Щаслива родина — міцна Україна

МЕТА:
закцентувати увагу учнів, вчителів та батьків на проблемі сімейного виховання, працювати над удосконаленням форм арт-технологій у навчально-виховному процесі; розвивати естетику емоційних почуттів учнів, сприяти колективній творчій діяльності: вчителі — учні — батьки; виховувати любов і повагу до батьків, сім’ї, родини, України.

ХІД ЗАНЯТТЯ:
Ведучий:
Сім’я, родина, рід —
Які слова святі.
Вони потрібні кожному в житті.
Ведуча:
Якщо зміцніє хоч одна родина —
Міцніша стане наша Україна.
Ведучий:
Ми вас вітаємо! Доброї днини!
Ми вас чекали на наші гостини.
Ведуча:
Щоб вшанувати тат і матусь,
Сестричок, братів, дідусів і бабусь.

Ведучий. Слово надається заступнику директора школи з науково-методичної роботи, керівнику літературної студії імені Тараса Григоровича Шевченка «Джерела пружно б’ють», відміннику освіти України — Ходацькій Ользі Миколаївні:

Шановні гості! Дорогі діти, наші рідні батьки, вітаю вас на родинному святі! Сьогодні ми зібралися у колі нашої дружньої родини, адже школа — учні — вчителі — батьки — дружня, велика сім’я.

Представлення гостей:
— Лесів Андрій Ярославович — головний редактор газети «Справи сімейні».
— Грабовенко Людмила Іванівна — заступник головного редактора газети «Справи сімейні».
— Коцеба Тетяна Юріївна — голова правління Міжнародної громадської організації «Федерація жінок за мир у всьому світі».
— Ільїн Михайло Вікторович — голова правління Міжнародної громадської організації «Федерація всесвітнього миру».
— Тарасова Тетяна Вікторівна — кандидат педагогічних наук Інституту проблем виховання НАПН України, експерт Національної Ради жінок України.
— Кочкін Сергій Михайлович — перший заступник голови Всеукраїнського Союзу громадських об’єднань учасників бойових дій, ветеранів військової служби та правоохоронних органів.

— Наумова Наталія Костянтинівна — методист відділу неформальної та інформальної освіти дітей державної наукової установи Інституту модернізації змісту освіти.
— Колос Лариса Євгенівна — голова правління Міжнародної громадської організації «Школа рівних можливостей», Конченкова Ірина Євгенівна — виконавчий директор, Воротнікова Ірина Миколаївна — координаторка соціальних проектів.
— Яблонська Галина Гілярівна — народна артистка України.
— Стеценко Кирило Вадимович — заслужений артист України, голова Київського відділення Всеукраїнського товариства «Просвіта».
— Жук Лариса Вікторівна — директор спеціалізованої школи №96 м. Києва.
— Левченко Юрій Олександрович — член батьківського комітету школи.
— Базиль Людмила Олександрівна — доцент НПУ імені М. Драгоманова, викладач Інституту післядипломної педагогічної освіти КУ імені Бориса Грінченка.

Вірш
Моя сім’я і дорога родина —
Це тато, мама, бабця і дідусь,
Сестричка, братик і любов єдина,
І я у них також любити вчусь.
Мені тут тепло, затишно і тихо,
Надійно, світло, радісно завжди.
Мене в родині оминає лихо,
З усім на світі я біжу сюди.
Чи радість світла в серденьку буяє,
Чи сльози гіркі ллються із очей.
Я йду в родину, я ж бо добре знаю,
Як люблять у моїй сім’ї дітей.
Пригорне ніжно матінка дитину,
Положить тато руку на плече.
Я завжди можу спертись на родину,
Тут серце біль тяжкий не обпече.
Бо є любов, підтримка і увага,
Є тепле слово — щастя джерело.
Панує у родині в нас повага,
Любов прадавня, ласка і тепло.
Пісня «Квітка — душа».
Ведучий:
Любов, мов сонце, душу зігріває.
Без неї дітям в світі не зрости.
Вона усім в житті допомагає,
І здатна у пітьмі людей вести.
Ведуча:
З чим мамину любов нам порівняти?
Із сонечком, що світло шле й тепло...
Готова мама все для нас віддати,
Щоб дітям добре й сонячно було.
Ведучий:
Чи з зорями її нам порівняти,
Що наче мрії, в небі миготять?
Матуся й зірку нам готова зняти,
Її на щастя дітям дарувать.
Ведуча:
Любов її не має меж — безкрая
І безкорисна, світла й чарівна.
Любові більшої у світі не буває,
Любити може так лише вона.
Ведучий.
До слова запрошуються головний редактор Всеукраїнської газети «Справи сімейні» Андрій Ярославович Лесів та заступник редактора Людмила Іванівна Грабовенко.
Вірш «Слово про тата»:
Словечко хочу мовити за тата,
Бо він мені порадник, захисник.
Він так мені розказує багато,
І я до бесід щирих дуже звик.
Він вчить мене у цьому світі жити,
До праці залучає кожен раз.
Вчить бути вірним,
відданим, дружити
І не підводити ніколи друзів, клас.
Бо щира дружба всіх людей єднає
І робить добрими
та чесними людьми.
Життя хорошого без дружби не буває,
А в дружбі всі зростемо мудрі ми.
Ведуча. Інсценізація «Батьки-чомучки» (за віршем Анатолія Костецького).
Дитина:
Ну і мама! Ну і тато!
Наче справжні дошкільнята!
Нічогісінько не знають,—
Смішно і сказать комусь! —
Бо щодня у нас питають
Лиш одне: «чому?» й «чому?»
Батьки:
• Ти чому образив Віку?
• А чому отримав двійку?
• А чому прийшов так пізно?
• А чому в шкарпетках різних?
• Ти чому такий непослух?
• А чому не стелиш постіль?
• Ти чому це вірш не учиш?
• А чому портфель без ручки?
• І чому такий синець?
Дитина:
Ох, настане мій кінець!
Не поясниш їм ніколи,
Хоч би й дуже захотів…
Треба їх віддать до школи…
Хай питають вчителів!..

(На фоні фрагменту фільму про війну на Сході України звучить вірш «Батькові, який покинув мене, бо захищає Україну в АТО»).

Послухай, тату, тебе я хочу спитати,
Як тобі, важко без мене в АТО чи ні?
А знаєш, тату, я все лишаю, йду спати,
Так сильно хочу, щоб ти приснився мені!

А мама каже, що в мене татові очі,
Що твої руки, і я сміюся, як ти!
Ти знаєш, тату, я так втомився чекати,
І в сні кричати: «Будь ласка, швидше прийди!»

А знаєш, тату, у мене ровер зламався,
Бо я на ньому літаю, як вертоліт.
Та завтра, тату, я піду знову кататись,
Мій ровер їде — його вже справив сусід.

А знаєш тату, приніс я «12» зі школи,
Тобі перемоги бажає увесь мій клас!
Я так ще, тату, в житті не ждав ніколи,
Якби ти завтра прийшов, от був би «клас!»

Так знай же, тату, тебе я буду чекати,
В мене твоє терпіння, бо твій же я син!
Так хочу, тату, щоб мир був завтра,
Щоб моя Україна тішилась ним!
(О. Ходацька).

Ведучий:
Помолімось за жінку, панове,
Що дитину в обіймах тримає,
Не кажу я сьогодні щось нове,
Це й прадавня історія знає.
Ведуча:
Помолімось за матір, панове,
Що з дороги нас завжди чекає,
Кожна зустріч для неї — обнова,
Дітям щастя й здоров’я бажає.
Ведучий:
Помолімось за дочку, панове,
Що в бурхливе життя вирушає,
Хай майбутнє, нове і не нове,
Як любов душу їй зігріває.
Ведуча:
Ми молились за правду, панове,
За життя на землі, — кожен знає.
Дай від щастя ключі нам, любове,
Бо продовження роду триває.

Ведучий. Ми дякуємо авторові вірша Ходацькій Ользі Миколаївні за прекрасні рядки, що зворушують душу.
Ведуча. Власні вірші читають члени літературної студії Вікторія та Владислав Глущенки, учні 10-го класу.
Мамо, Ти мені колискову співала
Навіть в одну з найтемніших ночей,
Молитвами своїми мене рятувала…
Ти — найрідніша з усіх інших людей.

Твої ніжні руки і очі яскраві
Мені не забути ніколи, повір,
Яснії думи, поради ласкаві…
Ти — моя Мама, мій спокій і мир.

Ти сонце ясне і річка прозора,
Твій голос я чую у співі пташок,
Відлунням звучить
у далеких він горах…
Ти — найсвітліша
з-поміж інших жінок.

Вікторія Глущенко.
«Рідна мати»:
Мабуть, слів мені не досить,
Щоб подякувати тобі
За любов, за щастя море —
Все, що ти дала мені.

Ти — моя рідненька Мати,
Ти — мій скарб, моє життя,
Буду завжди в серці мати
Те, що ти мені дала.

Хай тобі щастить усюди
І любов живе в душі!
Хай в житті все добре буде!
Ти — навіки у мені.

Владислав Глущенко.
(Пісня «Я дякую вам, батьки». Виконує вчитель української мови та літератури Федькевич Сніжана Володимирівна).
Ведучий. Мамо! Ніжна, щира, добра, сувора. З радістю і болем завжди линемо до тебе із найдальших країв, із найсолодших обіймів, із найгіркіших розчарувань!
Ведуча. Виростають діти-соколята, вилітають з родинного гнізда та на все життя пам’ятають колискову пісню, лагідну усмішку, ніжний погляд і теплі материнські руки.
Вірш «Сини»:
Сини ростуть, синам у гніздах тісно.
Їх кличуть зорі і дівочі руки.
Беруть в дорогу материнську пісню,
А матерям лишаються розлуки.

Сини шукають щастя і кохання,
Бо їм без нього
в світі жить не можна,
А матері сивіють від чекання
І виглядають їх з доріг тривожних.

І вірять снам, і ходять на дороги,
І дожидають поштарів з привітом…
А у синів неміряні тривоги,
Сини ідуть уперто білим світом.

Але, коли розходяться дороги,
Утома їх пече живою кров’ю,
Сини вертають на свої пороги,
І матері стрічають їх з любов’ю.

І не питають про жалі та муки,
Бо відчувають, як життя прожито,
Лише кладуть на плечі теплі руки,
Пропахлі сонцем, мудрістю і житом.

Ведуча. Виростають діти, старі­шають батьки. Час — невблаганний господар долі. Поки живі батьки, ми здатні відчувати себе дітьми, шукати відради в отчому домі.
(«Пісня про маму». Слова Бориса Олійника).
Ведучий. Пам’ятайте, як ви шануєте своїх батьків, так і ваші діти шануватимуть вас, коли ви станете батьками і матерями.
Ведуча. Бережіть здоров’я батьків. Пам’ятайте, що рано старіють і хворіють ваші батьки не стільки від праці і втоми, скільки від сердечних переживань, прикрощів і кривд.
Ведучий. «За межею болю». Читає автор Ходацька О. М.
Вірш про багатих досвідом людей — дідуся й бабусю.
А з нами разом дідусь і бабуся,
Ну, словом, повна родина у нас!
Добру й любові у них я вчуся,
Вони — чудові, ну, просто — клас!
Бабуся казку для нас читає,
Навчає внуків варити й шити.
Нас до роботи дідусь привчає
І вчить онуків, як у світі жити.
Ми з ними часто до лісу йдемо,
Щоб відпочити там серед квіт.
Ми дуже дружно усі живемо,
Сміливо йдемо у дивний світ.
Дідусь й бабуся — поважні люди,
Бо чесно в світі свій вік прожили.
Бажання є в нас, щоб скрізь і всюди
Ще довго з нами вони були.

Ведуча. До слова запрошується бабуся з онуком.
(Народна артистка України Галина Яблонська та її онук Богатирьов. Владислав, учень 1-го класу).
Я миру бажаю Вкраїні
І злагоди в кожній сім’ї.
Я бога прошу щиросердно:
Прости за гріхи всі мої…
Благодаті у Бога благаю
Для багатих і бідних — усіх:
Щоб в любові всі діти зростали,
Щоб Господь нашу землю беріг!

Ведучий. Скажи, Вікторіє, а яка в тебе улюблена страва?
Ведуча. О! треба подумати…
Ведучий. А у мене — вареники. Особливо ті, що готує бабуся.
Ведуча. Ну тоді ми усіх почастуємо. (Пісня «Із сиром пироги» у виконанні учнів 4-го класу).
Ведучий. Слово надається директору школи Максимець С. К.
(Нагородження дипломами пе­ре­можців літературних конкурсів — членів літературної студії імені Т. Г. Шевченка «Джерела пружно б’ють»).
Ведучий:
Родина — стовбур дерева міцного.
Це батько й мати, бабці й дідусі.
Тітки і дядечки всі до одного,
Ну, словом, родичі й близькі усі.
Ведуча:
І є ще предки давні — це коріння,
Що глибоко у цій землі лежить.
А діти, діти — нове покоління,
Це пишне гілля, що увись летить.
Ведучий:
Родинне дерево
ось тут укоренилось,
На цій землі, у рідному краю.
Й новим гіллям
так щедро розпустилось
Та має біографію свою.
Ведуча. До слова запрошуються батько й син: Левченко Юрій Олександрович та Левченко Даниїл, учень 7-го класу.
Мій тато найкращий у світі,
Красивий, високий, стрункий,
Уміє усе він робити,
А найбільше — любити дітей.
Я татові шану складаю
І квіти сьогодні несу,
Науку його пам’ятаю
Про правду, любов і красу.
Слово батька.
Ведучий:
Одного роду ми і племені одного.
Зростаємо не в радісні часи.
Тому усе, що в роду є святого, —
В своєму серці з гордістю неси.
Ведуча:
Любов до праці, прагнення до волі,
Гостинність, щедрість і красу душі.
І доброту, і пісню на роздоллі
В характер свій ввібрати поспіши.
Ведучий:
Ти — українець, пам’ятай щоденно,
Що ти свого народу славний син.
До всього стався творчо і натхненно —
Ти неповторний і такий — один.
Ведуча:
Тому затям, що треба чесно жити,
Повинен досягнути висоти.
В житті своїм
завжди добро творити
І промінь сонця до людей нести.

(Виступ заслуженого артиста України Кирила Вадимовича Стеценка, голови Київського відділення Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка).
Ведучий:
Міцна хай буде
вся наша родина.
Своє коріння і плекаймо,
й бережім.
Ведуча:
Хай українська мова солов’їна
Підніметься і зазвучить, як гімн.
Ведучий:
Навік ми збережемо пісню й мову,
Обряди й звичаї наших дідів.
Ведуча:
Даєм тверде батькам своїм ми слово,
Бо час для прозріння наспів.

Вірш «Я дякую Богу за те, що я маю»:
Я дякую Богу за те, що я маю.
Я дякую людям, і дітям, й рідні.
Бо крила любові мене піднімають,
З добром і надією йду по землі.
Я вірю, що серце з любові співає
Красиві, веселі і теплі пісні,
Бо крила надії його обнімають
І з ніжністю правду дарують душі.
Я дякую Богу за те, що я маю
Добро і красу, живу в мирі, не в злі.
Я усім вам такої любові бажаю,
Щоб ділилась на частки великі й малі.
О. Ходацька

(Звучить пісня «Грає сонце» у виконанні заступника директора школи Олабіна Бориса Григоровича та учнів 3-го класу).
Батьки і діти — серця одні,
Батьки і діти — душі пісні,
Батьки і діти — страждань політ,
Батьки і діти — родини цвіт.
Ходацька О. М.

Щиро дякую всім за те, що взяли участь у нашому святі. І хочу побажати всім — дорослим і дітям — завжди пам’ятати про тих, хто дав нам життя. Тож бережіть батьків, діти, будьте їхньою опорою та надією! Бажаю вам усім любові від батьків, поваги від дітей, а щастя і здоров’я від Бога.
Будемо жити великою, щасливою, дружньою родиною, буде міцною наша Україна!

Ольга Ходацька,
заступник директора
з науково-методичної роботи спеціалізованої школи №187
з поглибленим вивченням української та англійської мов м. Києва