Мамина хустка

Мама… Яке солодке слово для кожного із нас. Від нього віє якимось таємничим спокоєм і такою безмежною любов’ю, якої, здається, вистачить на цілий світ, бо вона — свята й безкорисна, вірна й всепрощаюча — мамина любов.

Друзі, не чекайте відпусток і святкових днів, щоб провідати матусю, їдьте сьогодні, телефонуйте щодня, не відкладайте на потім найзаповітніші слова любові, які, можливо, не встигли сказати чи посоромились, на крилах летіть до неї, бо вона теж чекає на вашу увагу і любов.

Сьогодні, коли мама  відійшла у вічність, я перебираю в пам’яті кольорові епізоди з її життя і тримаю в душі, як щось надзвичайно цінне, а, може, й безцінне, бо ще ніхто не придумав йому вартості: у кожного вона своя, і тільки серце може підказати, якою вона є насправді.

Згадую щасливе дитинство і чорно-біле фото, на якому усміхнена матуся тримає на одній руці мого братика, а другою обіймає мене. Була весна, цвіли якраз вишні, ми стояли на стежці під садком, мені тоді було шість років, мама подарувала мені братика і дозволила дати йому ім’я. Я нарекла його Богданом, ми були дружні завжди, такими залишились і до сьогодні.

Красиве надвечір’я лягає на село: тихенько збирається на відпочинок сонечко, що, здавалось, стомилось за  день  і  купається  у ставочку, яким пливуть до берега гуси, щоб додому іти, змійкою звивається дорога в поле… Якби був у мене тоді фотоапарат, красива вийшла би світлина: машина везе людей з колгоспного поля додому, де вони цілий день сапали буряки. Потомлені їдуть, але звучить лагідна українська пісня, що чути здаля; жінки такі красиві, радісні, засмаглі під невблаганним сонечком, скупані лагідними хвильками вітровію… Зупинилась машина, а ми, діти, наввипередки біжимо зустрічати своїх мам.

Моя мама, як і всі жінки, любила подарунки, але моєму, купленому за першу зарплату, вона була по-особливому рада. Я подарувала матусі відріз на плаття, вона була кравчинею і зшила собі красиву сукню, яку любила вдягати на свята і пишатися перед сусідками моїм подарунком.

Хустки в житті моєї неньки були на особливому місці. Їх  у неї було дуже багато: малі й великі, з квітами та орнаментами, різнокольорові й однотонні, тонкі й пухові, призначені для свята й будніх днів. Йдучи до церкви кожної неділі, мама витягала з шафи хустки, і, мабуть, по-своєму настрою підбирала собі ту, яка, як ми жартували, усміхалась до неї. У шафі вони мали окрему поличку, були акуратно складені вчетверо. Мама любила їх не тільки вив’язувати на голові, а й просто розглядати, здається, вона раділа від того, що має їх так багато…

Це зараз, перебираючи в пам’яті ті моменти з життя моєї матусі, я розумію, що, любуючись хустками, вона, мабуть, згадувала, як ця хустка прийшла до неї, яка її історія, хто її подарував чи купив, як вона скрасила їй настрій, бо всі вони були її оберегами, тому в мами було таке шанобливе ставлення до них.

На пам’ять про маму я вибрала собі одну хустку — красиву, велику, зелену з рожевими квітами… Братова дружина Ольга сказала: «Це була мамина улюблена, правда, гарна».

Мабуть, я й сама інтуїтивно відчула це, бо взяла саме цю хустку… А може, отой духовний зв’язок між мамою і дитиною такий міцний, що й смаки, й думки в нас однакові.

Мамина хустка — тепер мій оберіг. Вона не тільки пасує мені, вона передає якесь невичерпне тепло, додає позитивної енергії та впевненості, захищає мене, вона пахне мамою…

 




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар