Чи потрібен психолог Петрику П’яточкіну, або Для чого існує психологічна служба системи освіти

Чи потрібен психолог Петрику П’яточкіну, або Для чого існує психологічна служба системи освіти

 

Розуміння необхідності змін в напрямі гуманізації освіти та висока мотивація на досягнення успіху серед педагогів, учнів і батьків — це ті фактори, які не лише сприяють оптимізації навчання, а й слугують підґрунтям психологічної готовності до позитивного сприйняття освітніх реформ. Для розв’язання таких завдань необхідна продуктивна взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу. Працівник психологічної служби виконує об’єднувальну функцію, координуючи зусилля всіх суб’єктів навчально-виховної діяльності — учителів, учнів, шкільної адміністрації, батьків. Психологічна служба освіти передбачає два напрями діяльності — актуальний і перспективний.

Актуальний напрям орієнтовано на вирішення нагальних проблем, пов’язаних із труднощами у вихованні та навчанні дітей, відхиленнями в поведінці, спілкуванні, формуванні особистості. Тому конкретна допомога дітям, вихователям, учителям, батькам — повсякденне завдання служ­би. Перспективний напрям, орієнтований на розвиток індивідуальності кожної дитини, у чому реалізується теоретичне положення про таку можливість. Рівень розвитку здібностей дітей є різними, отже різними є і завдання, що їх вирішуватиме психолог разом з педагогами й батьками, враховуючи індивідуальні особливості кож­ної дитини. Головна мета психологічної служби освіти — психологічне здоров’я дітей — пов’язана, передусім, з перспективним напрямом діяль­ності, орієнтованим на своєчасний і повноцінний психічний, особистісний розвиток кожної дитини.

Ця мета може бути реалізованою за умови постійного психолого-педагогічного супроводу дитини на різних вікових етапах її розвитку.  Візьмемо, наприклад, героя з популярного мультфільму «Як Петрик П’яточкін слоників рахував». Герой мультику Петрик — веселий, кмітливий, жвавий, комунікабельний, улюбленець колективу — з точки зору пересічного глядача, чудова дитина. Дамо йому психологічну характеристику: хлопчик дошкільного віку, з добре розвиненою уявою, гіперактивний, зі слабкою регуляцією емоційно-вольової сфери (імпульсивний, необережний, необачливий); скоріше вже має проблеми розвитку, що зростатимуть з емоційно-психічним і фізич­ним навантаженням при переході до школи.

Чи потрібен Петрику психолог? Чим психолог міг би йому допомогти? Завданням практичного психолога, який займається у дитячому садочку з дітьми дошкільного віку, є створення психолого-педагогічних умов, найбільш сприятливих для переживання дітьми свого дошкільного дитинства. Перспективою їх розвитку є сформованість повноцінної психологічної готовності до навчання у школі. Практичний психолог ніби заглядає у майбутнє дитини та намагається визначити, наскільки комфортно перейде вона з одного вікового періоду — дошкільного, у другий — шкільний, і що потрібно зробити, аби рівень психічного та особистісного розвитку дитини відповідав тим новим вимогам, що постануть перед дитиною у школі. Питання, чи потрібен Петрику психолог, одразу стає риторичним.

Так, потрібен, аби визначити перспективи розвитку Петрика й окреслити програму подолання теперішніх і майбутніх проблем.  Шкільний же психолог, який бере участь у прийомі дитини до першого класу, визначає рівень психологічної зрілості, передбачає перспективу подальшого психічного розвитку, а також становлення її особистості. Те, що дошкільний психолог розглядає як перспективи розвитку дитини та є метою його професійної діяльності, для шкільного психолога — актуальний рівень розвитку дитини. Професійно грамотне вирішення завдань психологічної служби — дошкільного і шкільного психолога — в основному психопрофілактична робота. Якщо на одному із вікових періодів нормальні умови розвитку дитини порушуються, на наступному потрібно основну увагу зосереджувати на корекції та проводити спеціальну розвивальну роботу.

Тому взаємодія спеціалістів-психологів, які працюють з дітьми різного віку, складає основу перспективного напряму діяльності психологічної служби. Перспективний напрям по суті захищає право кожної дитини на повноцінний психічний і духовний розвиток. Як часто звертаються учні до психолога, щоб отримати консультацію? Якого віку? З якими питаннями? Що насправді їх хвилює? Дані досліджень НМЦ практичної психології і соціальної роботи НАПН України свідчать про наступне. Приходять на консультації учні, починаючи з третього і закінчуючи одинадцятим класом. Найчастіше звертаються за допомогою до психолога підлітки. Підлітковий вік — гострий і напружений період переходу від дитинства до дорослості. Його часто називають критичним, оскільки організм має підвищену чутливість до зовнішніх і внутрішніх впливів, що са­ме в цей час призводять до дуже важливих, часто безповоротних наслідків.

Основні групи проблем на особистісному рівні, з якими учні звертаються до психолога, такі: інтерес до психології як науки; бажання дізнатись більше про себе, краще себе зрозуміти; відсутність конкретних життєвих цілей; вибір майбутньої професії. На рівні мікрогрупи труднощі проявляються у трьох сферах: у сім’ї (нерозуміння з боку батьків; відсутність спільних інтересів, емоційного контакту), у стосунках з учителями (неприйняття позицій і вимог дорослих, відсутність поваги і визнання авторитетів, авторитарність учителя), у спілкуванні з ровесниками (з особами протилежної статі, вибудовування бажаних стосунків, прагнення до підвищення статусу і ролі у групі, невміння виявити власні почуття). Чи звертаються батьки до практичного психолога за допомогою? Так, звертаються.

Основні проблеми, з якими приходять до фахівців психологічної служби батьки, це підготовка дітей до школи, відсутність у них інтересу до навчання, погана пам’ять, неуважність, неорганізованість, несамостійність, лінощі, агресивність, підвищена збудливість, ставлення дитини до дорослих у сім’ї, до молодших (старших) сестер і братів, питання профорієнтації. Найчастіше батьки хочуть, аби практичний психолог чи соціальний педагог засипав їх порадами і, головне, підтвердив їх особисте сприймання ситуації. Проте психологічний зміст консультації полягає в тому, щоб допомогти людині самій вирішити проблему. Тільки таким чином вона зможе набути досвіду вирішення схожих проблем у майбутньому. Під час консультації психолог включає батьків у процес вирішення тієї чи іншої проблеми дитини.

Завдання працівника психологічної служби — підвести батьків до самостійного розуміння причин проблем, що виникли. Разом з тим сприймання психолога, як фахівця, який здатен самостійно вирішити проблеми сотень дітей і батьків, є утопічним. Потрібно розуміти, що тактика діяльності шкільного психолога полягає у цілеспрямованій взаємодії та співпраці з вихователем, батьками і самими дітьми. І в цій взаємодії ще надзвичайно важливим є розуміння дітей і дорослих, що психолог і соціальний працівник — це не лікарі, а дружньо налаштовані фахівці, співпраця з якими веде до успіху.

Надія Лунченко, науковий співробітник Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи НАПН України

Category