Skip to main content
Василь Сухомлинський про персональні бібліотеки

Василь Сухомлинський про персональні бібліотеки

Актуальною і нині є думка Василя Олександровича про освітнє й виховне завдання – сприяти формуванню в дітей потреби в читанні та почуття задоволення цим. Як зазначав він у праці «Народний вчитель», ефективною формою реалізації цього завдання є власні (особисті) бібліотеки учнів, що передавалися б від покоління до покоління, стали б «фамільною” гордістю. Педагогічний колектив Павлиської середньої школи докладав зусиль, аби в кожного учня початкової школи була маленька бібліотечка, а середньої і старшої – солідна бібліотека зі 100-150 книжок. Такі бібліотечки мали містити улюблені видання школярів, щоб їх можна було перечитувати. У книзі «Духовний світ школяра» Сухомлинський зазначав, що в усіх без винятку учнів Павлиської школи були особисті бібліотечки. 

Педагог закликав учителів мати в шкільній чи особистій бібліотеці видання, які розвивають у школярів знання програмного матеріалу – наукову або науково-популярну літературу, що сприятиме розумовому розвитку дитини. «Кожна прочитана вами книжка має якось увійти у вашу майстерню виховання як новий тонкий інструмент», – актуально й нині для дорослих звучить звернення Василя Олександровича до тогочасних молодих учителів у праці «Сто порад учителеві». "Справжній педагог – книголюб: таке золоте правило життя колективу, що стало традицією", – стверджував Василь Олександрович у книзі «Павлиська середня школа».

Провідну роль у формуванні власних бібліотечок, як і любові до книги, читання, на думку видатного педагога, має відігравати вчитель чи близька доросла людина, аби «зробити книжку провідною зіркою в інтелектуальному житті». Василь Олександрович формував у вихованців любов до книжки, знайомлячи зі своєю бібліотекою, що містила кілька тисяч книжок. Він писав: «Із захоплення моїми книжками у дитини пробуджується бажання мати свою бібліотеку». 

Великого значення Сухомлинський надавав формуванню сімейної бібліотеки. У книзі «Як виховати справжню людину» він писав, що подаровані дітям книжки під час Свята Книги ставали на полиці сімейної бібліотеки. Переконливими є власні педагогічні спостереження Сухомлинського. Ознайомившись із життям 460 родин, де виховувалися підлітки, які вчинили правопорушення й злочин, він з’ясував, що в жодній із них не було хоча б маленької сімейної бібліотеки. У руслі аргументування ідеї про залежність розумового розвитку дитини від культури сім’ї вчений теж наголошував на важливості сімейної бібліотеки. Учительському колективу на чолі з Сухомлинським вдалося досягти створення в кожній учнівській родині бібліотеки художньої літератури.

До своєї власної бібліотеки Сухомлинський добирав лише те, що становило професійну чи художню цінність. «Моя особиста бібліотека, – писав Василь Олександрович у книзі «Сто порад учителеві», – це мої мудрі вчителі, до яких я приходжу щоденно порадитися: де істина?  Як її пізнати? Як перекласти з душі й серця старших поколінь у душу й серце підростаючого покоління моральні багатства, створені, нагромаджені, здобуті людством? Мої книжки – це мої вчителі життя, до яких я щодня звертаюсь із запитанням: як жити? Як бути взірцем для моїх вихованців? Як донести до їхніх сердець сяйво ідеалу?" – такий філософський зміст укладав Василь Олександрович у значення особистої бібліотеки. 

Василь Олександрович наголошував, яке велике значення для формування особистості має художня література: «Не забувайте, що художній твір, прочитаний вашим вихованцем і сприйнятий його допитливим розумом і вразливим серцем, може стати тією краплею, якої часто не вистачає вихователеві для того, щоб шалька терезів схилилася в потрібний вам бік». На переконання Василя Олександровича, під час комплектування виховної бібліотеки для кожного вихованця потрібно індивідуально добирати книжки, що мають учити жити.

Сухомлинський переконує, що  бібліотека в різних варіаціях (шкільна, дитинства, отроцтва, історична, технічна тощо) – є центром духовного життя й джерелом духовного багатства дитини, засіб виховання й розвитку.

Прочитайте з дитиною мініатюри Василя Сухомлинського. Чого виникла суперечка Ледаря і Сонця? Спробуйте відповісти на запитання, поставлені в мініатюрах. Де можна знайти відповіді на запитання? Як здобувати знання самостійно? 

Ледар і Сонце

Спекотного літнього дня пішов Ледар до лісу. Ліг на тінистій галявині та заснув у м'якій траві.

Поки він спав, Сонце пройшло небосхилом великий шлях і піднялося в найвищу точку. Галявину освітили сонячні промені. Ледар відчув, як Сонце припікає і голову, і ноги. Піднятися б Ледареві та пересунутися в тінь, на прохолодну траву, але ж ліньки. Говорить Ледар Сонцю:

– Сонечку, пересунься, будь ласка, трішки вбік, мені жарко. 

Сонце розсміялося:

– Хіба можлива річ, щоб Сонце пересувалося, куди Ледареві захочеться!

Ледар розсердився і закричав:

– Отже, ти не хочеш пересунутись?

– Не можу, – відповіло Сонце.

– Он як, – сказав Ледар, –  тоді я на зло тобі лежатиму тут.

Флейта і Вітер

У саду Музикант грав на Флейті. До його чудової мелодії прислухалися і пташки, і дерева, і квіти. Навіть Вітер приліг під кущем і з подивом слухав гру на Флейті.

Музикант грав про сонце в блакитному небі, про біленьку хмаринку, про сіреньку пташку – жайворонка і про щасливі дитячі очі.

Замовкла пісня, поклав Музикант Флейту на лавку й пішов до хати. Підвівся Вітер з-під куща, підлетів до Флейти та й подув щосили.

Загула Флейта, мов осіння негода. Подув Вітер ще дужче, а Флейта не грає, а гуде, гуде.

«Чому це так? — думає Вітер. — Адже я залюбки можу вирвати дуба з корінням, скинути дах із хатини. Чого ж Флейта не підкоряється мені, не грає?»

Білі полотна

Це було восени. Світили зорі. Тихо стояв ліс. Поснули пташки. Перед самим світанком прийшла до лісу бабуся Морозиха. Принесла білі полотна, розіслала на зеленій траві. Побіліли галявини, навіть посвітлішало в лісі. Сіра сова поглянула на білі полотна, подумала, що вже ранок, і заховалася під сучок.

Зачервоніло небо на сході. Зійшло сонечко. Де ж поділися білі полотна? Немає жодних полотен. Блищать на траві срібні крапельки роси. Де ж бере бабуся Морозиха стільки білих полотен? Чи принесе вона їх і наступної ночі? І хто їх тче, ті білі полотна?