Криза першого року життя: відкриття світу і себе

Минув майже рік відколи маля криком сповістило світ про своє народження. Ще два-три тижні, і воно переступить важливу ме­жу свого життя. Не перерахувати всього, що його цікавить і що він уже може! Але у радісну картину дитячих успіхів і досягнень, що так тішить батьків, раптово додаються фарби дитячого протесту (неслухняність, вередування та ін.). Багато хто з батьків міг би оповісти щось подібне:

«Сашуню просто не впізнати, як підмінили дитину. Раніше посадиш його у манеж, покладеш іграшки, і він тихенько сидить, перебирає їх, роздивляється. А тепер — на хвилинку залишити неможливо: з манежу вилазить і швиденько уповзає до ящиків, з яких вивертає все підряд…»
«Почали Аллочку годувати з ложки. Спочатку все було гаразд, а тепер вона кожну ложку з їжею обдивляється, торкається пальчиками, перевертає. Звісно, вся їжа розлітається у різні боки. Починаєш забороняти — Аллочка заходиться у плачу і не заспокоїться доти, доки знову не починає свої «обстеження». Не знаю, що й робити…»

Ці та інші зміни у поведінці річного малюка не дивина. У такий спосіб знаходить свій прояв вікова криза, що виникає наприкінці першого року життя і знаменує собою етап дорослішання. Її сутність виражається у прагненні дитини до першої самостійності, яка становить зміст кризи першого року життя й обумовлена трьома основними моментами:

— опанування ходьбою, що ще більше (порівняно із сидінням чи повзанням) звільняє малюка від сторонньої допомоги, а також у його уявленні робить рівноправним із дорослим;
— автономна мова, що дозволяє дитині неусвідомлювано відчувати свою суб’єктність (здатність не лише сприймати зовнішній світ, а й впливати на нього практичною діяльністю);
— перші спроби утвердження власного «Я» у цій діяльності.

1. Опанування ходьбою стає основною формою пересування дитини у просторі і способом наближення її до привабливих предметів. Цим самим малюк отримує можливість невимірно розширювати коло пізнання — безліч речей, які тепер стають об’єктами його розвідок. Він обмацує, обсмоктує, стукає, возить їх (маніпулює), адже раніше вони лише вабили, та не потрапляли до його рук. Бабусині окуляри і віник, татів годинник і мамина косметичка, ножиці, взуття та ін. малюк досліджує з однаковою цікавістю.

Крім того, вільне пересування дає змогу пізнавати предмети з тих боків, які раніше були для нього недосяжними. Так, сидячи на руках дорослих, малюк бачив стіл або збоку, або зверху. Тепер же він може його обійти навколо, підлізти під нього, навіть пройти під ним тощо. Він дізнається, що стілець возити по підлозі йому вже під силу, а ось крісло — ні, не зрушиш з місця; м’ячик можна котити, кидати, а ось сісти на нього вдається не завжди — іноді боляче падаєш.
У своїх мандрівках по кімнатах дитина майже захлинається від вражень внаслідок можливості здій­снення різноманітних, нових предметних дій і дотикових вражень, завдяки чому світ поступово все ширше і ширше розкривається перед нею. Малятко набуває досвіду практичних і рухових дій, накопичує знання і виробляє необхідні навички. Так розвивається точність сприймання, швидкість орієнтування, формуються перші мисленнєві операції: дійовий аналіз і синтез. Дитина розкриває перші зв’язки, які існують між предметами такого незнайомого і такого цікавого світу.

Пізнавати властивості й призначення різних предметів — ось основне завдання цього віку. І вчорашнє ставлення дорослого до дитини без врахування її нових потреб і можливостей стоїть на заваді природного розвитку дитини. Втручання дорослих, допомога й посередництво, що були такими необхідними йому в перші місяці взаємодії з навколишнім світом, тепер стають нав’язливими, починають заважати дитині реалізовувати свої потреби. Дорослі перестали бути щохвилинно потрібними дитині, оскільки вона навчилася багато що виконувати самостійно.

2. З’являється автономна (лепетна) мова. Вона виникає за умов організації активного, емоційного спілкування дитини з дорослим і виступає перехідним містком між пасивною й активною мовами. За формою вона є спілкуванням, за змістом — емоційно-безпосереднім зв’язком із дорослим та ситуацією. Оскільки автономна мова побудована за власними дитячими законами, то їй притаманна аграматичність, що надає статусу своєрідного мовного «шифру», що зрозумілий лише деяким посвяченим близьким дорослим (мати, батько, бабуся).

Власне нерозуміння цієї особливої мови чи ситуації, коли дитина одержала відмову на своє прохання-звернення, нерідко спричиняють появу яскравих емоційних вибухів. Тоді малюк починає голосно кричати, тупотіти ніжками, вигинатися дугою до червоноти, кататися по підлозі тощо — гіпобулічні поведінкові реакції дитини. Малюк раптово починає виявляти неслухняність, яка здається навмисною.

3. У 10—12 місяців маля лише починає усвідомлювати свою окремість, віддільність від інших. Його приваблює усе, що пов’язано з його «Я»: з цікавістю торкається ручками різних частин свого тіла; уважно роздивляється себе в дзеркалі, торкається з видимим задоволенням у ньому свого відображення, повторюючи це знов і знов; із задоволенням відгукується на власне ім’я. З точки зору психології ім’я для дитини — це вона сама, поза ним вона себе не уявляє. Воно є найпершою цеглинкою, яка закладає фундамент людського «Я» (стійкої системи уявлень і певного ставлення до самого себе).

Його протиставлення себе дорослому інколи відбувається дуже яскраво, інтенсивно. Обов’язково виникають елементи регресії, тобто тимчасового повернення до минулих етапів розвитку. Наприклад, дитина може відмовитися ходити, якщо вже ходила, чи перестати вимовляти ті окремі слова, які вже вживала.
Саме так кожен з нас починав колись робити свої перші кроки до самостійності, так ми демонстрували світу себе, свої бажання і можливості. Малюк, якого штовхає власна самостійність, нерідко настирливо її досягає всупереч забороні дорослого. Дорослий говорить: «Не чіпай телефон», — а пухкенький карапузик й вухом не веде, і далі завзято його торкається, або навіть активніше порається, допитливо дивлячись на дорослого — чи знову буде заборона.

Батько перекладає телефон на інше місце, а малюк продовжує тягнутись до телефона. Цим самим дитина ніби перевіряє себе й утверджує свої можливості наполягти на своєму, реалізувати власне бажання. Звідси і беруть початок протестні форми поведінки, що в узагальненому вигляді складають картину вікової кризи першого року життя.

У цій початковій формі самостійної діяльності закладається коріння самосвідомості. Саме від народження до трьох років дитина відкриває для себе власне «Я», тобто ту площину її життя, яка охоплює все те, що вона позначить словами «Я», «моє», «своє».
Тому, отримуючи ласку, чуйну турботу, вчасну і доцільну допомогу, що ґрунтуються на розумінні батьками базових потреб, інтересів, зокрема і вікових, маля зростатиме щасливим і відкриватиме світ та себе у ньому без страху і тривоги, а головне — з довірою до всіх і, насамперед, до себе. Адже довіра є джерелом позитивного самовідчуття, самосприймання й самотворення.

Специфіка і характер становлення останніх накладає відбиток на все подальше життя малюка. І чи зростатиме він із довірливою усмішкою на обличчі, чи стануть його надбання твердим підґрунтям для подальшого розвитку, залежить від дорослих (батьків), які, виховуючи, повинні створити комфортні умови для життєзабезпечення малюка. У такому разі криза першого року життя, як і будь-яка вікова криза з наступних (що є неминучим і свідчить про природний закономірний розвиток), матиме швидкоплинний і м’який характер протікання. А батьки отримають можливість перепочити і підготуватися до наступної кризи — кризи трьох років життя.

Галина Гуменюк,
старший науковий співробітник
Інституту психології імені Г. С. Костюка
НАПН України, кандидат психологічних наук, доцент




Додати новий коментар