Каменяр українського слова

меморіальна дошка

«Рідна мова, ти – ніжний цвіт,

Ти п’яниш нас, як рута і м’ята.

Та ж на цілий білий світ

Ти духмяністю розіллята…»

Д. Білоус

Вересень в Україні був наповнений значними подіями, спрямованими на розвиток освіти, рідної мови. Серед численних заходів слід відзначити урочисте відкриття Меморіальної дошки співцю української словесності - Дмитру Григоровичу Білоусу (1920-2004), члену-кореспонденту Академії педагогічних наук України, почесному академіку АПНУ, голові комісії художнього перекладу Спілки письменників України. 

На вулиці Івана Гончара в Києві, біля будинку, де проживав наш земляк, зібралися письменники, представники Міністерства культури та інформаційної політики, посольства Болгарії в Україні, друзі з Сумщини. 

«У кожного свої обжинки», писав Леонід Полтава, тим самим привертаючи нашу увагу до самого головного здобутку в житті людини. Для Д. Білоуса - письменника, поета-перекладача, громадського діяча, це служіння розвитку української мови. 

Шлях майбутнього каменяра української словесності був непростий. Народився Дмитро Григорович у багатодітній сім’ї, ріс з усіма труднощами, які переживала Україна у 30-40-х роках минулого тисячоліття, пройшов випробовування ???Великої Вітчизняної війни, вийшов на шлях літературної діяльності, якій присвятив все своє життя.

Мальовниче село Курмани Роменського повіту Полтавської губернії (нині славетна Недригайлівщина) подарували світові чимало видатних особистостей. Оця споконвічна любов до рідної землі, вірність козацьким традиціям вплинула на розвиток свідомості Д. Білоуса. Навчання у Харківському університеті поруч з Олесем Гончаром та Григорієм Тютюнником, дали плідні паростки. Дмитро Білоус вийшов на тернистий письменницький шлях з цілком сформованим світоглядом літературного фахівця, вірного сина України, будівника національної свідомості людини.

 Доля звела мене з Д. Білоусом у Сумському земляцтві, куди він частенько приходив в останні роки свого життя, виступав на відкриттях художніх виставок сумських художників. Слово, сказане на презентаціях, було влучним, змістовним, приправленим прислів’ями, крилатими висловлюваннями, по особливому мелодійним. Так і запам’ятався своєю інтелігентністю, розсудливістю, скромністю, гострим гумором, відкритим співрозмовником та щирим земляком. Дмитро Григорович мав феноменальну пам'ять, тому слухати його було завжди цікаво та повчально. Він з вдячністю згадував свого батька, який прищепив своїм дітям любов до праці, культури, української мови, пісні, які співала його мати, дотримання в їхній родині народних звичаїв та обрядів. Частенько згадую його рядки:

Красо моя ти Сумщино, Сумщино!

Куди не кинь – барвистий слів розмай:

Ромен, Боромля, Липова Долина,

Березів Яр, Лука, Зелений Гай….

Так зберігає мова калинова

На гронах дивних свіжості росу,

Щоб у майбутнє музикою слова

Нести душі народної красу.

 

Життєвий шлях Д. Білоуса був насичений вагомими здобутками. Про таких людей кажуть, що це універсальні творчі особистості: поет, перекладач, письменник, дослідник, літературний критик, громадський діяч. Він спілкувався з родиною Павла Тичини, Олександром Підсухою, Валентиною Ткаченко, Петром Панчем, Олександром Копиленком, Ярославом Галаном, Остапом Вишнею та інших, не менше яскравими представниками літературного середовища України. 

Білоус боляче усвідомлював притиснення української мови, закриття українських шкіл,  переслідування національних діячів та інші жорнова тоталітарного режиму. Все наболіле він розкривав у слові, яке вражало своєю глибинною суттю, життєдайною силою та неперевершеною красою. 

З 1948 року Білоус вже був членом Спілки письменників України, здобувши вищу філологічну освіту в Харкові, а потім закінчив аспірантуру  в Київському університеті та розпочав трудовий шлях. Десятиліттями він збирав матеріали для унікального збірника «Диво калинове», який став справжнім джерелом для виховання любові до рідної мови, чистоти слова. Моральне значення цього видання непересічне, збірник став вагомим підґрунтям для педагогів української мови, основою для формування гордості за свою мову. Досить нагадати кілька рядків:

 Ми писемності основа,

А без нас ніхто ні слова!

Дмитро Григорович - автор збірок гумору та сатири, які увійшли у золотий літературний фонд української літератури. Досить назвати «Веселі обличчя», «Зиґзаґ», «Осколочним», «Критичний момент», «Хліб-сіль їж, а правду ріж!» та ін. Низка книжок для дітей наповнена непересічним значенням виховання у майбутнього покоління любові до рідної мови. Слід назвати «Обережно: слово», «Диво калинове», вірші «За Україну молюся!», «Мандрівка в Країну Чеснот», «Тобі Україно!», «Рідні небеса» та ін.

За соборну Україну

А молюся Боже мій до тебе.

Україну, мову солов’їну,

Край пшеничний під блакитним небом…

Він написав безліч статей, літературних розвідок про творчість українських письменників, був обдарованим перекладачем. Білоус невтомно прокладав мости єдності між народами світу, сприяв збереженню миру на землі. Кожен напрямок діяльності широко висвітлений дослідниками.

Держава відзначила Дмитра Білоуса вагомими нагородами, так у 1990 році він став лауреатом Національної премії ім. Т. Шевченка, потім отримав п’ять літературних премій, став кавалером п’яти орденів, серед яких – орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2001) та орден «За мужність» ІІІ ступеня (2002). В серцях земляків він завжди залишатиметься золотником української літературної спадщини, вірним сином рідного краю, сповіщувачем миру між народами, надійним другом. 

По книжках Д. Білоуса можна вивчати історію українського народу, формувати етичні чесноти, цінити красу рідної мови. Широко відомі книги  «Упертий Гриць», «Веселий Кут», «Турботливі друзі», збірники – «За соборну Україну», «Чари барвникові», «Пташині голоси», «За Україну молюся» та ін. Дмитро Григорович сам був зразком вірності Україні і впливав на інших самовідданим служінням національній самоідентичності. Всі ці вагомі складові моральної якості людини  розкриває остання книга «Безцінний скарб»:  

У чім твоєї мови сила?

А в тому, що вона

Тебе людиною зродила

І в світ білий повела…

відкриття мемор дошки ДБілоусу

 

Д.Білоус на відкритті виставки творів І.Цюпки

 

Валентина ЄФРЕМОВА, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, землячка 

Фото Миколи ГРИЦЕНКА та автора

 

Profile picture for user Валентина ЄФРЕМОВА
мистецтвознавець, заслужений працівник культури України