Харків - незламний духом!

Невигадані  історії мирних героїв воєнного часу

12.03.2022

Ці рядки хочу присвятити всім нашим співвітчизникам, цивільним і військовим, віруючим усіх конфесій, які сконцентрували свої думки й молитви за мир. Адже кожен по-своєму має стати мирним героєм воєнного часу. Пригадуються рядки з повоєнної публіцистики Уласа Самчука. Хто захоче, той без проблем в інтернеті знайде і почитає його публіцистичні мініатюри. Це потрібно для нашої стійкості й моральної підтримки одне одному. Україна витримала Другу світову війну в XX столітті. Витримає і нині. І замість мови обстрілів знову буде мова миру. Без сумніву, усі ми віримо й сподіваємося. 

У рубриці «Хроніки та будні воєнного часу» ми вже розповіли про Тетяну та Ірину Количевих, які змушені були ховатися від бомбардувань у підвалі, і при цьому намагалися підтримувати моральний стан. Не впадати у відчай, досліджувати основи психології. Хіба то легко їм було? Ні, але вони витримали. Молодці! І вони підтримали ініціативу автора цієї статті поділитися своєю історією з іншими. До речі, Ірина (разом з мамою на фото) полюбляє музику Скорика та інших українських композиторів. Не так давно Іра Количева написала статтю про відому «Мелодію» Скорика та її вплив на гармонійний розвиток особистості. І ось завдяки фейсбуку (чесно кажучи, особисто не дуже є прихильником соцмереж) якось випадково знайшов цікаве відео.

Харківська артистка Olga Skripka підготувала для наших співвітчизників (військових і цивільних у тилу) цікаве музичне відеозвернення. Заради того, щоб морально й психологічно підтримати кожного у ці непрості часи. 

Як ви бачите на фото, усе це записано у підвалі. У місті Харкові, яке дуже сильно страждає від військових дій. І наші земляки прагнуть зробити свій посильний внесок у справу миру. І музика, і слово є такими інформаційними ресурсами. Напевно, ви послухаєте виступ Олі, згадаєте про мирного жайворонка, про чорнобривці, які насіяла мати, у відомих мелодіях українських пісень в сучасному і доволі креативному, якісному професійному виконанні на скрипці. А ще почуєте не менш відому «Мелодію» Мирослава Скорика, славетного українського композитора, якому заслужено аплодували в Україні, Росії, Бєларусі, в республіках колишнього СРСР, в європейських країнах, і не тільки. Адже музика ― всепереможна мирна зброя, яка скоріше має замінити жахи цієї воєнної доби.

Особисто мене глибоко емоційно вразив виступ артистки Olga Skripka, без перебільшень, у позитивному сенсі слова. І одразу спробував дізнатися про цікаву ідею з перших вуст. Оля скромно погодилася поділитися інформацією та коротко розповіла про себе без зайвого пафосу.

― Як виникла ідея створити це музичне відеозвернення до співвітчизників? ― запитав Олю.

― Це те, чим я можу хоч трохи допомогти. Ми допомагаємо людям, які потребують їжу, ліки. І  музикою хочу підняти дух! 

― Ти займаєшся волонтерством?

― Мій чоловік цим займається, а я його підтримую. Адже це справа кожного з нас, хто хоче й прагне миру!

Ось так відбулася наша коротка розмова з героїнею сюжету. Бо під час воєнного стану всі ми обмежені об’єктивними реаліями, про які зайвий раз повторювати не варто, бо наші читачі й так усе чудово розуміють. А в паузах між звуками гармат намагаємося донести ідею миру за допомогою музики, слова, і не тільки…

Слава Україні. Богу і героям слава!

Отже, Україна є велика родина. І усі інші великі й малі міста мають підтримати цю суспільно важливу естафету миру.

Фото взято за посиланням https://www.facebook.com/olga.skripka.777/videos/647062563017181 

 

Рецепти емоційної безпеки

Цю коротку історію варто присвятити всім нашим співвітчизникам, цивільним і військовим, віруючим усіх конфесій, які сконцентрували свої думки й молитви за мир. Адже кожен по-своєму має стати мирним героєм воєнного часу. Коли писалися ці рядки кілька днів тому для рубрики «Хроніки та будні воєнного часу»,  ішов сумний дощик весняний. Водночас навколо безжалісно й невпинно лунали вибухи війни. Але по-мирному відчув справжню радість та неабияку цінність круглого чорного українського хліба харківського виробництва, який випадково вдалося купити в супермаркеті. Нова ціна - 30 грн. Черги великі. Зараз торговельні мережі вдвічі, втричі підняли ціни на продукти першої необхідності. Така є гірка правда воєнного часу…

А тепер варто передати слово нашим авторам, Тетяні та Ірині Количевим. Щоб читачам було зрозуміло, як це нелегко триматися у спокої, писати сюжети невигаданих історій, принаймні намагатися не впадати в паніку, процитую уривок з короткого листа мовою оригіналу. 

«Высылаем то, что написали в подвале. Мы там практически и живем. Домой приходим приготовить еду и зарядить телефоны. Ужас, что творится. И интернет почти не работает. Фото постараюсь выслать с телефона».

Ось так родина Количевих надіслала свій сюжет із фото про реалії цього воєнного часу в рідному місті Харкові.

 

Нове життя: створюємо емоційну безпеку

 

Тетяна Количева, Ірина Количева

 

Усі ми, як відомо, звикаємо до стабільності, а якщо її немає, намагаємося прагнути до неї. Люди майже два роки живуть у ситуації пандемії, вже у чомусь змогли пристосуватися до неї, і неочікувано з’являється нова та жахлива для нас ситуація – війна, яка за кілька днів встигла змінити спосіб життя людей. Війна  відібрала у людей усіляку подобу стабільності, а ще лишила  людей виконання  однієї з  базових потреб – потреби у безпеці. Люди вимушені існувати у цих тяжких умовах: залишити свій звичний спосіб життя та ховатися від обстрілів в укриттях, обираючи можливість збігати до магазину, доки немає стрілянини.

Ми, мати і донька, також більшу частину часу знаходимось у підвалі нашого будинку, разом із сусідами. Додому заходимо тільки приготувати їжу та взяти її з собою. Важко передати відчуття, коли потрібно під звук сирени добігти  до місця прикриття... Але, допоки іншої реальності немає,  нам усім потрібно пристосовуватися до теперішньої ситуації. Цьому може допомогти орієнтація на життя в рамках «тут-та-тепер». Можна у відносно спокійні часи  відволікатися тим, що було приємним та цікавим  раніше, щоб свій звичний світ не втрачався повністю. Ми, наприклад, читаємо книжки, малюємо малюнки, проходимо психологічні тести і аналізуємо результати, підбадьорюємо одна одну та намагаємося хоча би частково повернути собі відчуття  та наявність поряд з нами того, що завжди приносило сенс нашому життю, чого і вам, шановні читачі, бажаємо. Живемо та сподіваємося на краще!

 

Леонід ГАПЄЄВ