В Україні вперше офіційно відзначали цього року День родини

Відповідний Указ Президента України «Про відзначення в Україні деяких пам’ят­них дат і професійних свят» був підписаний 30 грудня 2011 року. «Святкування цього дня має щорічний характер і встановлено 8 лип­ня, — розповідає Тетяна Коцеба, Голова Правління Міжнародної громадської організації «Фе­дерація жінок за мир у всьому світі».

До речі, Тетяна Юріївна разом з чоловіком мають дружню й гарну родину, виховують п’ятеро дітей. Та не лише опікуються своїми дітьми, а й допомагають багатодітним та малозабезпеченим родинам.

— Посадити дерево, виростити сина чи доньку та побудувати будинок — формула щасливої родини, — говорить Галина Козлова, директор «Родинного дому» в Києві. — Та наші київські родини перевиконали свою місію. При­мі­ром, можуть створити дитячий дім, виховувати десять прийомних дітей, про­жити у щасливому шлюбі 50 і більше років, заслужити почесне звання «Посол миру» та «Киянка року», стати президентом Всеукраїнської академії культурної спадщини Українського козацтва; вигадувати цікаві сценарії для лялькових вистав та виростити єдину у світі дівчинку-торбаніста. Ось що вміють наші родини, і це ще не все! Побачити таланти столичних сімей можна було у неділю, 8 липня, на Контрактовій площі на святкуванні Дня родини.

Родини столичні —талантом величні
Тут, на Контрактовій площі, родини зі своїх затишних осель переселилися в маленькі ятки.

Хлібом-сіллю зустрічають гостей у родині Коломицьких. Тетяна Володимирівна працює вчителем християнської етики в київській школі №113, очолює музей «Родини».
— Родинній гармонії насамперед завдячую чоловікові Леоніду, — ділиться своїм сокровенним жінка.

Так склалося у житті, що перший чоловік рано помер. Залишилася Тетяна з сином Олександром. Сьогодні йому вже 28 років, працює юристом. А ось поставити на ноги, вивчити сина самій було б важкувато, аби не доля. Та Господь розпорядився так, що на життєвому шляху зустрівся Леонід. А від любові народилася Даринка. Нині вона вже семикласниця. Крім того, що добре навчається, гарно співає. Дівчинка — лауреат багатьох конкурсів та фестивалів.

У їхній родині завжди затишно. Девіз сімї — робити добро людям. У пані Тетяни це від тата й мами.

— Я народилася вдома, — розповідає Тетяна Володимирівна. 18 травня мама пішла доїти корову, раптом їй стало зле. Тато прибіг на допомогу. Розпочалися пологи, і йому довелося перерізати пуповину. На радощах, що народилася дівчинка (в родині вже було двоє хлопчиків) тато побіг до лісу й викопав там кущ з рожевими квітами й посадив у квітнику.

У наступні роки він разом з мамою зрізав з того куща квіти й вітав донечку з днем народження… На жаль, його вже немає поміж нас… Та донька з родиною береже традиції, шанує матір Ірину Гнатівну Гайову, яка, до речі, пече чудові короваї. А найсмачніший борщ і вареники з сиром — за маминим рецептом! Декому пощастило скуштувати вареничка на святі.

Співуча родина Назаренків із Солом’янського району виховує шестеро дівчаток:. Марія, Дарія, Софія, Катруся, Настя та Іринка. Мама Руслана пише дитячі пісні та сценарії.

У родині Світлани та Олега Малаховських семеро діточок. Вероніка, Вадим, Андрій, Павло, Евеліна, Еліза, Мілана. У день родини вони подарували дітям і дорослим виставу «Пілікало». Переглянувши її і діти, й дорослі, я впевнена, стануть добрі­шими й обов’яз­ково будуть ділитися з ближнім.

Талановита й щаслива родина Ревенко-Силенків зі Святошинського району радувала гостей співом та грою на народних інструментах. Господиня родини пані Неля була вбрана в бабусину вишиванку, якій далеко за сотню літ.

— Бабусю називали Федорочка, — розповідає привітна господиня й бережно тримає рушника, якого також вишивала бабуня. А поруч на столі серветка. Її вишив син Святослав. Донечка Мирослава чудово грає на піаніно, гітарі, бандурі…
— Наша мама Оксана — найкраща, — стверджують п’ятеро дітей родини Архі­менко. — Вона у нас і лікар, і фотограф, і музикант, і художник, і письменник…

Ще б пак — мама виховує діток сама! Про Данила говорять, що він — перший хлопець на селі. І спортсмен, і кухар. Анастасія — синхронний перекладач. Знає іспанську, німецьку та англійську мови. Донечка Олександра вже написала першу сюїту для фортепіано. Анна закохана в танці і… жіночий футбол. Та навіть дворічний онук Андрійко вже грає в шахи.

Друзів та гостей дивувала родина Віксніних. Тут можна було побачити музичний інструмент, який має 36 струн. Так — це торбан. А ще у них є вілеончелі, домри, піаніно, скрипки… Усі п’ятеро дітей обов’язково грають, та й не на одному інструменті.

І яких тільки див не відбувається у свято. У кожній родині свої звичаї, свої традиції, свої закони. Але є щось спільне. Певно, те спільне називається — Любов!

Одна любов на все життя
Правду кажуть, що всі щасливі сім’ї подібні. Їх об’єднують усмішки, доброта, гармонія, уважність. Я спостерігала за людьми старшого віку, які уважно слухали концертні номери, аплодували юним і знаним артистам. Поважні й уважні чоловіки подавали своїм панянкам руку, підтримували, щось шепотіли на вухо, пригощали чаєм та морозивом. Вони справді нагадували пари турботливих голубків.

Шістнадцять родин столиці, які прожили в парі по 50 і більше років, були відзначені дипломами й приєм­ними подарунками у День родини.

Марія Павлівна та Петро Сергійович Ященки прожили в парі 62 роки. У них лише трудового стажу на двох більше сотня літ. Певно є що згадати і що передати наступним поколінням.

Людмила Володимирівна та В’ячес­лав Семенович Городецькі ра­зом уже 60 років. Людмила Володимирівна, дитина війни, ветеран праці. 30 років відпрацювала на заводі імені Артема. В’ячеслав Семенович, інвалід Великої Вітчизняної війни, голова громадської організації партизанів Великої Вітчизняної…

Цікава доля і в родини Курбацьких. Ніна Іванівна — все життя активна громадська діячка. Голова київської громадської організації «Жінки Оболоні», «Посол миру», «Киянка року-2009». І це все завдяки порозумінню з чоловіком Олександром Дмитровичем.

— Це велике щастя й уміння не просто прожити, а й зберегти любов упро­довж років, — вітаючи родини сказала Ольга Арканова-Чорна, заступник начальника Головного управління у справах сім’ї та молоді міста Києва. — Особисто я пишаюся й горджуся цими людьми.

…Вони не рахують своїх зморшок, власне, їх розгладжують лагідні усміш­ки. Головне для них — щасливо прожиті роки: і в горі, і в радості. З любов’ю.

…Свято радувало піснями, віршами, веселими конкурсами. Проходили майстер-класи з народних ремесел. Діти ласували морозивом, дорослі пили запашний чай. Кожна родина отримала пам’ятний подарунок. А головне — присутні понесли з собою добрий настрій, насичений любов’ю.

Організатори свята дякують спонсорам заходу: оператору мобільного зв’яз­ку «Київстар», магазину «Чайна країна», магазину «Єва», корпорації «Оболонь», компанії «Рудь», Представництву росспівробітництва в Україні, ВНКПГ «Рус­ское собрание», газеті «Справи сімейні», газеті «Хрещатик», радіостанції «Київ 98 FM».