Мальований голкою світ Ніни Гончарук

Українська   майстриня Ніна Гончарук віднайшла свою техніку вишивання — так звану тришарову об’ємну вишивку — такий собі своєрідний 3D-ефект, що додає картинам більшої реалістичності. Тому здається, що картини не вишиті, а намальовані. Як от, скажімо, мальви…

У лютому відбулась 72-га персональна (і 53-тя у Києві  та  246та загальна) виставка художниці-майстрині з вишивки «Живопис голкою» заслуженого майстра народної творчості України, «Золотої голки України» Ніни Гончарук.

За вишитими картинами хмельницької майстрині Ніни Гончарук можна вивчати історію України. У своїй колекції має п’ять вишитих унікальною технікою карт України. Кожна робота зі своєю історією, що тісно переплітається із сьогоденням. Скажімо, на четвертій карті кожен регіон прикрашають притаманні йому архітектурні пам’ятки. І вишивка незвична для нашого споглядання, здається, що на полотно нанесено фарбу.

—  Запитую у Ніни Іванівни: у чому ж секрет?..

—  Я освоїла майже всі техніки вишивання, які існують в Україні. Але віднайшла власну техніку —  дво-тришарову об’ємну вишивку — тобто живопис голкою. Навіть отримала патент Державного департаменту інтелектуальної власності м. Києва. Суть моєї техніки полягає у такому: полотно натягую на раму, як художники роблять, і створюю основу для своєї роботи — вишиваю фон стебловим швом (таку роблю собі своєрідну «ґрунтовку» для майбутньої роботи), а потім основні елементи, де використовую акрилові нитки та муліне, заключні штрихи роблю шовковими нитками. Жодна фарба не дасть такого ефекту, як нитка. Тому яскраві чорнобривці, ошатні мальви, духмяний бузок здаються справді живими. Цей мені, напевне, передався генетично.

Мама Ніни Іванівни, яка обшивала півсела на Хмельниччині, дуже хотіла, щоб і донька була швачкою. І у три роки дала їй голку, щоб вишивала. Проте свою першу картину вишила у 12 років. Загалом у цій родині всі мали хист до ремесла. Скажімо, батько гарно малював — і до сьогодні пані Ніна пам’ятає намальованих горобчиків, що вмостилися на гілку. Ще й дивувалася, як він умів, ніби живими, зобразити пташенят. Дідусь Павло змайстрував верстат для своєї дружини і пані Василини, на якому ткали полотно та створювали скатертини і серветки й оздоблювали мережками та вишивками. Всю любов до рукоділля та вишивки пані Василина передала доньці Євгенії — мамі Ніни Іванівни. Тож виходить, що Ніна Гончарук — майстриня щонайменш у третьому поколінні. І хоч Ніна Іванівна за фахом бухгалтер-економіст, відчувала завжди, що в душі живе художник.

Пані Гончарук каже, що ескізів не робить, інтуїтивно відчуває,  що тут має бути річка, тут ліс. Любить автентичні, мальовничі пейзажі між бур’янами і квітами. Звісно, продумує кожен свій стібочок. А щодо тем картин, то вони приходять повсякчас: то западуть в душу гарні поетичні рядки, то зачарують мальовничі краєвиди. Скажімо, на одному із літніх фестивалів на Львівщині  прилягла на галявині і почала  вдивлятися у зоряне небо. Згодом на чорному тлі вишила-засвітила своє «Зоряне небо». Чи одного разу їхала  в тролейбусі, саме дощило, і промайнула думка, що на кухні немає натюрморту. Переступивши поріг дому, натягнула полотно, і за вечір вишила гроно винограду із серії «Дари Поділля».

Вишиті картини у Ніни Іванівни і радісні, і світлі… Бо майстриня не додає до своїх картин чорних кольорів. Тому всі роботи реалістичні і радісні. Щоб показати їхню довершеність і для підсилення ефекту зображення, тобто відображення світлотіні, добирає відтінки барв. Для більшої виразності використовує нитки різної структури й різних виробників. Тому, хто хоч раз побачить вишиті картини Ніни Гончарук, не сплутає з іншими… І розповідає мені один випадок, що стався на Андріївському узвозі у Києві. Якось до її картин підходить одна жіночка і каже: «Бачила два роки назад тут полотно, ото картина! Яблука, як живі». А я їй відповідаю: «То мої вишиті яблука», і показую їй каталог і ті самі яблука…

У подільської майстрині є ще два цикли творів. Це «Культурологічні пам’ятки Хмельниччини»  та «Шевченкіана». Радіє, що пам’ятки Хмельниччини збережуться  на картинах. Сучасне та минуле простежується і на портреті Тараса  Шевченка.  Праворуч минуле України, ліворуч — сьогодення. Чому майстриня обрала такий сюжет? «Яку поезію не візьми, і хоча пройшло 200 років, його рядки актуальні, як ніколи». Кожну вишиту картину, на тему Шевченкіани, Ніна Іванівна підсилює рядками з поезії Шевченка.

На одній із виставок, у бібліотеці Солом’янського району міста Києва, запитала у Ніни Іванівни, чи є мрія, що пов’язана із творчістю? На що майстриня відповіла коротко: «Мрія є — видати книжку про свою творчість. Тобто книжку-буклет». Відвідувачі виставки подовгу затримувалися біля полотен Ніни Іванівни, ділилися в голос від неймовірної краси, із захопленням писали відгуки від побаченого мистецтва.

Справді, вдивляєшся у вишитий світ голкою Ніни Гончарук, і диву даєшся: як можна так майстерно передати вишивкою польові квіти, зелені крони дерев, блакить неба і різнобарв’я квітів, серед яких хитаються від вітру мальви, улюблені квіти майстрині…




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар