Що таке інтерес і як його виховати

Зазвичай це поняття асоціюють з пізнавальним інтересом дитини до пізнання нею найближчого довкілля. Основою такого підходу є розуміння, що ставлення дитини до довкілля базується на дослідницькому рефлексі й одночасно, на основі вибірково-емоційного ставлення до об’єктів, які мають для неї особистісний сенс. Це дає змогу схематично розкрити розвиток інтересу: пізнавальний інтерес сприяє появі пізнавальної потреби, пізнавальна потреба формує мотив діяльності.

Дорослі мають розуміти: якщо дитина здорова й у неї задоволені базові потреби у їжі, теплі, захисті, любові з боку найближчих дорослих, то навколишній світ для неї складає найцікавішу пригоду, є захопливим у всіх його проявах, а отже складає повсякчасний інтерес. Своєчасне й уміле підтримання цього стану є запорукою виникнення наступних стадій розвитку цікавості, її поглиблення й трансформації в діяльність. Тому потрібно знати наступне.

Інтерес треба розглядати як позитивний і домінувальний чинник, що визначає сутність, спрямованість, інтенсивність і соціальну значущість вчинків, поведінки і діяльності дитини.

За стійкістю пізнавального інтересу розрізняють:

• ситуативний інтерес — зумовлене новизною, виглядом, звуком, запахом, тактильними відчуттями епізодичне переживання, що може стати початком інтересу до предмета; він виникає як реакція на щось нове, емоційно привабливе; його прояви мають тимчасовий характер;

• стійкий інтерес — перетворення епізодичного переживання у емоційно-пізнавальне ставлення до предмета, що спонукає дитину прагнути до пізнання нового, роз­в’язувати пізнавальні завдання за власним бажанням, що несе задоволення; спрацьовує схема «навчання — акт відкриття» чи «результат діяльності — емоційний позитивний сплеск»;

• інтерес-ставлення — емоційно-пізнавальна спрямованість особистості, що поступово змінює сенс життя дитини; закріплюється не тільки відповідною навчальною діяльністю, але стає центральним складником усієї навчально-пізнавальної діяльності, підпорядковуючи інші складники як другорядні.
За спрямованістю інтерес може бути:

• безпосередній — до самого процесу діяльності — процесу пізнання або змісту навчального матеріалу;

• опосередкований — що забезпечує досягнення результату діяльності (наприклад, оцінка, перемога, диплом, а не сума знань і вмінь, що забезпечила їх отримання).

За рівнем дієвості інтересів:

• пасивний — споглядальний, коли дитина лише споглядає, а отже, частково сприймає цікавий для неї об’єкт, явище чи подію;

• активний — що спонукає дитину оволодіти необхідними знаннями, уміннями і навичками для розуміння невідомого про об’єкт інтересу; саме активний інтерес є домінувальним чинником у формуванні й розвитку творчої та соціально активної особистості.

Звичайно, дитина не усвідомлює й у більшості випадків не може керувати розвиненням своїх інтересів, оскільки орієнтована на дорослого, від якого залежить. Тому батьки, вихователі, тренери, учителі мають бути уважними до дитини, спостерігати за її бажаннями, зосередженістю на будь-чому, діями, спрямованими на задоволення цікавості, аби компетентно керувати розвитком її інтересу.

Першим етапом розвитку пізнавального інтересу є зацікавленість, ситуативний інтерес. Його основними ознаками є нестійкість, довільний характер, вибіркова пізнавальна активність дитини, що виникає на його основі і швидко зникає.

Важливо, аби у будь-якій сфері діяльності дитини перший етап змінився допитливістю — роз­вит­ком пізнавального інтересу. Тут виникає прагнення до розширення знань з окремої теми, намагання самостійного розв’язування пізнавальної проблеми. Провідними психологічними рисами стають емоції здивування, почуття радості відкриття та задоволення від здобутих результатів. Батьки і педагоги на цьому етапі мають враховувати той факт, що інтерес дитини спрямовує її на вивчення лише окремих питань змісту чи окремих об’єктів, що цікавлять її саме в цей час і на основі окремих вироблених і засвоєних способів пізнавальної діяльності. У той же час значна кількість дітей уже здатна до тривалої пізнавальної активності, тому важливо своєчасно перейти до наступного етапу.

Заглибленість — третій етап розвитку пізнавального інтересу, коли він стає глибоким, стійким та індивідуально значущим. Як правило, інтерес на цьому етапі стосується певної галузі наукових знань, навіть у багатьох випадках виходить за межі навчального предмета. На цьому етапі дитина вже досить чітко усвідомлює наявність у себе такого інтересу і виявляє відповідну пізнавальну активність. Під впливом пізнавального інтересу дитина прагне переважно самостійно дізнаватися щось нове, опановувати теоретичні аспекти змісту, самостійно знаходити (відкривати для себе) причину події, розкрити причинно-наслідкові зв’язки, встановити певні закономірності.

Як підтвердили результати здій­снених досліджень, стабільність і розвиненість інтересу характерна саме для тих дітей, у яких:

• домінуючим є високий позитивний настрій;

• наявне уміння знаходити приємне, красиве й неповторне у складному чи не зовсім цікавому;

• добре фізичне самопочуття, сформованість навичок і бажань жити у високому темпі;

• є усвідомлення перспективи від здійснюваної роботи і бажання досягти успіху.

Саме в напрямах формування й підтримання зазначених якостей і станів особистості дитини й полягають завдання дорослих, що опікуються дитиною.

Стійкий інтерес обов’язково сполучений із особистісними якостями дитини. В устремлінні до самостійного пошуку в пізнанні невідомого, у зосередженні уваги на цій сфері діяльності обов’язково присутній вольовий компонент.

Важливою складовою інтересу також є розумова діяльність індивіда, завдяки якій інтерес стає єдністю емоційних, вольових, інтелектуальних проявів особистості, однак саме розумові процеси складають його ядро. 
Дитина має відчувати, що дорослий, на якого вона орієнтована, поділяє її інтереси, схвально до цього ставиться. Має знати, що дорослий завжди готовий їй допомогти, але найбільше цінує її самостійні рішення й дії. Має отримувати схвальні відгуки й похвали дорослого, отримувати його поради щодо того, як і куди краще спрямувати свої зусилля й чому саме.

Таким чином, вирішення про­блеми формування інтересів дитини знаходиться саме у полі його персональної взаємодії зі світом і водночас у полі взаємодії з іншими учасниками цього процесу.

 

Григорій Пустовіт

учений секретар Відділення загальної педагогіки та філософії освіти НАПН України,
доктор педагогічних наук, професор




Додати новий коментар