Нещодавно у виставкових залах Центрального будинку художника відкрився Восьмий всеукраїнський бієнале мистецтва історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». Експозиція присвячена 100-й річниці проголошення незалежності Української народної республіки та всім визвольним подіям у нашій державі. На виставці експонувалися також твори, що висвітлюють події і образи яскравих
Тараса Шевченка називають Великим Кобзарем. Багато віків українські кобзарі несли до людей найдорожче духовне багатство − народну пісню. І тоді ніхто не забував, що таке віра, воля, самовідданість, відвага, а ще працьовитість, творчість, щирість, і намагався навчити цього своїх дітей. Так і в творчості Тараса Шевченка, особливо в головній книзі – «Кобзарі»
Щорічна урочиста акція по вшануванню пам’яті великого вченого і патріота України — археолога, мистецтвознавця, музеєзнавця, художника, педагога — Миколи Омеляновича Макаренка (1877— 1938) пройшла 4 лютого, у день його народження, в Михайлівському Золотоверхому монастирі. Розпочалася вона, як завжди, персональною поминальною літургією в головному храмі, яку відправило, у супроводі чоловічого хору, духовенство
Volentem ducunt fata (лат., того, хто йде, доля веде) Напевно, вас здивує ось такий жалюгідний вигляд цього будинку у дворі за адресою Ярославів Вал, 15б, який звично називають «будинком Сікорського». Чимало він може розповісти нам про своїх мешканців, зокрема про те, що була там колись садиба доктора Івана Сікорського, батька
«…зневажай смерть! Адже ніщо так не завдає душі жалю, як острах смерті» (Сенека) «Щоранку, …я сприймаю наступний день, як останній у житті, …подумки позираючи вічність. А надвечір, …маю бути вдячним Богу за цей дарований мені день у житті». Ось так, щодня, щороку йшов на двобій із долею Петро Аркадійович Столипін.