«Як я опинився в Кореї на пів року, або Моє ненавмисне затримання в Кореї»

корея

Взагалі я відправився в Південну Корею в рамках культурно-освітнього проєкту в групі молодих українців, що вивчають мову та культуру Сходу, зокрема, Кореї. Початковий задум полягав у тому, що деякий час будемо проживати в Сеулі, потім відвідаємо Кванджу і Пусан. Культурно-освітня програма почалася з туру по історичних пам'ятках і ознайомлення з культурною спадщиною корейського народу. 

Ми побували в мальовничих місцях, близько знайомилися  з різними представниками цього східного народу та  з їх автентичною культурою.

Після участі в заходах у Сеулі частина нашої групи відправилася в Кванджу. Найцікавішим був тур по Кореї - ми ознайомилися і з величними технологічними здобутками, і з красивими краєвидами сільської місцевості. 

Через пів року нарешті повернувся в Україну…

І що я побачив? Пандемія добралася до моєї країни швидше, ніж я, і  почала тут господарювати. 

Для мене стала сильним контрастом  поведінка українців у таких умовах порівняно з жителями далекої Східної країни, з якої щойно повернувся. Таке враження, що мій народ звик, що на нашій землі завжди господарює хтось чужий, навіть якщо і ворог (в даному випадку - вірус). Ніхто й уваги не звертає, що весь світ перевертається від наслідків поширення Сovid-19 і від боротьби з ним; хворіють і навіть помирають не просто співгромадяни, а й знайомі та близькі! І все одно українці залишаються спокійними і навіть серйозно не сприймають проблему. 

Чому це контрастує з поведінкою корейців? Тому що, коли там почалося поширення Сovid-19, влада дуже швидко зреагувала: одразу було встановлено правила гігієни в громадських місцях з метою зупинити поширення пандемії. Всі дружно одягнули маски, на кожному кроці поставили санітайзери (в ліфтах, біля ескалаторів, при вході і при виході в магазин, в парках, на зупинках громадського транспорту, в автобусах - усюди можна було дезінфікувати руки. Правила гігієни були розміщені на всіх рекламних моніторах, і усі люди слухняно притримувалися їх. Навіть якщо хтось забував одягнути маску, інші люди нагадували йому про це. У мене був випадок, коли, недбало одягнувши маску, так, щоб ніс залишався відкритим, в метро до мене підійшов дідусь з іншого кінця вагону і по батьківськи попросив одягнути правильно. 

Траплялося бачити працівників магазинів, поки клієнтів немає, без масок, але, коли заходив покупець, вони просили його хвильку почекати, одягали маску, і тільки після цього починали спілкуватися. Помітив, що з часом спілкуватися в масці стало виявом етикету і чемності. Неповагою вважалося, якщо співрозмовник не одягає її. 

У ресторанах, шіктанах при вході знаходилися санітайзери, і обов'язково треба було дезінфікувати руки. Тому не дивно, що поширення коронавірусу в Кореї швидко було зупинено. За день могли захворіти не більше десяти людей по всій країні. Для цього, звичайно, було вжито строгих заходів: закрили всі церкви, всі клуби, де люди могли збиратися в компанії, а також центральні парки.

За місяці перебування я помітив у цій неймовірній країні, що протягом всього життя люди не зупиняються в навчанні. Постійно бачив дітей, які повертаються зі школи чи з додаткових курсів о дев'ятій вечора і навіть об одинадцятій. Бачив літніх людей, які починають вивчати англійську мову чи ходять на додаткові курси по математиці, економіці…  Навіть на уроки танців. Досконалюють себе у сфері мистецтва: практикують гру на музичних інструментах навіть на робочому місці. Іноді в магазині, офісі можна побачити, як людина, чекаючи клієнтів, маючи вільний час, тренується грі на трубі, гітарі, скрипці.

У Кореї добре розвивається малий бізнес. Багато сімей та окремих людей відкривають свою кав'ярню або ресторанчик, пекарню, де, випікаючи печиво, торти, одразу виставляють на вітрину і продають, красиво оформляючи. Є сімейні кав'ярні, де чоловік займається доставкою кави з престижних країн-постачальників, а дружина варить і продає каву, старші діти допомагають обжарювати, молоти. І це не тільки з метою заробляння грошей. Буває, корейці пригощають чашкою дорогої кави навіть незнайомих людей, бо вони їм сподобалися чи просто приємно поспілкувалися.

Коли закінчилася віза на перебування в Кореї, виявилося, що кордони країн закриті, й ми не маємо можливості  добратися до України, змушені були піти у міграційний офіс. Там пояснили ситуацію, і нам з легкістю продовжили візу ще на місяць. Через місяць це повторилося - заздалегідь куплені квитки недійсні, й ми ще на місяць продовжили візу в Кореї. Це повторювалося разів чотири. І коли нарешті отримали більш надійні гарантії, що зможемо добратися до України, ми зібрали валізи і відправилися в аеропорт. Та під час здачі багажу виявилося, що ця авіакомпанія не приймає на борт людей, які не мають документа про негативні результати тесту на коронавірус. Тому ми повернулися з аеропорту пізньої ночі додому. Наступного ж дня пішли у госпіталь, щоб зробити тести. Виявилося, що в шпиталь не можна заходити, а тільки домовитися про консультації з лікарем, чи про проходження тесту на коронавірус у спеціальній будці, яка знаходиться поза приміщенням госпіталю. Туди можна було входити лише в масці і попередньо добре обробивши руки антисептиком.

Нас зустрів при вході охоронець, старенький корейський дідусь. Ми ж не володіємо вільно корейською, тому наскільки дозволяв рівень англійської дідуся і наш корейської, пояснили ситуацію. Він пообіцяв допомогти. Знайшов медбрата, який повинен був зареєструвати нас, але він не говорив англійською, тому дідусь добрався аж до головного лікаря, який, напевно, навчався за кордоном і гарно спілкувався англійською. Він взяв на себе відповідальність допомогти, особисто зробив кожному потрібний тест. І завдяки такому відношенню і допомозі через кілька днів ми вилетіли з Кореї.

Насамкінець хотів би звернути увагу, що саме культура народу відіграє важливу роль у розвитку країни, у створенні її позитивного іміджу і навіть у здатності долати труднощі будь-якого масштабу.

Корейський ринок

 

Корейські гори

 

Храм синтоїзму

 

Персик

 

Володимир ГОШОВСЬКИЙ