Духовність. Про що Вам говорить це слово?

І пташка, і метелик, і людина
плелися у вінок. Ім’я йому – життя.
Одна у них земля, одна родина,
І вічність в них одна, і небуття… І квіткою милуюся, і гаєм,
Захоплено дивлюся в небеса,
Та ліпшої краси не знаю,
Ніж серця людського краса.
Схилюсь перед природою, мистецтвом,
Уклін свій шлю героям в небуття,
а найсвятіше диво – добре серце,
В якому б’ється тепле співчуття!

Автор

Народилася дитина…. Маленька безпорадна жива істота. Справжнє олюднення малюка відбувається в процесі різнобічного пізнання ним безмежного світу дорослих. І те, якою людиною стане Ваш маленький син чи донька залежить насамперед від сім’ї. Саме в руках батьків значною мірою знаходиться доля справді людського в їх немовляті.

Щедра природа подарувала людині унікальний дарунок – її психіку, що здатна розвиватися і вдосконалюватися. Завдяки особливостями мислення людина розгадує таємниці безмежності зоряного неба, підкоряє глибини океанів, розв’язує загадки кодів генетичної інформації. Людське слово має чудодійну терапевтичну силу, що допомагає людській істоті вижити, зберегти віру в себе, свої можливості. А скільки чудових перлин мистецтва, корисних новітніх технологій створено руками людини. І все це стало можливим завдяки кульмінації в еволюції психіки живих істот – людській духовності.

Отже – духовність. Це слово вимовляють зазвичай по особливому: хто стиха, хто піднесено, хто звеличено, адже розуміє – його зміст приховує щось варте поваги та захоплення. Проте, що саме? Що є духовність як суто людська особливість?

Мабуть Вам доводилось стикатися з тим, як хтось ототожнює духовність з релігійністю або ж високим рівнем моральності чи інтелекту, чи творчих здібностей. Проте поміркуйте, чи гідна звання духовно розвиненої людина, що віддана служінню Богу, одначе не виявляє чуйного ставлення до людей або інтелектуально обмежена? Чи назвеш духовним талановитого науковця, який байдужий до чужої біди, не помічає краси довкілля, нівечить природу? Відповіді на ці запитання приводять до думки про те, що духовність не є якоюсь однією ознакою людини, а складним поєднанням її певних психічних та особистісних характеристик. І виявляються вони під час взаємодії людини з довкіллям (природою, іншими людьми тощо).

Насамперед, вона виявляється у безкорисливих гуманних діях та вчинках. Наприклад, юнак кинувся в річку заради порятунку людини, дитина зігріла своїми долоньками змерзлу пташку, вчений випробував на собі розроблені ним ліки.

Однією з форм прояву духовності є спрямованість інтересів, нахилів людини на пізнання, засвоєння та створення духовних цінностей (знання, добро, краса, любов) у різних їх формах (твори літератури, науки, мистецтва, доброчинність тощо).

Особливою формою прояву духовності є емпатія. Цим словом у психології позначають здатність людини до співчуття іншій особі (чи живій істоті), спроможність збагнути її цінність і неповторність, бажання зрозуміти та відчути внутрішній світ іншої людини (потреби, інтереси, почуття, думки тощо).

Духовність передбачає розвиненість інтелекту людини й зокрема певних його властивостей. До них відносяться такі як допитливість, спостережливість, самостійність мислення, тобто здатність виконувати мисленнєві дії (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо) самостійно, без сторонньої допомоги. Цю низку властивостей інтелекту доповнюють глибина мислення – (вміння розуміти причини та взаємозв’язки явищ, подій, проникати в сутність складних питань, проблем) та його критичність (здатність об’єктивно оцінювати факти, власні й чужі думки, слова).

Крім того, духовність передбачає розвиненість вольових якостей людини. Насамперед, цілеспрямованості, тобто здатності підпорядковувати свої дії, поведінку стійкій меті, готовність віддати сили та здібності для її досягнення. Ця вольова якість тісно поєднується із наполегливістю – прагненням доводити до кінця розпочату справу, здійснювати заплановане, долаючи перешкоди.

Духовність має й естетичний компонент, який відбиває прагнення людини до краси, гармонії, досконалості і виявляється у потребі сприймати та створювати красу.

Й нарешті, а точніше, насамперед, духовність відрізняється гуманістичною складовою, що виявляє ставлення людини до будь-якої форми життя як вищої цінності, повазі до внутрішнього світу інших людей, втілення у взаємини з ними найвищих духовних цінностей: добра, краси, любові, а також – усвідомлення єдності всього живого у Всесвіті.

Отже, духовність не є чимось одномірним. Вона є складним гармонійним поєднанням таких якостей особистості та властивостей психіки, які сприяють формуванню потреб у пізнанні світу, себе, інших людей, засвоєнню духовних цінностей, а отже, складають підґрунтя для психічного та особистісного вдосконалення та самовдосконалення.

Переважна більшість сімей мріє виростити свою дитину духовно розвиненою. Саме тому зміст нашої розмови викликає низку запитань: чому діти (та й дорослі) такі різні у проявах співчуття, співпереживання? З яких причин діти (й дорослі) бувають байдужими до прекрасного? І, нарешті, як сприяти розвитку духовності в сім’ї, адже у батьків так обмаль часу?

Відповіді на всі ці запитання знайдете під час наших наступних зустрічей на сторінках видання.