезено на квартиру Заньковецької через дві години, але сталася прикрість: на п’єсі стояла інша назва – не «Безталання», як подавала Заньковецька, а «Безталанна». Так п’єса отримала свою третю знамениту назву. 

 

Людмила ЧЕЧЕЛЬ