Друга вагітність — легше чи важче?

Друга вагітність

Діточки-квіточки. Які ж вони милі, невинні, беззахисні, потребують батьківської любові, уваги, тепла. В когось щастя стати батьками випадає кілька разів, а хтось дуже довго чекає, щоб почути омріяне «мамо» і «тату». 

Наш синочок народився через 4 роки після одруження. Як і в усіх щасливих батьків він — бажана, довгоочікувана дитина. А оскільки на його народження довелося чекати довго, то і період вагітності намагалися наповнити тільки світлими емоціями, радістю та позитивом. Хоча це не заважало мені працювати до 7-го місяця вагітності, адже праця, рух — набагато краще, ніж сидіння перед телевізором чи в телефоні. За час вагітності я займалась улюбленою справою — вишиванням, вишила бісером 3 картини і зв’язала малюку костюмчик та рукавички. Бо хоч в магазинах повно-повнісінько дитячих речей, та хіба ж вони такі, як зроблені мамою?

Перечитала безліч літератури про виховання та догляд за дітьми, відгуки в інтернеті про пологи і, позитивно налаштована, чекала нашого малюка. А ще ж курси батьківства! Так, вони дуже допомагають. Курси я відвідувала в Польщі, бо саме там з’явився на світ наш малюк, і дізналася там багато корисної інформації про догляд за дитиною. Тож якщо маєте можливість відвідувати такі курси — таким шансом варто скористатись. 

Максимчик з’явився на світ на три дні пізніше запланованого терміну і перевернув наш світ з ніг на голову. Адже до цього часу ми були лише вдвох з чоловіком, а тут — центром нашого всесвіту стало маленьке диво, яке щосекунди потребувало уваги. Синочок до 5 місяців удень спав, лише притулившись животом до мого живота, і не давав шансів покласти його в ліжечко. Пустушки ми не давали малюку від самого народження, і ніскілечки про це не шкодуємо, бо шкода від неї таки значна. 

Ми вчилися бути батьками. Вчилися довго, старались і ставали щораз терпимішими. Щотижня я обливала кип’ятком його іграшки, щодня мила підлогу та ще й до цього часу, а нам майже 
2 роки, прасувала йому речі.

Допомоги від бабусь чи дідусів не було, бо Максимчик ріс у Польщі, тому всі турботи лягли на наші з чоловіком плечі. Але… дні йшли за днями і все ставало на свої місця. Ось Максимко сів, ось поповз, ось перший зуб, а ось він уже бігає. І… я знову вагітна. Максимчику 1,1 року, я ще годую його груддю, і відмовлятись від неї син точно ще не збирається. Але з цим ми впорались, як саме я писала в статті «Завершення грудного вигодовування».

Ну, привіт, друга вагітність! Вона зовсім не схожа на першу. Нудить на початку? Нічого, почекай бігти до умивальника, бо старшенький хоче терміново проявити свою дорослість і витягти з холодильника каструлю з супом. Болить спина на останніх місяцях? Нічого, малюк же не може ще піднятись сам по сходах чи сісти у ванну під час купання. «Мамо, бери мене не ручки!». Набрякли ноги? Нічого, на майданчику стільки цікавостей: з’їхати з гірки, погойдатись на гойдалці, з’їхати з каруселі, догнати бездомного кота… мама мусить робити все те ж саме. Звісно, не спускатися з гірки, а весь час контролювати маленького непосиду, який уже встиг наїстись піску, доки ви вирішили присісти на хвилинку.

Звичайно, це все пишу з добрим гумором, не намагаючись когось налякати чи збентежити. В нас просто мала різниця у віці — 1,9 року, тому все так незвично і трохи складно. Але до всього звикаєш. І нічого не болить, особливо тоді, коли старший син тулиться вушком до животика і на запитання: «Де братик?», показує ручкою на мамин живіт.

Отож чекаємо на народження братика. Як воно буде далі — розкажу, як перевірю на власному досвіді! 

Category