Національна Стратегія ― перший крок до втілення прав людини. Що далі?

Національна Стратегія ― перший крок до втілення прав людини. Що далі?

Чомусь в Україні реформи у соціально-правовій сфері відбуваються не завжди зважено й досконало продумано. Скажімо, донедавна на загальнодержавному рівні діяв правопросвітницький проєкт «Я маю право!». Але президенти держави змінювались і просто скасовували суспільно корисні ініціативи своїх попередників. І ось тепер Указом нинішнього Президента України В. Зеленського від 24 березня 2021 року № 119/2021 затверджено Національну стратегію у сфері прав людини. Чим ця Стратегія може бути корисною для пересічних громадян з точки зору дотримання прав людини? Дізнаємося докладніше.

Яка є передумова введення в дію Стратегії?

Затвердження Національної стратегії у сфері прав людини зумовлено необхідністю вдосконалення діяльності держави щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини, створення дієвих механізмів їх реалізації та захисту, розв’язання системних проблем у цій сфері. Стратегія визнає те, що нині у кризових ситуаціях ризики непропорційного обмеження прав і свобод людини зростають, що потребує особливого контролю з боку суспільства.

Конституція та Закони держави мають бути дієвими механізмами для захисту прав кожної людини, а для цього маємо виховати цінності прав людини як на рівні посадовців, так і на рівні кожного з нас. Тому Стратегія спрямована на об’єднання суспільства з питань розуміння цінностей прав і свобод людини, що забезпечуються та захищаються на основі принципів рівності та недискримінації.

Які основні суспільно важливі проблеми мають бути досліджені та вирішені за допомогою Стратегії прав людини?

Удосконалення системи забезпечення та захисту прав і свобод людини здійснюватиметься з урахуванням вітчизняного досвіду, напрацьованих та апробованих міжнародною спільнотою принципів та підходів. Тому буде взято до уваги та активно використано досвід Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського Союзу, ООН, Ради Європи, ОБСЄ, інших міжнародних організацій, практику Європейського суду з прав людини, досвід правозахисних організацій України.

Не секрет, що сьогодні чимало наших співвітчизників, вичерпавши всі національні засоби правового захисту, інакше кажучи обійшовши всі «лабіринти» вітчизняної бюрократії та зневірившись у можливості добитися правди і справедливості в Україні, звертаються до Європейського суду з прав людини. Відверто кажучи, такі заявники терпляче чекають розгляду своєї справи роками. Бо сьогодні ЄСПЛ у Страсбурзі буквально завалений українськими заявами. Але ці заявники нерідко виграють справи і потім Україна мусить виплачувати людям чималі тисячні суми компенсації у євро. Це, в свою чергу, стає тягарем для держбюджету України, підриває її рейтинги і авторитет як правової держави у світі.

Отож на який суспільно важливий результат варто нам очікувати в процесі реалізації Стратегії?

Результатом реалізації Стратегії має стати запровадження системного підходу до забезпечення прав і свобод людини, узгодженості дій органів державної влади та місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, суб’єктів господарювання, створення в Україні ефективного механізму реалізації та захисту прав і свобод людини, усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі порушень, виявлених Європейським судом. Ефективна реалізація Стратегії сприятиме прогресу у виконанні міжнародних договорів України у сфері прав людини, реалізації Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року, а також поліпшенню позицій України в міжнародних рейтингах з прав людини.

Що з точки зору захисту прав людини, пов’язане зі змістом Стратегії, є важливим для Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року?

Ось деякі ключові аспекти. Підтримуючи проголошені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 25 вересня 2015 року № 70/1 глобальні Цілі сталого розвитку до 2030 року, серед завдань для нашої держави є подолання бідності; забезпечення всеохоплюючої і справедливої якісної освіти та заохочення можливості навчання впродовж усього життя для всіх; забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчат; забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій на всіх рівнях.

Які суспільно важливі проблеми знайшли своє втілення у реалізації положень Стратегії?

Серед різних наявних стратегічних напрямів визначено такі: відсутність ефективних механізмів документування фактів катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; неефективне розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із цим ганебним явищем; відсутність компенсаційних засобів потерпілим від кримінальних правопорушень, пов’язаних із катуванням, жорстоким поводженням чи покаранням. Тому одним із основних завдань держави є привести положення законодавства України щодо запобігання та протидії катуванню у відповідність із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду.

Європейський суд не замінює право на доступність українського правосуддя?

Коли в Україні запрацює справедливий суд? Що має зробити держава у цій сфері? Цими ключовими питаннями певною мірою зацікавилися розробники Стратегії. Водночас у правозахисній практиці є ось такий цікавий факт. Чимало заявників за останні роки, подаючи документи до Європейського суду з прав людини скаржилися на порушення їхнього права на справедливий суд. Йдеться про ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому не випадково §4 Стратегії має назву «Забезпечення права на справедливий суд».

Серед проблем, які доведеться вирішити в процесі виконання Стратегії, йдеться про надмірну тривалість проваджень в адміністративних, цивільних та кримінальних справах; недостатню доступність судового процесу; тривале невиконання судових рішень. Цікаво, що серед обраних Стратегією завдань, визначені й такі, що акцентують увагу не тільки на судовому процесі. Адже передбачено забезпечити не лише доступність судового процесу; незалежність та безсторонність суду відповідно до міжнародних, європейських стандартів, практики Європейського суду; здійснення ефективного судочинства у розумні строки (такими є вимоги статті 6 Конвенції та практика Європейського суду). Також необхідно підвищити доступність безоплатної правової допомоги; забезпечити виконання судових рішень у розумні строки. І корисною альтернативою у цьому напрямку може стати запровадження доступної та ефективної системи позасудових засобів захисту прав людини, альтернативних способів вирішення спорів, зокрема медіації.

Водночас варто згадати ще один факт із правової практики. Скасована функція загального нагляду, яку раніше безоплатно здійснювали органи прокуратури (людина могла подати скаргу на дії чи бездіяльність будь-якого державного органу та після прокурорського реагування практично вирішити проблему), мала на меті дати «зелене світло» судам? Але не так сталося, як гадалося… Діючий Закон «Про судовий збір» із останніми змінами, які реально створюють фінансові перешкоди для пересічної людини звертатися до суду, теж свідчить про проблеми загальнодержавного значення. Про необхідність звільнення від сплати судового збору в різних ситуаціях та внесення змін до цього Закону автор статті вже письмово звертався до різних народних депутатів, парламентських комітетів.

Які законодавчі зміни в Україні в рамках дії Стратегії заплановані найближчим часом?

Ухвалення нових Законів, які би реально посилювали дієві механізми захисту прав людини передбачені «Планом дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на 2021-2023 роки», затверджено Розпорядженням Кабміну від 23 червня 2021 р. №756-р). Йдеться про розроблення та подання на розгляд Уряду законопроєктів про відшкодування шкоди потерпілим від насильницьких кримінальних правопорушень, про створення механізму фінансового забезпечення такого відшкодування.

Іншим кроком держави у контексті захисту прав людини в місцях позбавлення волі є проведення дослідження практики з застосування законодавства стосовно поводження з затриманими та засудженими особами відповідно до Мінімальних стандартних правил щодо поводження з в’язнями, Правил ООН щодо поводження з жінками-в’язнями та заходів, не пов’язаних із позбавленням волі, у ставленні до жінок-злочинців (Бангкокські правила). Це має бути розроблено Мін’юстом, МВС, Міноборони, МОЗ, Офісом Генерального прокурора (за згодою), Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини (за згодою) вже у грудні цього року.

Яким чином мають документуватися катування чи інші жорстокі покарання з метою можливості подальшого відновлення прав постраждалої людини?

Оскільки ці проблеми залишаються до кінця не врегульовані на рівні правових норм, найближчим часом у вересні 2021 року заплановане розроблення медичного стандарту документування катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, який ґрунтується на принципах і процедурах Керівництва з ефективного розслідування та документування катувань (Стамбульський протокол). Відомствами, відповідальними за виконання, є МОЗ, МВС, Мін’юст (в обов’язковому порядку), а також Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, СБУ, Офіс Генпрокурора, Державне бюро розслідувань (за згодою). Для запровадження названих нововведень окремо у грудні цього року передбачено удосконалити стандарти якості надання безоплатної вторинної правової допомоги, йдеться про документування випадків катувань, інших жорстоких видів поводження і покарання з урахуванням міжнародних стандартів у цій сфері.

Яким чином громадськість зможе практично контролювати виконання державою запланованих цілей і завдань Стратегії?

Без сумніву, громадським активістам та усім зацікавленим читачам варто частіше практикувати направляти письмові (електронні) запити про доступ до публічної інформації до різних держорганів для отримання текстів законопроєктів та законів, урядових постанов. Адже проєкт будь-якого нормативного акту має виноситися на громадське обговорення. А ухвалені міністерствами підзаконні нормативно-правові акти не завжди доступні у відкритому електронному доступі для пересічних громадян. Тому в подібних проблемних ситуаціях варто практично скористатися нормами Закону «Про доступ до публічної інформації», щоб грамотно контролювати дії влади. А Уповноважений Верховної Ради України з прав людини за необхідності розглядатиме скарги про ненадання інформації на ваш запит. Наскільки цей механізм реально діє? Не скажу, що ідеально, але цілком реально можу пригадати історію з власного досвіду, що мала місце пару місяців тому. Тоді писав матеріал на тему освіти і подав запити до відповідних держорганів. Питання були, на перший погляд, доволі прості. Йшлося про розмір оплати праці держслужбовців профільного держоргану, який займається перевірками (проведенням аудиту). На той момент вже дізнався з різних джерел про десятки тисяч гривень оплати тих посадовців лише за один весняний місяць. Але для статті потрібно було офіційне підтвердження отриманої інформації. У відповіді на мої запити інформація була надана не в повному обсязі. А це є порушенням названого профільного Закону. Тому написав електронне звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Там подали запити до держорганів, які порушили Закон, і ті, в свою чергу, мусили швидко відреагувати. Одразу надали мені як запитувачу ту просту інформацію у повному обсязі й відзвітували перед парламентським Омбудсменом. Отож про Національну стратегію у сфері прав людини варто подумати у контексті її практичної реалізації, втілення у життя конкретно запланованих заходів. А інформаційні запити до відповідних розпорядників суспільно важливої інформації ще нам можуть у цьому плані цілком знадобитися…

Леонід ГАПЄЄВ