Skip to main content
Вернісаж робіт «Кардіограма мого серця» відомого українського художника Юрія Пацана

Вернісаж робіт «Кардіограма мого серця» відомого українського художника Юрія Пацана

Більше місяця — з листопада до середини грудня — у Боярському крає­знавчому музеї тривав вернісаж робіт «Кардіограма мого серця» відомого українського художника Юрія Пацана.

Юрій Пацан — заслужений художник України.

— Це почесне звання художник отримав 7 листопада, за день до відкриття виставки, — повідомила на відкритті Любов Кравченко, директор музею. — Окрім Божого дару до живопису, у Юрія є ще один, мабуть, найрідкісніший талант — талант любові й жаги до життя, а ще — надихати до творчості інших. Приклад мужності, незламності, волі до життя, патріотизму, корисності для України, який показав Юрій Пацан, є гідним до наслідування.
В моїй уяві не зітерти враження, коли вперше побачила роботи художника в Українському фонді культури. Ще тоді відчула тепло від робіт. «Неперевершений майстер, — сказав Борис Олійник, запримітивши мою зацікавленість.

І, справді, хіба можна встояти біля картини з розкішним букетом бузку. Здається, ще мить, і зала наповниться ароматом. А он золотиться пшеничне поле… Теплі кольори повертають у рідні краї, наповнюють душу сонцем і теплом. Роботи виконані так майстерно, що ніби ти потрапляєш в реальність: на галявину лісу чи зустрічаєш схід сонця біля ставка. Або ж ось «Різдво». Все довкола снігом замело… Самотня хатинка на околиці села. Маленький вогник у віконці свідчить про те, що там затишно і тепло, що на столі кутя і дванадцять страв… Неперевершений триптих «Зима». Стиль, техніка й тематика робіт захоплюють водночас.

Подивувало інше: художник Юрій Пацан, інвалід першої групи, спеціальної освіти не має. Веселий, життєрадісний і невгамовний, він радо зустрічає гостей на візочку. В його очах стільки радості, оптимізму й життєдайності, що за кілька хвилин забуваєш, що він на візочку. Традиційні представлення гостей, вітання… А мене заворожують роботи й відлуння фрази: «Бог дав талант»…

Таки наділив Всевишній Юрія талантом, перед тим врятувавши… Бо хіба думав в дитинстві чи юності, що буде художником. Хіба що хлопчиськом розмальовував сільські ворота батьківської хати в селі Пархомівка, що у Володарському районі на Київщині, звідки родом. А ще полюбляв малювати карикатури на шкільних порушників. Та життя диктувало свої умови: працював токарем, електриком… А коли були потрібні люди робити заміри в зоні ЧАЕС, Юрій був першим, хто туди поїхав (сьогодні має другу категорію ліквідатора Чорнобильської АЕС).

А потім той жахливий нещасний випадок, який стався у 1999 році. Юрій був за кермом, аж тут, де не візьмись — корова. Аби врятувати її, Юрій шукав виходу…
Кажуть, машина не підлягала ремонту. Самого Юрія вдалося врятувати. Хоч і не гарантували лікарі йому більше, ніж «горизонтальне» положення…
— Для мого діагнозу — розрив хрящів хребта та спинного мозку на 11 міліметрів, — уже велике досягнення, що я сиджу на візку, — оптимістично налаштований Юрій.
Так, головне вірити і любити. В цю мить пригадала, як порізала пальця й почувала себе майже калікою… Соромно враз стало.
— Звісно, було складно і фізично, і морально, — говорить Юрій. У родині підростали донечки Іванка та Інна. Я не мав права звалитися на плечі жінки.
Дружині Тетяні дійсно було сутужно, бо на зарплату вчителя початкових класів велику родину не втримати. Тим паче, що з чоловіком вони жили завше душа в душу, і Таня за будь-яку ціну ладна була боротися за здоров’я чоловіка.
— Ми однокласники, зустрічалися з 9-го класу. Таня чекала мене з армії, а листами, що ми надсилали одне одному, і до сьогодні зачитуються доньки й рідня, — сміється Юрій.
…І чого тільки не перепробував робити Юрій, коли приїхав додому з лікарні. Навіть вирізав з пластикових пляшок, робив ікебани. Та якось йому порадили спробувати малювати. Два роки малював у горизонтальному положенні. Неймовірно важко і складно. Згодом почав боротися й потроху перемагати недугу. Вдавалися йому пейзажі, натюрморти, портрети. Перший портрет — портрет батька, який, на жаль, рано пішов із життя.
— То, можливо, ви ще й вишиваєте, — запитую Юрія.
— Уявіть собі — вмію! Дівчатам на дитячі ранки сам голкою шив костюми.
Перші персональні виставки Юрій Пацан улаштовував у селі Чабани, що на Київщині, де нині мешкає. Неодноразово його твори бачили односельці з рідної Пархомівки, що у Володарськомку районі.
Зараз роботи розлетілися по світах. Його полотнами насолоджувалися у музеї Тараса Шевченка в Каневі, у музеї Миколи Островського в Шепетівці.
За найвищу нагороду вважає пошану від людей. Він — лауреат премії імені Миколи Островського, нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
Гості говорили найтепліші слова, дарували квіти, співали пісень, читали вірші, ділилися думками.
Мабуть, і сам Юрій Пацан не здогадувався, яке чудове і тепле свято подарував своїм гостям воістину народний художник.