Skip to main content
Взаєморозуміння в сім’ї з чого почати

Взаєморозуміння в сім’ї з чого почати

Метою будь-якої сім’ї є прагнення до сімейної гармонії. Вона повинна бути збудована на ґрунті взаємної любові та поваги поміж членами родини.

При цьому треба враховувати, що всі сім’ї різні. Слід пам’ятати також, що деякі з них неповні: в одних немає батька, в інших – матері. Навіть є й такі сім’ї, де немає дітей.

І, можливо, хтось, згадуючи свою власну родину, вже відчув гострий біль. Ми не хочемо сипати сіль на рану. Ми хочемо говорити про атмосферу в сім’ї, про ауру, енергетику любові, що в ній панує і царює.

Нехай кожний із нас (маленька у вас родина чи велика, батьки ви чи діти, котрі живуть з ними) відповість на запитання, що особисто він зробив, щоби в його сім’ї була гармонія та любов. Адже ми дуже добре знаємо, що повинні робити інші члени родини, щоби було хороше. Однак що робив у цьому відношенні особисто я? Щоб чогось досягнути, треба докласти зусиль. Отже, робимо висновок, що любов у сім’ї залежить від добровільного вибору: або я буду любити, або не буду любити. Що ж вибираю особисто я?

Правильний вибір – любов, навіть якщо перед нашим уявленням стоять гори перешкод і ми думаємо: «Але це просто нереально! Це неможливо, я пробував…» Однак якщо ми хочемо, щоб у нашій родині насправді була атмосфера любові, то ми повинні постійно цьому вчитися. Аби навчитися любити, треба бути якомога ближче до джерела любові, предмета свого кохання та поклоніння.

Вірогідно, що за довгі роки спільного, сумісного життя подружжя так ніколи й не говорили про свої почуття один одному. А якщо і намагалися, то не змогли зберегти в сім’ї злагоду та спокій. І замість того, щоб підтримувати теплі стосунки, вони тільки спромоглися на те, щоб обмінюватися взаємними докорами.

Як чоловікові та дружині уникнути суперечок, зберігаючи при цьому мир? І як навчитися тактично та м’яко висловлювати свої почуття? «Мені не слід було б цього говорити!», «І хто мене за язика тягнув?» Напевно, багатьом знайомі подібні почуття, що виникають після розмови із супутником життя.

Спілкування – це мистецтво, якому треба вчитися. І як у будь-якій справі, одним воно дається легко, іншим, щоб ним опанувати, знадобиться довго і вперто вчитися та працювати. Але навіть якщо спілкування дається вам із трудом, ви можете навчитися висловлювати свої думки у добрій, поважній манері та бути хорошим співбесідником.

Процес спілкування криється не тільки у тому, щоб говорити. Дві людини можуть довго розмовляти, але безрезультатно. Ну що з того, якщо вони один одного не слухають. Навряд чи це можна назвати справжнім спілкуванням. Тому велике значення в успішному спілкуванні має вміння слухати. Багато сімей від цього стануть тільки міцнішими, якщо навчаться чути  один одного і підтримувати відкрите спілкування. Адже завдяки відвертому спілкуванню можна уникнути непорозуміння. При цьому не забувайте, що природа недарма дала людині двоє вух і тільки один язик. Мабуть, щоб більше слухати, ніж говорити.

«Із самого початку наш шлюб був приречений на невдачу», – можна почути від одних. «Наш шлюб нема змоги зберегти», – кажуть інші. Такі люди, вірогідно, вважають, що після весілля знайти спільну мову неможливо. Однак подумайте про тих, хто живе у країнах, в яких супутника життя для сина або доньки вибирають батьки. І все ж багатьом вдається налагодити спілкування після весілля.

Коли ваші думки розрізнюються, тим більше, якщо у вас виникли серйозні непорозуміння, не треба реагувати на все мовчанкою. Цим ви тільки продемонструєте, що є нещасливими та ще й хочете зробити свого супутника теж нещасним.

Мабуть, він або вона навіть не розуміє до кінця ваших почуттів і бажань. Можливо, вам необхідно все обговорити та з’ясувати. Якщо питання торкається почуттів одного з подружжя, то зберегти спокій, ймовірно, буде нелегко.

Завжди пам’ятайте, що спілкування – це велике і непросте мистецтво, якому треба постійно вчитися та ще й працювати над його вдосконаленням. Воно повинно бути доступним і зрозумілим. Підтримуючи відкритість у спілкуванні та проявляючи любов, ви навчитеся більш вільно висловлювати свої думки, навіть якщо доведеться розв’язувати найсерйозніші непорозуміння.

Все одно колись треба починати. Можливо, щоб навчитися добре розуміти один одного, спочатку це потребує чимало зусиль. Але не здавайтеся. Завжди підтримуйте в собі, а також рідних та близьких, позитивний настрій і радість життя. З часом вам буде легше улагоджувати стосунки  один з одним і досягати взаєморозуміння.

Дуже важливо вміти спілкуватися завжди, за будь-яких обставин і ситуацій. Буває, що в сім’ях іноді розмовляють тільки за необхідності: «Дай ложку!», «Де чай?», «Хліба купи!», «Черевики прибери!» Не забувайте, що сім’я – місце спілкування. Щоб дійсно це було так, треба виділити час для розмови, хоча б просто тому, що ми любимо один одного. Заради цього ми готові жертвувати своїм часом: другу один одному, дітям, батькам, бабусі з дідусем. Усім членам сім’ї слід уміти розмовляти. Замислимося над тим, чи створюють атмосферу любові наші розмови. Що ми говоримо у сім’ї? Чи можна це назвати любов’ю?

Не менш важливо не тільки те, що ми говоримо, а як ми говоримо, тобто в якому тоні. Коли ми говоримо, чи відчувається в тоні голосу любов? Іноді людина так захищає себе: «Та я нічого такого не сказав! Та й взагалі це літературне слово». Але деякими літературними словами і тоном голосу можна не тільки дуже образити, але навіть убити людину. А можна сказати так, що співбесідник одразу зрозуміє: його люблять, тому так говорять. Якщо ми хочемо, щоб у нашій сім’ї була атмосфера любові, то не дозволяйте собі розмовляти в образливому тоні, а також кричати, бо крик – це прояв слабкості та неповаги.

Бувають великі та гамірні сім’ї. А бувають маленькі. Є сім’ї, які складаються з однієї людини – помер один із подружжя, а діти, немов пташенята, повилітали з рідного гніздечка. Є також і сім’ї, в яких живуть разом батьки, діти, дідусі та бабусі. І це не заважає їм гарно спілкуватися, а тому жити мирно і дружньо. В центрі уваги повинна бути любов.

Найвище щастя у сім’ї – це коли кожна дитина впевнена, що її люблять татусь і матуся, коли дідусь і бабуся впевнені, що їх люблять діти та онуки, коли чоловік впевнений у любові дружини, а дружина – в коханні чоловіка. Якщо ти хочеш відчути це щастя та бажаєш, щоб тебе любили, почни любити сам!

Станіслав Смірін