Мелодія життя

Колись до одного мудреця прийшла втомлена життєвими негараздами дівчина  і, не відриваючи погляду від землі, неголосно спитала:

-  Чи правда, що кожна людина – це певна мелодія?

-  Так, - трохи подумавши,  поважно відповів чоловік. – Душа кожного із нас – це невидимі струни… Коли до них торкаються певні обставини життя, вони сміються чи плачуть, як піаніно чи скрипка в руках умілого маестро…

-  Я колись бачила, як обірвалася  струна…  Скрипаль  продовжував грати, а вона повисла в повітрі, як сирота – одинока, безпорадна, безголоса… Мене тоді, як і скрипку, накрив своїм холодом жаль… Здається, справжня мелодія   не вийшла…

-  Ти дуже спостережлива, дівчино! Ти не просто  вмієш слухати, а й тонко відчуваєш мелодику життя, -  дивлячись їй пильно у вічі, тихо промовив мудрець.                          

Відчувши теплий погляд сивочолого на собі, дівчина краєчками губ ледь-ледь усміхнулася і, звично кинувши погляд донизу, ніяково сказала:

Мелодія, яка народжується в моїй душі, чомусь весь час сумна… Мабуть,  Маестро-Життя грає тільки на чорних клавішах… От   хоч би раз зіграв тільки на білих, щоб весело, красиво, ніжно…

Мудрець помітив, як засіяли в цю мить її красиві голубі очі і погляд зачаровано полинув увись, мов сонячний промінчик зачепився за хмарку і легенько гойдається на ній, повільно виливаючи з відерця на землю своє ніжне тепло.

Знаєш, дівчино, красива мелодія  звучить тільки тоді, коли у гру почергово вступають і білі, і чорні клавіші… Це як у житті: буде добре, як мине зле…

…З тих пір дівчина чує красиву мелодію свого життя, яка наповнює її душу Добром, Красою, Вірою, Надією і Любов’ю.




Додати новий коментар