Захисникам України присвячується

Язі своїми сестрами жила в тісній «квартирі-коробочці», де всі все про всіх знають. Якщо не відчиняються двері нашої «квартири», ми спокійні та врівноважені, розмовляємо про погоду, про людські долі, про обов’язок перед совістю та людьми. Ми всі однакові зовні, проте не всі однакові за характером. 

Як тільки відчиняються двері, мої сестри спішать вийти звідти на волю, вірніше, їх якась неймовірна сила кличе за собою… Іноді вони сперечаються, хто піде першою: хто ближче до виходу, чи хто скотився вниз… Буває, чиясь нечиста душа брудною рукою, швидко відчинивши двері, навпомацки бере двома пальцями когось із нас і виводить із тісного помешкання. Всі, хто покинув нас, більше не повертаються й не кажуть, де вони, що роблять, як живуть і чи живі ще… Ми тільки чуємо глухий стук і свист…

Сьогодні у нашій оселі просторо, нас залишилось всього три. Мої сестри сперечаються, хто піде першою, а я чомусь зіщулилась у куточку і зовсім не хочу виходити. Відчинилися двері й покликали одразу двох, я залишилась у своїх роздумах сама. Пройшло чимало часу, за мною ніхто не приходив. Мабуть, забули, — радо усміхнулась сама собі, — от і добре, буду жити і радіти, що живу.

…Червень радує нас своїм розмаїттям зелені й квітів. Уже цвітуть півники і півонії, акація та калина, наповнюючи солодким ароматом повітря. Одинадцятикласники готуються до свята — у них незабаром випускний бал. Як приємно й радісно дітям, коли при врученні атестатів світяться щастям їхні батьки, які прийшли привітати своїх дорослих «пташенят».

…Клац, — відчинилися двері… За мною йдуть, мене не забули, але я вже не хочу нікуди йти… Я пручаюся, вислизаю з руки, мене хтось хапає, міцно стискає двома пальцями, ніби душать за горло, і направляє у вузький і темний тунель. Ні, — кричу, — не хочу! Не можу! Зачекайте!...

Чекають…

Я прислухаюсь до чиєїсь розмови, чую приємний голос і крізь невеличку щілину бачу щасливе обличчя втомленого боями Солдата, який сидить під кучерявою акацією й читає листа від доньки-випускниці: «Доброго і щасливого дня Тобі, дорогий мій татусю! Дякую Тобі за те, що захищаєш нашу неньку Україну. Низький уклін Тобі і гарячий привіт від моїх однокласників та вчителів. У нас з мамою все гаразд, я добре складаю ЗНО, готуємося до випускного і з нетерпінням чекаємо Тебе. Я люблю Тебе, рідний! Бережи себе і нашу державу! Ти у мене Герой! Цілую. Твоя Квіточка».

Щасливий Солдат щиро усміхнувся, закинувши голову в небо, він хотів щось сказати, але в цей момент мене силою виштовхнули з тісного тунелю і я впала йому прямо в скроню… Він так і сидів із усмішкою на устах і щасливим поглядом у небо…

…Тепер я знаю, яка доля моїх сестер, ми всі однакові, нас усіх називали Кулями…

Ольга Ходацька




Читайте також: 

Додати новий коментар