Найкращий подарунок на весілля

Якщо подарунок сподобався, це означає, що ти віддав частину своєї душі (японська мудрість).

Весілля є  однією із найважливіших подій в житті кожної людини. Вона зазвичай супроводжується бурхливими емоціями, переживаннями, увагою близьких людей і, звичайно, незабутніми подарунками. Але серед усіх можливих подарунків, який з них може бути самим найкращім для подружжя та навіть вплинути на їх подальше сімейне життя?

Коли чуєш запитання: «Що більш за все я хотів би отримати в подарунок на день свого весілля?», — в уяві пролітають самі різні яскраві картинки: гроші, подорож в казкову країну, мультиварка, шафа і т. д. Дійсно, соціальні опитування людей з цього приводу показують схожу картину: основна маса наречених чекає на день свого весілля якісь матеріальні подарунки, особливо гроші. Затишна квартира з усією необхідною сучасною начинкою для комфортного і зручного життя добре доповнює любов, яка переповнює серця новоспеченої пари.

Дійсно, вириваючи з потоку людину та питаючи її про любов чи сім’ю, у відповідь лунає закономірне питання: «Яка там любов? Хіба любов’ю сім’ю нагодуєш?» Багатьох зараз все більше турбують практичні питання: де жити, вчитися або працювати? Але виходить дивна річ: навіть якщо у людини і достатньо грошей, любов згодом все одно кудись зникає. А може так виходить через те, що справжні стосунки та почуття не продаються?

Питання типу «З ким я дійсно хотів би жити?» чи більш цікаве питання «А зі мною правда хтось захоче жити, як говорять, довго і щасливо»? Теж іноді залітають в голову, але дуже глибоко ми про такі речі, як правило, не замислюємося. Бо головне те, що у нас  є справжні и перевірені почуття один до одного і ми впевнені один в одному. І ми, окрилені почуттями любові, летимо спершу на численні побачення, а потім вже і в РАЦС, звідки все продовжує йти за нашим планом: закріплюючий шлюб поцілунок, переповнююче почуття радості від народження нової сім'ї, поздоровлення рідних і близьких друзів, побажання довгого і щасливого сімейного життя. Ми впевнені, що життєва рутина не зможе зруйнувати нашу сімейну ідилію, не буде виникати ніяких думок про розлучення, тому що ми інші, не такі як деякі нещасливі сім'ї, і ми знаємо, як треба жити.  А якщо не знаємо щось — навчимося, якщо труднощі будуть — подолаємо. Нам, як мовиться, «будь-яке море по коліно і будь-які гори по плечу».

Створення сім'ї — це якраз гарна можливість перевірити, хто ти є насправді.

Цікаво дізнатися, люди, які створюють сім'ю, вони дійсно розуміють, що їх чекає далі, чи вони просто стрімголов мчать взяти участь в якомусь модному в наш час любовному експерименті або зіграти в гру під назвою «сім'я»? Час покаже. Коли настають важкі часи в сім'ї, так хочеться бачити поруч опору, а не тягар. Коли щось починає йти не за планом, звідкілясь лізуть в голову дивні питання: «Це я з цією людиною житиму довго і щасливо, поки смерть не розлучить нас? Куди мої очі дивилися?»

Добре, якщо в складні моменти життя знаходяться сили не заливати своє горе чарочкою-другою або піти до тієї, або до того, хто мене дійсно розуміє, цінує та любить. Але все ж таки, чому раптом стає так складно не дратуватися як маленька дитина через якісь дрібниці, не доводити тільки своє, промовити просте «пробач  мені,  я був неправий», відволіктися від гаджета з улюбленою іграшкою? Куди раптом дівається та упевнена, сильна і відповідальна людина, яка била себе кулаком в груди і знала, що вона робить? Та чи були ми такими насправді? Чи може ми просто носили маску, обманювали себе та інших?

Мабуть, раніше до нас крадькома приходило почуття, що щось з нами ще не так, що ми ще не готові. Але ж нас завжди вчили, що від життя можна отримати все, що захочеш, головне, сильно захотіти чогось і докласти зусилля. Так, ми захотіли і отримали, але тепер не знаємо, що робити з усім цим — залишити чи викинути на смітник? Коли починає руйнуватися наш ілюзорний світ, псуються стосунки з близькими людьми і грунт йде з-під ніг, тобто відбувається все те, що ніяк не входило в наші плани, починаєш замислюватися і шукати причини. Як до такого дійшло? Хто винний?

Чомусь спершу приходить «світла» ідея, що хтось обов'язково має бути крайнім в моїх нещастях. Адже я зазвичай все роблю правильно або принаймні стараюся щосили. Так, я теж помиляюся, але не настільки ж, як деякі... Напевно, я просто зустріла не ту людину, непідходящу, бо він ніяк не хотів докладати зусиль, щоб робити мене щасливою. А можливо, уся справа була в іншому?

Якщо хочеться знайти крайнього, то досить уважніше придивитися у власне відображення в дзеркалі і замислитися. А може, насправді це я був тією непідходящою, ледачою, егоїстичною, безвідповідальною і так далі людиною, якою  мені  здавався  той, з ким я живу пліч-о-пліч? Мене правда турбувало щастя інших або я просто вів себе, як той крадій, бажаючи всього лише для себе?

З часом починаєш тверезіти від почуття першого кохання, що п'янить, і розуміти, наскільки все-таки мало я готувався до того, щоб бути здатним побудувати все те, про що мріяв з дитинства, і захистити те, що я насправді цінував.

Ми чекаємо отримати гарний подарунок в день свого весілля. Подарунок зовні привабливий, яскравий і красивий, а всередині— люблячий, жертовний, добрий, вірний та ніжний. Ми простягаємо нашу руку, щоб отримати наш головний в житті суперприз, але бачимо з іншого боку таку ж простягнуту порожню і безсоромну руку. Ми стоїмо як жебраки, жадібно ковтаючи повітря від передчуття щось отримати для себе. І ми ніколи так нічого і не отримаємо. Ми будемо засмучуватися, вимагати, чекати. Але все одно відповіді не буде. Спробуємо знайти когось краще, але дива все одно не станеться.

Перш ніж бажати чогось, спочатку треба самому цим стати. Щоб отримати щось, треба спершу віддати. Відповідально готуючи себе до майбутнього, загартовуючи свій характер, звички, почуття відповідальності, виховуючи свою здатність любити, тобто віддавати и не чекати щось натомість, ми самі перетворимося на  найкращий  подарунок  і лише тоді зможемо отримати подарунок такої ж якості у відповідь.




Додати новий коментар