Чекаючи тата: Як пройти період розлуки з дітьми
Він скоро приїде… татові треба заробляти гроші… треба ще трохи почекати… Отак я відповідаю щоразу своєму дворічному синові, коли він запитує, де тато? А тато працює далекобійником, їздить Європою, ночує в машині і бачить своїх дітей лише на фото, які просить надсилати йому щодня. Сумує. Та що поробиш? Робота за кордоном, певно, єдине, що залишається багатьом українським сім’ям, які поставили собі за мету заробити на щось масштабне, наприклад, на квартиру, будинок чи хорошу машину. Але ціна за це висока – розлука з родиною, з дітьми.
Я намагаюся пояснити старшому синові, що тато нас любить, що він нас не покинув, він пам’ятає про нас і скоро приїде. Але дитина, яка дуже прив’язана до тата, як в нашому випадку, не розуміє цього і каже мені: «Я плакав-плакав, а тато не приїхав». Важко чути такі слова і розуміти, що нічого зробити не можеш, що потрібно тільки чекати.
Син спочатку говорив з татом по телефону, ми вмикали відео, він цілував його і з радістю біг, коли телефонував тато, а потім… образився. До телефона більше не біг, не цілував, продовжував гратись іграшками, коли я говорила з чоловіком. А коли лягав спати, то казав, що до нього не приїхав тато. Важко…
Меншому синові 8 місяців. Тата він бачив місяць, коли народився і ще місяць за все своє коротеньке життя, коли тато приїжджав з рейсу додому. Він не бачив, як Даня став тримати голівку, перевертатися на ліжку, як сів, поповз та й, думаю, що перші його кроки теж пропустить. Тато заробляє гроші.
Усім жінкам, які в схожій ситуації, хочу порадити – не жалійте себе, цей період просто треба перечекати. Сподіваюсь, що чоловік їздитиме за кордон не все життя, а буде з сім’єю після досягнення мети. Я присвячую всю себе своїм хлопцям, намагаюся не обділяти увагою жодного з них. Ми граємося «в дракона», «вовка», качаємося по ліжку, я підкидаю їх до стелі, як це робив чоловік, ми граємось у пісочку та багато гуляємо, читаємо книжки, робимо аплікації, разом готуємо пироги та бісквіти, ремонтуємо велосипед та іграшкові машини, хоча син щоразу каже: «Тато приїде - відремонтує». Знаю, що тата для хлопців я не заміню, бо татова любов – безцінна. Але заспокоюю себе тим, що, чим більше уваги я приділятиму дітям, тим менше вони згадуватимуть тата.
Терпіння нам. І нехай таких сімей, сімей «на відстані», буде менше.
Зіна ГОРДІЄНКО
