Світ добра та надій

Тетяна Майданович

Тетяна Майданович –  українська письменниця, член НСПУ

Окрилена, осяйна, радісна й щаслива увірвалася Тетяна Майданович у моє життя, у мій світ українського слова. Її зворушили мої падіння і злети. Вона щиро пройнялася моїми проблемами і всіляко намагалася заспокоїти при поразках. 

Війнула на мене свіжим подихом, високими нестримними емоціями рідного слова, наснаженого, бажаного і всюдисущого. Влетіла у школу й ліцей своїми надзвичайними, чарівними казками. Казками сучасними, зрозумілими для малечі. З дуже вагомим виховним наповненням і цікавим змістом.

Такими, як вона сама, сонячними та світлими казочками. Вони  — ніжні й усміхнені. До дітей ласкаві й добрі. Від них віє чистотою і любов’ю.

Щоб зрозуміти стиль письма митця, треба знати  його душу,  симпатії та уподобання, зрештою, його пройдений життєвий досвід і пережиті емоції.

…У неї з’явилася внучка! Рідне, загадкове і до болю миле дитя, для якого їй хотілося прихилити увесь світ. Світ таємничий, загадковий, чарівний і незвичайний. Світ добра і надій!

І всі маленькі діти стали їй ближчими, ріднішими, а їхні уподобання зрозумілішими. Її творчість знову збагатилася, розгорнулася написанням творів для дітей і, зокрема, казок.

З’явилася збірка «Охоронниця слова. Казки і казкові історії»,  головною метою якої є навчати й виховувати дітей зрозумілими їм словами, образами, ситуаціями.

І це їй вдалося! Дітям полюбилися ці надзвичайно світлі казочки!

Вони вчать їх берегти природу, шанувати народні звичаї, рости працьовитими і справедливими. І головне бути відповідальними за свої слова і вчинки, «бо слова це діти невидимого Всесвітнього Сонця. Це сонячне насіння, з якого ростуть вогняні квіти думок. У них є жива невидима енергія  сила життя, якою вони щедро діляться. Слова повинні справджуватись, це закон життя на Землі»,  промовляє героїня казки «Охоронниця слова».

Своїми казками авторка допомагає дітям вивчати історію держави. У казці «Сонко» перший Максимків сон переніс його у Січ Запорозьку. Максимко став козаком. У козацькому одязі,  при зброї бойовій війська Запорозького «поспішає на Запорозьку Січ, везе із Києва листи запорожцям. Та от із байрака, мов із-під землі, вискочив турецький загін. Почав Максим битися з нападниками. Та зламалася сталева шабля у руках. «Погнали хлопця люті воїни-яничари битим шляхом до чужинського міста»…

Згодом діти  прочитають «Роксолану» Загребельного і дізнаються більше про ці події.

Казки  Тетяни Майданович допомагають отримати цілісні знання про історію нашої держави. Пов’язуючи їх з народними думами й піснями, дітям легше уявити події епохи, бо Максимко їм дуже близький, він вчиться в сучасній школі… Виходячи зі сну, він тримає в руках фломастери, яких у ті часи не було, і червона фарба, яка розлилася навкруг це атрибути сучасного шкільного життя. Детально й цікаво письменниця описала квітку сон-трави. Порівняння її фіолетового й синього кольорів із кольором плаща казкового героя набагато краще запам’ятається дітям. І висновок Сонька: «Не забудь про головне: куди б не потрапив, уважно придивляйся, що там є, і «Все погане це неправда» теж торкнеться  їхніх сердець.

Головне у творчості письменника знати, для кого він пише і для чого. Особливо, коли це твори для дітей. Не загравати з малечею, а зацікавлювати, розвивати й виховувати. Письменники пишуть для читачів, щоб розширювати їхні знання, поглиблювати уявлення про навколишній світ і виховувати. Адже найвище призначення літератури для дітей   виховувати.

Інколи не сходяться погляди письменників із поглядами вчителів-практиків, які бачать дитячі очі щодня і щогодини. Бачать і відчувають їхні уподобання,  сприйняття, реагування, наслідки від прочитаного і можуть чітко визначити вагомість твору. Життя змінюється, змінюються пріоритети, змінюється й література та погляди на неї. Добре, що авторка підключила до рецензування книжки вчителів. Розробки уроків, які вони проводили у школах, їхні висновки про вплив казок на учнів дадуть змогу самій письменниці оцінити свою творчість з різних поглядів: літературознавців, письменників, учителів і навіть самих дітей. Бо отримувала відгуки й від них.

Щемно до сліз розчулює казочка «Легковажне Лошатко». Коли я сама читала її, то стискалося серце за оте Латаття, яке Лошатко забуло повернути у воду.

  Я так журилася за нього,так  сказала б моя колишня небайдужа й милосердна учениця Настя Гаврилюк, але добре, що Лошатко все-таки повернуло його у воду і, зрештою, на наступний рік Латаття ожило. 

  Свої помилки завжди треба виправляти,  подумки веду розмову з дітьми.

Казочки  Тетяни Майданович «Старша сестра», «По дорозі до моря», «Картопляне поле» розширюють і поглиблюють знання дітей про природу, її багатства й особливості. «Річечки впадають у море», «море солоне», «струмочки народжуються з розталого снігу», «картопляні кущики», «ненажерливі колорадські жуки», зозулька та іволга, маленький сірий жайворонок і фазенята – всі ці милі персонажі своїми діями  розширюють знання дітей  про безмежний світ природи, розвивають у них спостережливість, виховують дітей добрими, чуйними і працьовитими. Таємниці навколишнього світу, які так майстерно розкриває Тетяна Василівна у цих казочках, стають маленьким читачам ближчими і зрозумілішими. 

 «Охоронниця слова» Тетяни Майданович виховує дітей бути чесними, відповідальними. А також торкається найпотаємніших струн любові до батьків, вболівання за них. Вітя навіть відмовився від поїздки на море, аби врятувати маму від хвороби. Він піклується про неї; «Ти більше відпочивай, а я сам і в магазин ходитиму. І тьоті допомагатиму. Тільки говори мені, що зробити». Ця казка спонукає учнів дотримуватися даного слова, бути відповідальними у дружбі, дбати про збереження природи, її охорону, поважати батьків і піклуватися про них.

Авторка вміло поєднує насичене барвисте слово з високими емоціями своєї щедрої на добро душі.

І сама є тією охоронницею слова, дбаючи про те, щоб воно не змаліло своєю правдою, щоб зберігало свою вагомість, чесність, барвистість, насиченість та  велику силу кликати до звитяг і перемог!

Зоя ПАЦАЛО